Рішення № 95891902, 25.03.2021, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/17/21

Провадження № 2/750/522/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді – Маринченко О.А.,

секретар судового засідання – Шилова Ж.О.,

за участю представника позивача Воронцової М.В.,

представника відповідача – Новика М.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, припинення та визнання права власності на квартиру,

третя особа – державний реєстратор речових прав на нерухоме майно відділу економічного розвитку, адміністративних послуг та державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Ананко Костянтин Вікторович,

в с т а н о в и в:

04 січня 2021 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 , в якій просить:

- скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 23141380, вчинений 31 жовтня 2017 року о 10:43:17 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на підставі іпотечного договору і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37897473 від 02 листопада 2017 року; та № 34311565, вчинений 22 листопада 2019 року о 15:28:53 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на підставі передавального акту і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49857089 від 22 листопада 2019 року;

- припинити за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Обгрунтувано позов тим, що 25 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та відповідачем було укладено договір кредиту, згідно умов якого відповідач отримала в тимчасове користування грошові кошти в сумі 30000 доларів США. Для забезпеченням виконання основного зобов`язання було також укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на іпотечне майно у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». 30 жовтня 2017 року на підставі рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації було внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Украсоцбанк», а 22 листопада 2019 року на (підставі передавального акта) – за Акціонерним товариством «Альфа-Банк». ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Чернігівської райдержадміністрації, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в якому просила скасувати вказані вище записи. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року скасовано вказані записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Виконати вказане судове рішення у позивача немає можливості, оскільки 16 січня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05 грудня 2019 року, згідно якого пункт 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, а саме: «Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).» Водночас, відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. Оскільки судове рішення Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року набрало законної сили після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а тому згідно наведених перехідних положень не може бути в повній мірі виконане. Позивач до державного реєстратора із заявою про виконання вказаного судового рішення не звертався, оскільки вже отримував відмови щодо виконання аналогічних рішень судів, які були мотивовані тим, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню згідно із частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також зазначає, що відновити запис про право власності за попереднім власником немає технічної можливості, оскільки він міститься в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, який з 01 січня 2013 року перестав функціонувати, а замість нього запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обятжень, до якого запис про відновлення права власності за попереднім власником може бути внесено лише на підставі рішення суду про припинення права власності на спірне майно за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та визнання права власності на це майно за ОСОБА_1 . Таким чином, на даний час судовим рішенням скасовано запис про право власності на іпотечне майно, однак не вирішено питання про чинність рішення державного реєстратора, припинення та відновлення речових прав, що унеможливлює виконання цього рішення у зв`язку зі змінами в законодавсті, а тому з метою відновлення прав позивача, як іпотекодержателя, та з метою відновлення в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» і звернулось до суду з цим позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач у встановлений судом строк подала відзив на позов, в якому зазначила, що заперечує проти задоволення позову, оскільки судовим рішенням Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року, яке набрало законної сили, у справі № 750/29/20 вже скасовано записи про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 як за Акціонерним товариством «Украсоцбанк», так і за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», а тому позивачем заявлено тотожні вимоги до тих, які вже вирішені судом при розгляді справи № 750/29/20. До того ж, після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, у зв`язку з чим вимоги позивача про скасування рішень державного реєстратора є безпідставними. Також зазначила, що запис, який в свій час посвідчував право власності позивача на спірне нерухоме майно, вже скасовано судовим рішенням, а тому вимоги позивача про припинення права власності на вказане майно є безпідставними, а також необгрунтованими нормами права. В свою чергу, право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке на даний час є чинним, а тому за наявності вказаного правовстановлюючого документа, вимога позивача про визнання права власності за особою, яка і так є власником даного майна суперечать чинному законодавству. Крім того, позивачем не надано доказів звернення для здійснення державної реєстрації прав власності саме до державного реєстратора Ананка К.В., а рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, додане позивачем до позовної заяви, стосується об`єкта нерухомості, який знаходиться в м. Дніпрі і ніколи не належав та не належить відповідачу. Окрім цього, відповідач зазначив, що зі змісту та характеру заявлених позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 взагалі не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не являється уповноваженим державою суб`єктом на проведення реєстраційних дій.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа - державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Ананко К.В. у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

25 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 958/3-42, згідно умов якого остання отримала у тимчасове користування грошові кошти в сумі 30000 доларів США (а.с. 9-15).

Того ж дня між вказаними сторонами було укладено іпотечний договір, відповідно до якого в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 958/3-42 від 25 червня 2007 року іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передає в іпотеку іпотекодержателю (Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк») майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 21-25).

У зв`язку із завершенням будівництва та прийняттям в експлуатацію двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , 15 квітня 2008 року до вказаного іпотечного договору було внесено зміни та в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 958/3-42 від 25 червня 2007 року іпотекодавцем передано вказану квартиру в іпотеку іпотекодержателю (а.с. 26-27).

27 серпня 2007 року Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 28).

Через систематичне невиконання відповідачем умов укладеного договору Акціонерним товариством «Украсоцбанк» було розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, який передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Зі статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк», затвердженого рішенням спільних загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк» від 21 листопада 2019 року, вбачається, що Акціонерне товариство «Альфа-Банк» є правонаступником всього майна, прав та зобов`язань Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на підставі передавального акта (затвердженого рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (рішення № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року) та рішенням Загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (протокол № 4/2019 від 15 жовтня 2019 року) (а.с. 42-47).

30 жовтня 2017 року на підставі рішення державного реєстратора було внесено запис про реєстрацію права власності на іпотечне майно за Акціонерним товариством «Украсоцбанк», а 22 листопада 2019 року на підставі передавального акта – за Акціонерним товариством «Альфа-Банк».

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Чернігівської райдержадміністрації, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в якому просила скасувати вчинені державним реєстратором Чернігівської райдержадміністрації записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року в справі № 750/29/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 :

- за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»: № 23141380, вчинений 31.10.2017 о 10:34:17 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на підставі іпотечного договору серія та № 2801 від 25.06.2007 і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 37897473 від 02.11.2017;

- за Акціонерним товариством «Альфа-Банк»: № 34311565, вчинений 22.11.2019 о 15:28:53 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на підставі передавального акту без номера від 11.10.2019 і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 49857089 від 26.11.2019 (а.с. 31-37).

На момент подачі позову до суду позивач не звертався до державного реєстратора щодо виконання вказаного судового рішення.

22 січня 2021 року представник позивача надіслала державному реєстратору заяву, в якій просила на виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року внести запис про скасування державної реєстрації прав та поновити право власності відповідача на вказану вище квартиру (а.с. 110).

Листом від 26 січня 2021 року державний реєстратор повідомив представника позивача про необхідність звернення до державного реєстратора особисто чи через уповноваженого представника для встановлення особи заявника.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи, а порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В абзаці 2 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси особи саме визначеним у справі відповідачем, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У пункті 25 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9555/18 зазначено, що належним відповідачем у справі про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснені щодо позивача.

А тому, позивачем не доведено, які саме його права, свободи чи інтереси порушуються, не визнаються чи оспорюються саме визначеним у даній справі відповідачем.

Згідно із частиною першою, другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд не може взяти до уваги доводи позивача про те, що виконання вказаного судового рішення є неможливим, бо по аналогічним рішенням державні реєстратори вже відмовляли позивачу в державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки подана позивачем на підтвердження вказаних обставин копія рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області Сакалюка С.Г. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 листопада 2020 року, згідно якого Акціонерному товариству «Альфа-Банк» відмовлено у державній реєстрації припинення права власності на квартиру АДРЕСА_3 , не є належним доказом у справі та не стосується державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виконання державним реєстратором саме постанови Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач зазначає, що виконати судове рішення у справі № 750/29/20 не можливо, однак будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вказані обставини не надає, а лише зазначає, що в силу положень законодавства державний реєстратор не може виконати вказане рішення суду.

При цьому, із наданої представником позивача в процесі розгляду справи відповіді державного реєстратора щодо виконання рішення суду в справі № 750/29/20 від 26 січня 2021 року вбачається, що державний реєстратор не відмовив позивачу у виконанні судового рішення, а повідомив представника про необхідність звернення до державного реєстратора особисто чи через уповноваженого представника для встановлення особи заявника.

Крім того, суд звертає увагу на те, що вказане судове рішення Чернігівського апеляційного суду, про неможливість виконання якого заявляє позивач, було прийняте судом вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05 грудня 2019 року.

Із постанови Чернігівського апеляційного суду у справі № 750/29/20, яка була винесена судом 27 травня 2020 року, вбачається, що вказаною постановою скасовано не тільки записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 37897473 від 02.11.2017 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 49857089 від 26.11.2019, а тому посилання позивача на те, що у вказаній справі судом не вирішено питання про чинність рішення державного реєстратора є безпідставними.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суд враховує, що спір між сторонами щодо скасування записів про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень був вирішений судом апеляційної інстанції у справі № 750/29/20. Вказане судове рішення набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню.

Внесення змін до законів України при наявності рішення суду, яким вирішено спір, і яке набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, не може бути підставою для ухвалення судом інших рішень з цього ж питання.

Також, слід зазначити, що Цивільний процесуальний кодекс України передбачає можливість ухвалення додаткового рішення за заявою учасників справи чи з власної ініціативи суду, якщо, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати.

Крім того, Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, може бути роз`яснено судом.

Більш того, Цивільний процесуальний кодекс України надає можливість учаснику справи звернутися до суду із відповідною заявою для вирішення питань, які пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах (Розділ VІ).

Однак, як встановлено судом, позивач із заявами щодо роз`яснення вказаного судового рішення чи ухвалення додаткового рішення суду не звертався. Також, не звертався до суду із будь-якою іншою заявою в порядку виконання судового рішення.

За встановлених обставин, враховуючи наведене, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачу правничу допомогу надавав адвокат Новик М.С. на підставі договору про надання юридичних послуг від 06 червня 2019 року (а.с. 93).

Згідно розрахунку суми витрат за надану правову допомогу, розмір правової допомоги, наданої відповідачу адвокатом Новиком М.С. на підставі договору про надання юридичних послуг від 06 червня 2019 року, становить 9600 грн.

Відповідач сплатила адвокату Новику М.С. 4000 грн. за договором про надання юридичних послуг, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 21 березня 2021 року.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача у судовому засіданні подано письмові заперечення щодо розміру витрат на правову допомогу, в яких зазначено, зокрема, що розмір таких витрат є завищеним, надуманим, недоведеним жодними доказами та таким, що дійсно не відповідає складності справи, а тому підлягає зменшенню. Адвокатом подано лише відзив на позов на двох аркушах, вказана справа відноситься до справ незначної складності, у зв`язку з чим позивач просить відмовити відповідачу у стягненні витрат на правову допомогу за недоведеністю або зменшити їх розмір.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом Новиком М.С. відповідачу послуг та час витрачений для надання таких послуг, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, беручи до уваги доводи позивача щодо зменшення розміру заявлених відповідачем витрат на правову допомогу, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат відповідача і стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у даній справі в сумі 4000 грн., які фактично понесені відповідачем та документально підтверджені.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 81, 83, 133, 141, 258, 259, 265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, припинення та визнання права власності на квартиру – відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 4000 грн. (чотири тисячі гривень) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – Акціонерне товариство «Альфа-Банк», місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи – 23494714.

Відповідач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 .

Третя особа – державний реєстратор речових прав на нерухоме майно відділу економічного розвитку, адміністративних послуг та державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Ананко Костянтин Вікторович, місцезнаходження: вул. Шевченка, 48, м. Чернігів.

Повний текст рішення складено 30.03.2021.

Суддя О.А. Маринченко