Рішення № 95904051, 16.03.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4078/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Об`єднання підприємств Електротехнічна корпорація "ЕЛКОР", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства "Центренерго", смт. Слобожанське Зміївського району Харківської області про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Омельницької Т.В.(дов. № 593 від 17.10.2018)

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2020 року Об`єднання підприємств Електротехнічна корпорація "ЕЛКОР" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення заборгованості за договором № 16/784 на закупівлю робіт із виготовлення (ремонту) обладнання від 27.12.2016 р. в сумі 685137,54 грн.

Ухвалою суду від 22.12.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/4078/20 до розгляду в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 14.01.2021 р. о 11:30.

Ухвалою суду від 14.01.2021 р. було повідомлено про наступне підготовче засідання на 04.02.2021 р. о 10:00. Ухвалою суду від 04.02.2021 р. було повідомлено про наступне підготовче засідання на 18.02.2021 р. о 10:15. Ухвалою суду від 18.02.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 04.03.2021 р. о 11:00. Ухвалою суду від 04.03.2021 р. було повідомлено про наступне судове засідання на 16.03.2021 р. о 11:15.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, у наданому повідомленні (вх. № 6009 від 16.03.2021) зазначено, що уповноважений представник у призначене судове засідання не прибуде з підстав знаходження у щорічній відпустці.

01.02.2021 р. через канцелярію суду Відповідач надав відзив на позов (вх. № 2409), в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити, зазначаючи, що в матеріалах справи немає жодних належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів того, що Позивач виконав умови договору та надав Відповідачу рахунок для того, щоб у останнього були законні підстави для виконання свого зобов`язання за договором щодо своєчасної оплати виконаних робіт. Також Відповідач вважає, що оплата виконаних робіт може бути здійснена в разі наявності підписаних сторонами за договором актів виконаних робіт, але оскільки на теперішній час не існує підписаного акту, то підстав для здійснення оплати немає.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

27.12.2016 р. між Об`єднанням підприємств електротехнічна корпорація "Елкор" (Виконавцем) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі Зміївської теплової електричної станції (Замовником) був укладений договір № 16/784 на закупівлю робіт із виготовлення (ремонту) обладнання, за умовами якого Позивач взяв на себе зобов`язання із виконання робіт ДСТУ БД.1.1-1:2013 Роботи з розробки проектно-кошторисної документації "Система автоматичного виділення енергоблоків Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" на збалансоване навантаження" (71323000-8 Послуги з інженерного проектування промислових і виробничих процесів) загальною кошторисною вартістю 689053,20 грн.

Відповідно до п. 4 Додатку № 1 до договору, результатом робіт є проектно-кошторисна документація "Система автоматичного виділення енергоблоків Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" на збалансоване навантаження" та узгоджена в Північних ЕС ДП "Укренерго" і експертних органах з отриманням позитивного експертного звіту щодо розгляду проектної документації згідно вимог чинного законодавства.

Згідно п. 3 Додатку № 1 до договору, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після підписання акту виконаних робіт.

На виконання умов договору Позивачем на адресу Відповідача в червні 2020 р. надані підготовлені проекти проектно-кошторисної документації "Система автоматичного виділення енергоблоків Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" на збалансоване навантаження".

Листом Відповідача від 06.07.2020 р. № 35/269-3394 запропоновано усунути виявлені під час перевірки проектно-кошторисної документації зауваження.

Листом від 13.07.2020 р. № 301 Позивачем на адресу Відповідача після усунення зауважень для затвердження надані проекти проектно-кошторисної документації "Система автоматичного виділення енергоблоків Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" на збалансоване навантаження".

07.08.2020 р. Позивач звернувся до Відповідача з листом № 347 про надання інформації щодо підписання акту приймання-передачі за договором № 16/784 від 27.12.2016 р., який було отримано ним.

Листом від 17.08.2020 р. за № 4177 Відповідач повідомив, що листом № 35/726-6734 від 27.2.2019 р. Зміївська ТЕС ПАТ "Центренерго" призупинила виконання робіт по договору № 16/784 від 27.12.2016 р. до затвердження фінансового плану ПАТ "Центренерго" на 2020 рік у встановленому порядку (Постанова КМУ від 03.10.2012 р. № 899, лист ПАТ "Центренерго" від 19.12.2019 р. № 30/3950) та на теперішній час Зміївська ТЕС ПАТ "Центренерго" не має дозволу апарату управління ПАТ "Центренерго" на виконання робіт по договору № 16/784 від 27.12.2016 р., отже не має можливості оформити акт приймання-передачі виконаних робіт.

На виконання умов договору, листом № 420/20 від 01.10.2020 р. ПОзивач на адресу Відповідача надав два екземпляри акту приймання-передачі на суму 685137,54 грн., копія експертного висновку філії ДП "Укрдержбудекспертиза" в Харківській області № 21-0073-20(21-0738-19) від 25.05.2020 р.) та копія кваліфікаційного сертифікату інженера-проектувальника ОСОБА_1 .

Позивач надав на адресу Відповідача податкову накладну № 2 від 01.10.2020 р. на суму 685137,54 грн., яка 22.10.2020 р. та зареєстрована в єдиному реєстрі податкових накладних за № 9272893164.

П.п. 6.3.2. п. 6.3. договору в редакції додаткової угоди № 2-16/699 від 27.12.2017 р. визначено, що замовник зобов`язаний примати виконані роботи згідно акту прийому-передачі виконаних робіт за умови надання всіх необхідних для підписання акту прийому-передачі робіт належно оформлених виконавцем документів, передбачених договором, своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за виконані роботи крім випадків, передбачених договором та чинним законодавством України.

Згідно п.п. 6.1.7. 2 п. 6.1. договору в редакції додаткової угоди № 2-16/699 від 27.12.2017 р., по завершенню кожного з етапів виконання робіт (по завершенню всього комплексу робіт) виконавеуь зобов`язаний представляти замовникові акти прийому-передачі виконаних робіт разом з документами та інформацією, що необхідні замовнику для підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, перелік яких у разі необхідності визначається в додатку № 1 до договору. У випадку ненадання таких документів виконавцем, замовник має право не підписувати відповідні акти прийому-передачі виконаних робіт та не сплачувати вказані в цьому акті обсяги робіт або вимагати повернення відповідного розмиіру попередньої оплати.

Листом № 442/20 від 16.10.2020 р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про оформлення належним чином акту № 1 від 01.10.2020 р. прийому-передачі за договором № 16/784 від 27.12.2016 р. на суму 685137,54 грн. та здійснення оплати ним.

У зв`язку з тим, що Відповідачем не виконаний обов`язок щодо підписання акту № 1 від 01.10.2020 р. прийому-передачі за договором № 16/784 та щодо оплати вартості виконаних робіт, Позивач 03.11.2020 р. звернувся до Відповідача з претензією № 459/20, яка залишилась без відповіді.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених в роботі відступив від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право в подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі; замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатись на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття.

Ч. 4 ст. 882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ “Гурепка проти України № 2” наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: “із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі”. “Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права” (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю “питомою вагою” принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах”.

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок “помилок” законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину “Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)”, у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Хаджинастасіу проти Греції” національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації” зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Проніна проти України”), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі “Роуз Торія проти Іспанії”, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”, параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 853, 882 Цивільного кодексу України, ст. 4, 20, 73, 74, 86, 129, 185, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Слобожанське, вул. Балаклійське шосе, буд. 2, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Об`єднання підприємств електротехнічної корпорації "Елкор" (61060, м. Харків, проспект Льва Ландау, 157, код ЄДРПОУ 30287744) заборгованість за договором № 16/784 на закупівлю робіт із виготовлення (ремонту) обладнання від 27.12.2016 р. в розмірі 685137,54 грн., а також суму судового збору в розмірі 10277,06 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено "26" березня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін