Рішення № 95903535, 15.03.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р.

м. Київ

Справа № 911/3659/20

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерна компанія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 17, оф. 24, код ЄДРПОУ 36998670)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполімерконструкція" (07501, Київська обл., Баришівський р-н, смт Баришівка, вул. Торф`яна, буд. 28, код ЄДРПОУ 19252307)

про відшкодування майнової шкоди завданої втратою товару,

за участю представників:

позивача: Шевченко К. М.(ордер АІ №1090663 від 22.02.2021) ;

відповідача: Слюсаренко Д.А. (ордер АА №1001621 від 15.03.2021).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 15.12.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполімерконструкція" про відшкодування майнової шкоди завданої втратою товару.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, зокрема, зазначає, що між ним та відповідачем було укладено Договір №01в/з18 від 26.07.2018 відповідального зберігання товару. Відповідно до умов Договору позивачем передано відповідачу на зберігання 25,15 т товару, проте, в подальшому під час проведення інвентаризації було виявлено недостачу товару на суму 1263418,57 грн у кількості 25,15 т, тобто переданий позивачем відповідачу на відповідальне зберігання товар, зник у повному обсязі, що підтверджується Інвентаризаційним описом матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від 01.12.2020. У зв`язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача вартість втраченого товару на суму 263418,57 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

28.01.2021 позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 22.02.2021. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У підготовчому судовому засіданні 22.02.2021 судом у зв`язку з першою неявкою відповідача у судове засідання, суд в порядку статті 183 Господарського процесуального кодексу України відклав розгляд справи на 15.03.2021.

23.02.2021 до суду від відповідача надійшла заява б/н від 10.02.2021 про визнання позову, в якій відповідач зазначив про те, що він повністю визнає заявлені позивачем вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову ТОВ «Полімерна компанія», а саме стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди завданої втратою товару, передано на відповідальне зберігання в сумі 1263418,57 грн та суми судового збору в розмірі 18951,28 грн. Також відповідач просив суд проводити розгляд справи за його відсутності.

У підготовчому судовому засіданні 15.03.2021 судом ухвалено рішення про задоволення позову повністю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, що підтверджується поданням останнім заяви про визнання позову та присутністю у судовому засіданні 15.03.2021.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполімерконструкція" (відповідач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полімерна компанія" (позивач, замовник) укладено Договір відповідального зберігання №01в/з18 від 26.07.2018 (далі – Договір) за яким, замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання майно замовника, яке визначене у Акті приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного договору за умови, що він, скріплений підписами уповноважених осіб та відбитками печаток сторін (п. 1.1. Договору).

Замовник, або особа, письмово ним названа, має право передати товар на відповідальне зберігання в будь-якій кількості в будь-який момент, починаючи з моменту укладення даного Договору і до закінчення терміну його дії. Факт прийому-передачі товару на зберігання відображаються в Акті прийому передачі, який підписується представниками сторін (п. 2.1., 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1 – 3.2 Договору на перше число кожного місяця проводиться інвентаризація товару в присутності повноважного представника замовника. У випадку, якщо кількість поставленого на зберігання товару, вказаного в Додатках до цього Договору і Актах прийому-передачі, не відповідає фактичній наявності, відображеній в інвентаризаційній відомості, виконавець зобов`язаний оплатити цю різницю в термін до 10 числа поточного місяця. Оплата за недостачу товару проводиться шляхом перерахування коштів виконавця на розрахунковий рахунок замовника.

Факт втрати (часткової втрати), пошкодження, нестачі товару фіксується сторонами шляхом складання відповідного Акта. Виконавець не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження товару, якщо доведе, що втрата, нестача чи пошкодження товару виникла внаслідок обставин нездоланної сили, або із-за властивостей товару, про які виконавець, приймаючи його на зберігання, не знав і не повинен був знати, або в результаті наміру чи грубої необережності замовника (п. 4.2., 4.3. Договору).

Позивач зазначає, що ним відповідно до Актів прийому-передачі було передано відповідачу товар 44 т (22 т + 22 т), водночас, відповідно до актів зняття з відповідального зберігання позивачем вилучено частину товару, у з в`язку з чим, станом на 01.12.2020 у відповідача на відповідальному зберіганні повинно було залишитись 25.15 т товару.

При цьому позивач стверджує, що 01.12.2020 була проведена інвентаризація, якою встановлено нестачу товару на складі відповідача у розмірі 25,15 т на суму 1263418,57 грн, про що складено інвентаризаційний опис матеріальних цінностей.

Відповідач в свою чергу, не заперечує проти зазначених позивачем обставин, що підтверджує подання останнім заяви про визнання позову.

Укладений сторонами Договір відповідального зберігання є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань які регулюються Главою 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом ч. 3 ст. 937 ЦК України прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦУ України).

Положеннями ст. 944 ЦК України встановлено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ст. 950 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Акту №06-Ф від 29.11.2019 та Акту №07-Ф від 04.12.2018 (наявні в матеріалах справи) позивачем передано відповідачу товар (поліетилен РkljлдомомР6006AD) обсягом 44 тони.

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без зауважень та скріплені печатками останніх, а отже суд вважає факт передачі товару встановленим.

Водночас, відповідно до наявних в матеріалах справи актів зняття з відповідального зберігання товару вбачається, що в період з 01.02.2019 по 25.09.2019 відповідачем повернуто позивачу частину товару, у зв`язку з чим, обсяг переданого на зберігання відповідачу товару зменшився до 25,15 т., що підтверджується Інвентаризаційними описами від 01.10.2020 та 01.11.2020.

01.12.2020 сторонами на виконання п. 3.1 Договору проведена інвентаризація товару, за наслідками якої виявлено нестачу товару в обсязі 25,15 т, тобто повну відсутність переданого на зберігання товару, про що складено Інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від 01.12.2020.

За даними Інвентаризаційного опису від 01.12.2020 нестача товару на складі відповідача у грошовому еквіваленті становить - 1263418,57 грн.

Вказаний Інвентаризаційний опис від 01.12.2020 скріплений підписами уповноважених представників сторін та скріплений печатками підприємств останніх, що свідчить про визнання відповідачем наведених обставин у вказаному документі.

Крім того, в процесі розгляду даної справи відповідачем подано заяву про визнання позову, в якій останній визнав своє порушення умов Договору та не заперечував про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відтак суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, доходить висновків про наявність з боку відповідача порушень умов Договору відповідального зберігання №01в/з18 від 26.07.2018 та про застосування до відповідача приписів встановлених п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у вигляді стягнення з останнього 1263418,57 грн вартості втраченого товару, яке було передане йому на відповідальне зберігання.

Отже, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 185, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполімерконструкція" (07501, Київська обл., Баришівський р-н, смт Баришівка, вул. Торф`яна, буд. 28, код ЄДРПОУ 19252307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерна компанія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 17, оф. 24, код ЄДРПОУ 36998670) вартість втраченого товару переданого на відповідальне зберігання в сумі 1263418,57 грн та судовий збір в розмірі 18951,28 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2021.

Суддя А.Ф. Черногуз