Ухвала суду № 95894496, 29.03.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1610/20

Провадження № 2/459/118/2021

У Х В А Л А

судового засідання

29 березня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мельникович М. В.

з участю секретаря Мандрик І. Я.

розглянувши заяву відповідача ОСОБА_1 про відвід судді Мельникович Марти Володимирівни у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

24.03.2021 року на адресу суду поступила заява ОСОБА_1 про відвід судді Мельникович М. В. В обгрунтування даної заяви відповідач посилається на порушення його процесуальних прав, оскільки 16.03.2021р. судом винесена ухвала про відмову в задоволенні заяви про відвід та ухвала про відмову в передачі справи за підсудністю за місцем проживання відповідача. Також заявник посилається на те, що суд ігнорує практику ЄСПЛ щодо права сторони на відвід суду та на те, що суд порушує його права відповідача шляхом погрози застосування штрафу за безпідставні відводи. Крім цього, заявник вважає, що суд відмовою у передачі справи за підсудністю обмежує його в доступі до правосуддя. Посилається на обставини, передбачені п. п. 3, 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України і вважає, що суд прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи та що є обставини, які викликають сумнів в об`єктивності на неупередженості судді і тому заявляє судді відвід.

Згідно з ч. 8 ст. 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до приписів ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Проаналізувавши заяву про відвід, суд приходить до висновку, що вказані доводи і міркування є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Цивільно-процесуальне законодавство, зокрема ч.1 ст.36 ЦПК України, передбачає підстави коли суддя не може розгляди справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме якщо:1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Ч. 3, 5 ст. 39 ЦПК України наголошують на тому, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частинами 1-3 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільногосудочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема верховенство права і неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно із ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.

Верховний суд у своїй ухвалі від 07.10.2020р. у справі №711/4283/19 зазначив, що зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку, зокрема, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. У випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Відповідач та його представник вже неодноразово заявляли безпідставні відводи, а тому суд дійшов висновку про те, що такі дії містять ознаки зловживання процесуальними правами, так як вчинялися з очевидною метою - затягування розгляду справи. Тому, в судовому засідання 16.03.2021р., керуючись вищезазначеними нормами цивільно-процесуального законодаства, представника відповідача було попереджено, що у випадку продовження зловживання ним та його довірителем процесуальними правами до них будуть застосовуватися заходи процесуального примусу.

Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Таким чином, суд не «прогрожував застосуванням штрафу», а вказав представнику відповідача на те, що його дії містять ознаки зловживання процесуальними правами і, у випадку продовження такого зловживання, до нього або до його довірителя будуть застосовуватися заходи процесуального примусу, передбачені цивільно-процесуальним законодавством.

Ще однією підставою для відводу судді відповідач зазначає те, що суд обмежує його в доступі до правосуддя через відмову у передачі справи за підсутністю.

В ухвалі від 16.03.2021р. про відмову в задоволенні заяви про передачу справи за підсудністю за місцем проживання відповідача суд вказав, що в силу вимог ст. 27 ЦПК України, необхідною умовою для визначення підсудності при зверненні з позовом до фізичної особи є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання відповідача, незареєстрованим у встановленому законом порядку.

Так, судом встановлено, що після надходження 18.06.2021р. до суду довідки №6275 від 11.06.2021р., виданої відділом реєстрації Червоноградської міської ради Львівської області (а. с. 64, т. 1) із даними про зареєстроване місце проживання відповідача, ухвалою суду від 18.06.2021р. було відкрито загальне позовне провадження у даній справі. Відтак, на момент відкриття провадження у справі зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача було: АДРЕСА_1 .

Отже, відкриття провадження у справі Червоноградським міським судом Львівської області за зареєстрованим місцем проживання відповідача здійснено з дотриманням правил підсудності та відповідає вимогам процесуального законодавства.

Посилання відповідача на те, що відповідач фактично проживав за іншою адресою (без відповідної реєстрації) не має процесуального значення для визначення підсудності справи, виходячи з вимог ст. 27 ЦПК України.

В судовому засідання 16.03.2021р. представником відповідача було долучено до матеріалів справи копію паспорта ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 03.03.2021р. (вже після відкриття провадження у справі) останній знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, згідно з ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Таким чином, суд відмовляючи відповідачу в задоволенні заяви про передачу справи за місцем проживання не обмежує його у доступі до правосуддя, а лише дотримується приписів цивільно-процесуального законодавства.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч.4 ст. 36 ЦПК України).

Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до переконання, що доводи відповідача про заінтересованість суду у розгляді справи є безпідставними, підстав для відводу судді немає, а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу.

Відповідно до положень ч. ч.2, 3 ст.40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки відповідачем заявлено відвід, який суд вважає необґрунтованим, керуючись п.3 ст.40 ЦПК України, вирішення питання про відвід слід передати судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 36, 40, 260, 261 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Заяву відповідача про відвід судді Мельникович М. В. визнати необгрунтованою.

Передати вирішення питання про відвід судді Мельникович М. В. іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1ст. 33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: М. В. Мельникович