Рішення № 95895674, 29.03.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/4952/20

Провадження № 2/591/666/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2021 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді – Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання – Бабич В.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представників третьої особи – Литовченко Г.Ф., Бистрик О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми цивільну справу № 591/4952/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом та свої вимоги мотивує тим, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 02 червня 2020 року, відповідачку було зобов`язано усунути перешкоди в користуванні ним жилим приміщенням квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення його до квартири та передачі йому ключів від неї. Починаючи з лютого 2020 року ОСОБА_3 свідомо ухилялася від виконання вищевказаного рішення суду, створюючи всілякі перешкоди, у зв`язку з чим він звернувся до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з питання примусового виконання вищевказаного рішення суду.

Зазначає, що на його звернення та з метою примусового виконання рішення суду державними виконавцями неодноразово здійснювались виходи за адресою: АДРЕСА_1 . Перші три спроби державних виконавців виконати рішення суду примусово закінчились безрезультатно, оскільки ОСОБА_3 ухилялася від його виконання, про що було складено 4 акти державного виконавця.

Зазначає, що всі спроби виконати рішення суду супроводжувалися образами на його адресу, постійними викликами поліції з боку відповідачки, про наче б то вчинення з його боку правопорушень. Внаслідок протиправної поведінки відповідачки він зазнав душевних страждань та хвилювань через свідоме невиконання рішення суду, порушення його конституційних прав на житло, що призвело до зміни його життя. Він втратив можливість реалізувати свої здібності, позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя. Тривалість цих страждань не дозволяють йому повірити в їх припинення, а психологічні переживання негативним чином відбиваються на якості життя, у зв`язку з чим він дуже хвилюється, переймається, почав досить часто приймати заспокійливі препарати. Так, внаслідок незаконних дій відповідачки він переживає психологічні страждання, які призвели до того, що він почав втрачати зір.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь спричинену моральну шкоду у сумі 50000 грн.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 10 вересня 2020 року відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що з 1988 року по 2001 рік вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Після розлучення, тобто починаючи з жовтня 2001 року, позивач виселився зі спірної квартири, забрав всі свої речі та переїхав до іншого постійного місця проживання та добровільно знявся з реєстрації. 20 років позивач не цікавився квартирою, ніколи в ній не з`являвся та не проживав. Також зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2020 року виконано, так як 28 липня 2020 року позивач був вселений до квартири за адресою: АДРЕСА_1 та йому були передані ключі від квартири. Крім того, на думку відповідачки, позивач не довів в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Отже, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності особи не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з неї моральної шкоди. Позивачем не надано суду жодних належних доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди чи протиправність дій відповідачки, а також доказів того, що дії відповідачки призвели до виникнення у нього хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити. Представники третьої особи Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Литовченко Г.Ф. та Бистрик О.М. заперечували проти задоволення позовних вимог.

Від представника відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду справи. Однак, ураховуючи, що інші учасники справи категорично заперечили проти відкладення в черговий раз розгляду даної справи, а також ураховуючи обставини того, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, за неодноразовими клопотаннями як відповідачки, так і її представника судовий розгляд неодноразово відкладався, тому, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з метою недопущення порушення розумного строку розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідачки та її представника.

Заслухавши думку позивача та його представника про задоволення позову, пояснення представників третьої особи про відмову у задоволенні позову, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 17 квітня 1996 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 47).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2020 року зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 жилим приміщенням квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до цієї квартири та передачі йому ключів від неї (а.с. 8-9).

Постановою Сумського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2020 року залишено без змін (а.с. 48-49).

З оглянутих в судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження № 62360271 щодо виконання виконавчого листа № 591/3526/19, виданого 15 червня 2020 року Зарічним районним судом м. Суми про зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 жилим приміщенням квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до цієї квартири та передачі йому ключів від неї вбачається, що 16 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) із заявою про відкриття виконавчого провадження стосовно виконання вказаного виконавчого листа (а.с. 140).

Постановою старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Сторчак А.С. від 16 червня 2020 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа (а.с. 139).

Проте, направлена на адресу відповідачки копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 червня 2020 року була повернута на адресу відділу державної виконавчої служби з відміткою на поштовому конверті про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 138).

Виходами державних виконавців 01 та 02 липня 2020 року за адресою боржника АДРЕСА_1 для вручення постанов про відкриття виконавчого провадження та інших було встановлено, що боржник був відсутній вдома, тому перевірити факт виконання рішення було неможливо, про що було складено акти державного виконавця від 01 та 02 липня 2020 року, відповідно (а.с. 13, 141).

13 липня 2020 року виходом державного виконавця за адресою боржника АДРЕСА_1 для вселення ОСОБА_1 до квартири встановлено, що ОСОБА_3 за даною адресою проживає, але дверей не відчиняє. Постанову про відкриття виконавчого провадження отримати відмовилася. Залишені постанови про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору. Вселити ОСОБА_1 до квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 немає можливості. Попередньо заплановано вселення на 23 липня 2020 року із залученням представників поліції та робітників ПРБП «Рембуд», про що державним виконавцем було складено відповідний акт від 13 липня 2020 року у присутності працівників Національної поліції та наряду «Гепард 61» (а.с. 12).

23 липня 2020 року виходом державного виконавця за адресою боржника АДРЕСА_1 для перевірки виконання боржником рішення про вселення ОСОБА_1 до квартири, що знаходиться за адресою боржника АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_3 рішення про вселення самостійно не виконала, тому їй залишено повідомлення про примусове вселення ОСОБА_1 до квартири, яке призначено на 15-годину 00 хв. 28 липня 2020 року, про що державним виконавцем було складено відповідний акт від 23 липня 2020 року у присутності двох понятих (а.с. 11).

28 липня 2020 року виходом державного виконавця за адресою боржника АДРЕСА_1 зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 жилим приміщенням квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до цієї квартири та передачі йому ключів від неї. У присутності понятих та працівників Національної поліції ОСОБА_1 вселено у кімнату жилою площею 9 кв. м квартири АДРЕСА_2 . Ключі від квартири передано стягувачу, про що містяться відповідні підписи стягувача та боржника в акті державного виконавця від 28 липня 2020 року (а.с. 10).

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з відсутністю всіх складових цивільно-правової відповідальності, за якої у позивача виникло би право на відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, на думку суду, позивачем не доведено факту протиправності дій відповідачки щодо невиконання рішення суду від 27 лютого 2020 року про вселення позивача до спірної квартири, оскільки виходячи з матеріалів виконавчого провадження, відповідачка не отримувала копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 червня 2020 року, оскільки направлений за її адресою поштовий конверт був повернутий до відділу державної виконавчої служби з відміткою при причину повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 138). Отже, її не було повідомлено про встановлений частиною 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язок виконати рішення самостійно протягом 10 робочих днів.

Крім того, виходами державних виконавців від 01 та 02 липня 2020 року встановлено, що боржниці не було вдома, тому відсутні підстави вважати, що вона ухилилась від виконання рішення суду щодо вселення позивача у вказані дати (а.с. 13, 141).

Як пояснили в судовому засіданні представники третьої особи Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Литовченко Г.Ф. та Бистрик О.М., лише 13 липня 2020 року відповідачці через працівників поліції було вручено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 червня 2020 року. За таких обставин, саме з 13 липня 2020 року у відповідачки розпочався встановлений частиною 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» строк для самостійного виконання рішення суду щодо вселення позивача.

Відповідно до частини 1, 3 статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача.

У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Таким чином, перевіривши 23 липня 2020 року виходом за адресою боржника, що рішення про вселення позивача до спірної квартири не виконано, державний виконавець розпочав його примусове виконання, про що повідомив сторін про день і час примусового вселення, призначеного на 15-годину 00 хв. 28 липня 2020 року (а.с. 11, 102).

У той же час, у призначений державним виконавцем день і час примусового вселення 28 липня 2020 року відповідачка повністю виконала рішення суду від 27 лютого 2020 року, так як позивача було вселено до спірної квартири та передано ключі від неї, про що державним виконавцем було складено відповідний акт від 28 липня 2020 року (а.с. 10).

Доводи позивача про те, що відповідачка самостійно не виконала рішення суду ще з лютого 2020 року суд не приймає до уваги, ураховуючи той факт, що рішення суду від 27 лютого 2020 року було предметом апеляційного перегляду і лише за наслідками апеляційного перегляду постановою Сумського апеляційного суду від 02 червня 2020 року вказане рішення суду набрало законної сили. Також суд приймає до уваги той факт, що між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, що підтверджується численними скаргами з боку як позивача, так і відповідачки до правоохоронних органів (а.с. 59, 60, 86-110), тому відсутні підстави вважати про свідоме ухилення відповідачки від виконання рішення суду.

Крім того, суд вважає недоведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди з посиланням на те, що він почав втрачати зір, так як позивач не довів, а матеріали справи не містять даних про те, що стало причиною його втрати та з якого саме часу позивач зазнав вказаних змін у своєму здоров`ї. До того ж, позивачем не обґрунтовано заявлений у позові розмір відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, у зв`язку з недоведеністю факту протиправності дій з боку відповідачки та факту спричинення моральної шкоди відсутній причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та шкодою.

Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, тому відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, про стягнення моральної шкоди.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа: Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), місцезнаходження: м. Суми, просп. Курський, 6, код ЄДРПОУ 40211137.

Повне судове рішення складено 29 березня 2021 року.

Суддя А.С. Северинова