Рішення № 95903366, 18.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2021Справа № 910/20480/20Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К. В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьманське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд"

про визнання недійсним договору

за участі представників:

від позивача: Назаренко С.М., адвокат,

від відповідача: Кулькін О.М., адвокат,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гетьманське" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" про визнання недійсним договору поставки № ДП-1/21 від 15.07.2020 з огляду на перевищення директором позивача повноважень при укладенні оспорюваного договору.

Ухвалою суду від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Під час судового засідання 11.02.2021 суд, розглянувши заперечення відповідача щодо розгляду справи в господарському суді та залишення позовної заяви без розгляду, відмовив протокольною ухвалою в задоволенні відповідного клопотання. Суд звернув увагу, що пунктом 6.2 договору встановлено як можливість передати спір на розгляд суду, так і на розгляд третейського суду. Суд зауважує, що арбітражна угода про передачу спору на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до арбітражного суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 910/17031/17.

Тобто, якщо позивач звернувся саме до господарського суду, а не до третейського та наполягав на розгляді справи саме господарським судом, то це виключає наявність взаємної згоди обох сторін на розгляд справи третейським судом навіть за наявності попередньої домовленості про це, яка відображена в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/21409/16 та від 16.02.2018 у справі № 910/13318/16.

У сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов`язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.

Ухвалою суду від 11.02.2021 визнано необґрунтованим відвід судді Полякової К.В. від розгляду справи № 910/20480/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд».

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що спірний договір поставки підписаний призначеним директором позивача, який дія на підставі статуту. При цьому, умовами статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників позивача відноситься виключно затвердження договорів, укладених на суму більше 500000 грн., а не укладення таких договорів. Відповідач зауважив, що про існування рішень про наявність обмежень у директора позивача не знав, при укладенні договору діяв добросовісно та розумно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.2020 між позивачем, як постачальником, в особі директора Сахно С.В., що діє на підставі статуту, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № ДП-1/21, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар українського походження врожаю 2020 року на умовах, зазначених у цьому договорі.

Відповідно до пункту 1.2 договору попередня загальна ціна товару встановлена в розмірі 104502840 грн.

Остаточна ціна кожної партії поставленого товару визначається (з розрахунку за 1 тонну товару) виходячи з еквіваленту ціни в доларах США, зазначеної в пункті 1.3 договору (385 дол. США за 1 тонну товару), перерахованої у гривні за курсом НБУ на дату поставки товару та з урахуванням умов пунктів 3.1, 3.3 договору (пункт 1.4 договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору строк поставки товару - до 31.12.2020 включно.

Відповідно до підпункту 3 пункту 7.17 статуту позивача, затвердженого загальними зборами учасників протокол (рішення) від 25.01.2019 № 15, до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься затвердження договорів (контрактів), укладених на суму, що перевищує 500000 грн.

Пунктами 7.23, 7.24 статуту передбачено, що в товаристві створюється виконавчий орган - директор, який здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції директора товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до рішення від 27.12.2019 № 42 THA Corporate Solutions LLC, як учасника позивача, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., та зареєстрованого у реєстрі, з 28.12.2019 призначено директором товариства Сахно С.В. та встановлено у відомостях ЄДР обмеження стосовно директора Сахна С.В. у частині укладення правочинів (договори/додаткові угоди та інше) до договорів оренди землі щодо їх припинення/розірвання/зміни сторони-орендаря, тільки за рішенням вищого органу управління товариства.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідні обмеження директора Сахно С.В. щодо договорів оренди землі є зареєстрованими.

28.12.2019 рішенням учасника позивача - THA Corporate Solutions LLC, у зв`язку з призначенням на посаду директора товариства з 28.12.2019 Сахна С.В. заборонено директору укладати та підписувати будь-які договори (контракти) від імені товариства, якщо вартість товару, майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує суму 500000 грн.; дозволити директора товариства Сахну С.В. укладати та підписувати будь-які договори (контракти) від імені товариства, якщо вартість товару, майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує суму 500000 грн. виключно після прийняття загальними зборами учасників товариства (єдиним учасником) рішення про надання згоди на вчинення такого правочину.

Разом із цим, дане рішення учасника від 28.12.2019 нотаріально не посвідчено та відповідні обмеження за ним щодо представництва директором Сахно С.В. товариства, а саме щодо заборони на укладення договорів, вартість предмету яких перевищує 500000 грн., до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені.

У подальшому, рішенням від 14.12.2020 учасника позивача визнано підписання директором Сахном С.В. договору поставки від 15.07.2020 № ДП-1/21 без надання згоди на вчинення такого правочину загальними зборами, порушенням компетенції та обмежень повноважень, встановлених статутом товариства, порушенням статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», порушенням рішення учасника товариства від 28.12.2019 № 28/12/01. Вирішено провести службове розслідування.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.

Частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Як слідує з преамбули оспорюваного договору, підписання його зі сторони позивача відбулося в особі директора Сахно С.В., що діє на підставі статуту.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Утім, підпунктом 3 пункту 7.17 статуту позивача передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься затвердження договорів (контрактів), укладених на суму, що перевищує 500000 грн.

Суд зазначає, що наведеними нормами статуту віднесено до компетенції загальних зборів учасників товариства не укладення договорів, а їх затвердження.

Таким чином, положеннями статуту прямо передбачено віднесення до компетенції загальних зборів учасників товариства затвердження вже укладених договорів, у разі перевищення суми договору 500000 грн.

За наведених обставин, судом відхиляються твердження позивача про необхідність прийняття рішення загальними зборами про надання згоди на вчинення спірного правочину, оскільки вартість останнього перевищувала 50 відсотків вартості чистих активів товариства. Наведене обмеження не розповсюджується на спірні обставини, оскільки статутом позивача передбачений інший порядок, а саме затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 500000 грн.

Одночасно, посилання позивача на наявність рішення учасника товариства від 28.12.2019 щодо заборони директору позивача Сахно С.В. укладати та підписувати будь-які договори (контракти) від імені товариства, якщо вартість товару, майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує суму 500000 грн., також не може бути підставою для визнання договору недійсним через перевищення повноважень директором.

Як встановлено судом вище, в оспорюваному договорі містилося посилання на те, що директор Сахно С.В. при підписанні договору діє лише на підставі статуту. Доведення до відома відповідача обставини щодо наявності рішення учасника товариства від 28.12.2019 про встановлення будь-яких обмежень повноважень директора матеріали справи не містять.

Разом із цим, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, у відомостях в Єдиному державному реєстрі містяться застереження щодо обмежень повноважень директора Сахно С.В. щодо укладення правочинів (договори/додаткові угоди та інше) до договорів оренди землі щодо їх припинення/розірвання/зміни сторони-орендаря, тільки за рішенням вищого органу управління товариства.

При цьому, відповідне рішення від 27.12.2019 № 42 учасника позивача THA Corporate Solutions LLC посвідчено приватним нотаріально та надавалося відповідачем у копії для долучення до матеріалів справи.

Відтак, якщо господарським судом буде з`ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Таким чином, посилання позивача на недійсність договору через те, що договір був укладений особою, яка діяла від імені позивача з перевищенням повноважень без прийняття рішення загальних зборів учасників щодо надання згоди на укладення договору, є безпідставним та необґрунтованим.

З урахуванням всіх встановлених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує недійсність правочинів, у зв`язку з чим пред`явлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статей 129 ГПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьманське"

відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 29.03.2021 року.

Суддя К.В. Полякова