Рішення № 95902981, 29.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.03.2021Справа № 910/19874/20Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хортус Україна"

про стягнення 236044,98 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хортус Україна" про стягнення за договором поставки від 24.02.2020 № 24/02-20 основного боргу в розмірі 192711,93 грн., 20337,71 грн. пені, 17296,55 грн. штрафу, 3389,61 грн. трьох процентів річних, 2309,18 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

04.01.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Вказана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідача, зазначені в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, м. Київ, пр-т. Степана Бандери, 5.

Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу з зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою міцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду від 05.01.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За частиною 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясування всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.02.2020 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір поставки № 24/02-20, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця (повне господарське відання) товар, а покупець - належним чином прийняти та оплатити товар у повному обсязі та в порядку, визначених цим договором.

Умови, строк (терміни) та місце поставки товару визначається специфікаціями, відповідно до яких буде відбуватися поставка (пункт 2.2 договору).

Відповідно до специфікації № 1 до договору сторони дійшли згоди щодо поставки товару - насіння соняшника хайсан 231 ХО у кількості 93 мішка, насіння соняшника хайсан 298 у кількості 7 мішків, на загальну суму 324535,52 грн. Оплата по даній специфікації здійснюється шляхом 100 % передоплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника до 26.02.2020 року. Відпуск товару здійснюється в період з 15.04.2020 по 20.04.2020, але не пізніше 25.04.2020 року.

На виконання домовленостей за специфікацією позивач сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 324535,52 грн. відповідно до рахунку від 27.02.2020 № 27020000001, що підтверджується платіжним дорученням від 28.02.2020 № 273.

24.04.2020 сторонами підписано видаткову накладну № 24040000015 щодо поставки насіння соняшника хайсан 298 у кількості 7 мішків на суму 20769,25 грн.

Надалі, 29.04.2020 позивач звернувся до відповідача з листом № 103/2 щодо повернення перерахованої суми коштів у зв`язку з відсутністю своєчасного відвантаження товару.

Як вбачається з банківської виписки про рух коштів позивача за 27.05.2020, відповідач повернув 111054,34 грн. за непоставлений по рахунку від 27.02.2020 № 27020000001 товар.

10.06.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 10062020-1 до договору, пунктом 1 якої зафіксовано розмір боргу відповідача перед позивачем станом на 10.06.2020 у сумі 192711,93 грн.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди сторони дійшли згоди, що постачальник зобов`язується виконати всі фінансові зобов`язання перед покупцем до 31.08.2020 включно.

Згідно з пунктом 4 додаткової угоди в пункт 6.4 договору внесені зміни, за якими у випадку порушення постачальником строку повернення суми від простроченої поставки товару або несвоєчасно поверненої суми передплати покупця, яка була перерахована на користь постачальника за поставку товару, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 18 % річних від цих сум, починаючи з 01.05.2020 року. У випадку невиконання пункту 2 цієї угоди після 31.08.2020 щодо порушення постачальником строку повернення суми від простроченої поставки товару або несвоєчасно поверненої суми передплати покупця, яка була перерахована на користь постачальника за поставку товару, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 36 % річних від цих сум, починаючи з 01.09.2020 до дати повного розрахунку перед позивачем.

Після того, відповідач у листі від 20.11.2020 № 01-20/11/2020 повідомив, що не мав змоги виконати свої зобов`язання за договором від 24.02.2020 № 24/02-20, а також гарантує оплати коштів у сумі 218930,14 грн. не пізніше 20.12.2020 або поставку відповідного товару.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Судом враховано, що між сторонами укладено додаткову угоду від 10.06.2020 № 10062020-1 до договору, за якою відповідач підтвердив залишок суми боргу перед позивачем у сумі 192711,93 грн. за непоставлений товар.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача, яка складає 192711,93 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також позивачем нарахована пеня в розмірі 20337,71 грн. за несвоєчасне повернення грошових коштів за період з 01.05.2020 до 30.11.2020 року.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 6.4 договору в редакції додаткової угоди від 10.06.2020 № 10062020-1 у випадку порушення постачальником строку повернення суми від простроченої поставки товару або несвоєчасно поверненої суми передплати покупця, яка була перерахована на користь постачальника за поставку товару, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 18 % річних від цих сум, починаючи з 01.05.2020 року.

Отже, як слідує зі змісту укладеної між сторонами додаткової угоди від 10.06.2020 № 10062020-1 сторони дійшли згоди визначити зобов`язання відповідача з повернення передплати як прострочення грошового зобов`язання, за що передбачили застосування договірних санкцій.

У той же час, згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання здійснено позивачем у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Крім того, умови договору не містять погодження сторін щодо збільшення передбаченого частиною 6 статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції - шість місяців.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що позивачем не враховано кількість днів у 2020 році, що становить 366 днів, а не 365. У зв`язку з цим, після перерахунку пені за визначений позивачем період у межах 6-місячного строку, із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, суд дійшов висновку про її обґрунтований розмір у сумі 12573,66 грн.

Щодо нарахованого позивачем штрафу у розмірі 36 % річних у сумі 17296,55 грн. за період з 01.09.2020 до 30.11.2020, суд дійшов висновку про наступне.

За своєю правовою природою штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Кваліфікуючою ознакою штрафу є, зокрема, обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, що має одноразовий характер нарахування.

У той же час, відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що фактично сторонами погоджено нарахування іншого проценту річних відповідно до статті 625 ЦК України, а не застосування такого виду санкції, як штраф.

Здійснивши арифметичний перерахунок 36 % річних за визначений позивачем період, але з урахуванням кількості днів у 2020 році (366 днів), суд дійшов висновку про стягнення річних у розмірі 17249,30 грн.

Таким чином, одночасне нарахування 36 % річних та 3 % річних суперечить статті 61 Конституції України щодо неможливості притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У зв`язку з цим, окремо нараховані позивачем 3 % річних у розмірі 3389,61 грн. за період з 01.05.2020 до 30.11.2020 задоволенню не підлягають.

Поряд із цим, нараховані позивачем інфляційні втрати в розмірі 2309,18 грн. є арифметично вірними та підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з частковим задоволенням позову покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хортус Україна" (04073, м. Київ, пр-т. Степана Бандери, 5; ідентифікаційний код 40834328) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 60, корп. П, офіс 9; ідентифікаційний код 30211319) 192711 (сто дев`яносто дві тисячі сімсот одинадцять) грн. 93 коп. основного боргу, 12573 (дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят три) грн. 66 коп. пені, 17249 (сімнадцять тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 30 коп. 36 % річних, 2309 (дві тисячі триста дев`ять) грн. 18 коп. інфляційних втрат, а також 3372 (три тисячі триста сімдесят дві) грн. 66 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.В. Полякова