Рішення № 95907990, 22.03.2021, Вишгородський районний суд Київської області

22.03.2021 Справа № 363/3149/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого–судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу в розмірі 156 003,42 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.08.2019 року по 31.07.2020 року включно у розмірі 408 386 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що з моменту його звільнення з посади начальника юридичного управління Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», підприємством розрахунок з ним не проведено, зокрема заробітну плату, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за 39-ть календарних днів невикористаної щорічної відпустки відповідачем не виплачено.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підприємство не заперечує факту наявності заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 в розмірі 156 003,42 грн., повний розрахунок з яким не проведено у зв`язку із скрутним фінансовим становищем підприємства, відсутністю необхідного розміру грошових коштів на розрахунковому рахунку відповідача, а також його обов`язком проводити виплату заробітної плати працюючим працівникам. Разом з тим, просив зменшити на 50 % розмір стягуваного на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 408 386 грн., з огляду на принцип справедливості та співмірності, коли майновий тягар таких виплат унеможливить виконання інших зобов`язань підприємства, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, сплати податків, зборів, обов`язкових платежів.

Представник відповідача до суду не прибув, втретє подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженими карантинними заходами щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

Разом з тим, оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, коли представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву та наявні в нього докази, суд вважає необхідним розглянути дану справу на підставі наявних доказів в загальному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що відповідно до наказу №141-ВК від 02 червня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду начальника юридичного управління Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

Згідно наказу №2225-ВК від 25 липня 3019 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 з 31 липня 2019 року звільнено за власним бажання, внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, згідно пункту 3 статті 38 КЗпП України.

Згідно вказаного наказу бухгалтерії підприємства доручено здійснити розрахунок з позивачем, виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 39 календарних днів.

Відповідно до розрахунку УДП «Укрінтеравтосервіс» станом на 09 січня 2020 року підприємство має заборгованість перед позивачем в розмірі 156 503 грн. 42 коп., яка складається з нарахованої але несплаченої заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги.

Як вбачається з довідки УДП «Укрінтеравтосервіс» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді начальника управління складала 34 032 грн. 20 коп.

При звільненні ОСОБА_1 всупереч вимог ст. 116 КЗпП України всі належні йому від підприємства суми не сплачено.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як передбачено ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституцією, як основним законом України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст.43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось представником відповідача у відзиві на позовну заяву, Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» має перед позивачем заборгованість в розмірі 156 003 грн. 42 коп., що складається з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги.

Відповідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ч. 6 ст. 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відтак, судом встановлено, що належні позивачу суми в день звільнення УДП «Укрінтеравтосервіс» не виплачено з вини останнього.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги в загальному розмірі 156 003 грн. 42 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно наданих позивачем розрахунків, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року становить 408 386 грн. 40 коп.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року справа №761/9584/15-ц).

Судом по справі вставлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом в серпні 2020 року, тобто більше ніж через рік після звільнення з роботи, яке мало місце 31 липня 2019 року, а розмір заборгованості підприємства перед позивачем (156 003 грн. 42 коп.) більш ніж у два з половиною рази менший ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (408 386 грн. 40 коп.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, з огляду на згаданий правовий висновок Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 204 193 грн. 20 коп., тобто 50% від заявленого позивачем розміру.

Відтак вимога позивача про стягнення з середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відтак з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 3 601 грн. 96 коп., пропорційно від розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу в розмірі 156 003 грн. 42 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року в розмірі 204 193 грн. 20 коп., а всього 360 196 (триста шістдесят тисяч сто дев`яносто шість) грн. 62 (шістдесят дві) коп.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 3 601 (три тисячі шістсот одну) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

Повне судове рішення складено 30 березня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 21 грудня 200 року Московським РУГУ МВС України в м. Києві, проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач: Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», код ЄДРПОУ 21536845, знаходиться за адресою Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50.

Суддя