Рішення № 95857122, 15.02.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/5826/19

Провадження № 2/643/289/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2021 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради

про визначення місця проживання малолітньої дитини,

та

за зустрічним позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Служба у справах дітей по Московському району Департаменту

служб у справах дітей Харківської міської ради

про визначення місця проживання малолітньої дитини,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради в якому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 за місцем її мешкання.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що з 30.11.2012 року по 05.10.2016 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Від спільного проживання в них народився син - ОСОБА_5 . Шлюб між ними було розірвано, після чого відповідач сам визначив місце проживання дитини з собою та перешкоджає їй спілкуватися із сином, у зв`язку із чим вона вимушена звернутися до суду.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, оскільки твердження позивача про те, що він самовільно визначив місце проживання з ним є не правдивим. Зазначив, що позивач покинула дитину ще у лікарні після пологів, потім вона іноді з`являлась, але не приділяла належної уваги дитини. А при розгляді справи у суді про розірвання шлюбу надала усну згоду на проживання їх дитини з ним. Зазначив, що жодних перешкод у спілкуванні позивача із сином не чинив. Вказує, що він отримує заробітну плату та перебуває на обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, за загальною чергою та внесений до списку осіб, які мають право на першочерговий вступ до житлово-будівельного кооперативу, з урахування пільги учасника бойових дій (АТО) з 19.07.2017 року, крім того він має разом із матір`ю власну квартиру. Натомість позивачка не має власного житла та доходів. Додав, що їх син з народження має ряд хронічних захворювань, проте позивачка ніколи не цікавилась станом здоров`я сина та ніколи не допомагала матеріально. У зв`язку із чим він вимушений був звернутися до суду із заявою про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, його позов був задоволений. На даний час позивач має заборгованість із сплати аліментів та відносно неї відкрито кримінальне провадження за злісне ухилення від сплати аліментів. Також зазначив, що він за місцем проживання характеризується позитивно, приймав участь в АТО в період з 2016-2018 років, на цей час перебуває на реабілітації після поранення. На обліку в наркологічному та психологічному центрі не перебуває. За місцем проживання для сина забезпеченні усі умови для виховання дитини, її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Крім того, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , від сумісного проживання мають сина - ОСОБА_5 . Після народження сина, ОСОБА_3 неодноразово зникала з дому на декілька днів, а 19 січня 2016 року взагалі пішла з дому і лише в березні 2016 позивачу стало відомо, що вона мешкає у м. Кемерово. ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не займається вихованням дитини, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , суд. 51. Дитина на даний час мешкає з ним та бабусею, знаходиться на повному його забезпеченні. Матеріальної допомоги ОСОБА_3 на утримання дитини не надає. Також зазначає, що ОСОБА_3 у 2016 році звернулася за допомогою до Благодійного Фонду Перетворення України з метою лікування та реабілітації наркозалежних, у зв`язку чим з весни по осінь 2016 року знаходилася в м. Одеса, де проходила курс реабілітації, дитина в цей час проживала у бабусі - ОСОБА_7 . Після проходження лікування ОСОБА_3 в листопаді 2016 року повторно вийшла заміж за громадянина Російської Федерації, а у березні 2018 року народила другу дитину. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01.06.2017 року по цивільній справі № 643/16271/16-ц позовну заяву ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі, позбавлена ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто з ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ЗО % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі заяви (23.12.2016 року) до досягнення повноліття дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто судовий збір у розмірі 1280,00 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01.06.2017 року в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано. Крім того зазначив, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом дитинства, за станом здоров`я дитині потрібен особливий догляд, суттєві витрати на лікування. Позивач надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, виявляє інтерес до його внутрішнього світу, створює умови для отримання освіти.

Позивач проти задоволення зустрічного позову заперечив, та зазначив, що постановою Харківського апеляційного суду було ухвалено нове рішення, за яким ОСОБА_4 відмовлено у вимозі про позбавлення батьківських прав. Постановою Верховного Суду від 24.04.2020 року постанову Харківського апеляційного суду було залишено без змін. Крім того, зазначила, що вона позбавилися наркотичної залежності та часткового сплатила борг по аліментам. Вона мешкає разом із своїм чоловіком та двома дітьми в орендованому житлі, діти забезпечені усім необхідним для достойного проживання. Батько дітей сумлінно ставиться до своїх обов`язків та допомагає у вихованні, немає заперечень щодо об`єднання родини та проживання малолітнього сина разом із ними. Вважає, що усі діти мають бути під наглядом та піклування рідної матері. Вона дуже страждає, що не може дати усю любов та ласку, яку отримують її діти, що мешкають із нею.

13.01.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшла заява від позивача за первісним позовом, в якій вона просить суд залишити її позовну заяву без розгляду. Крім того, позивачем за первісним позовом подано заяву про визнання зустрічного позову.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.10.2016 року.

Від шлюбу позивач та відповідач мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_1 від 30.10.2015, виданим Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Відповідно до довідки від 25.09.2020 року № 825, наданої Директором центру соціальної служб у справах дітей Московського району м. Харкова, в ході роботи із хлопчиком було виявлено, що ОСОБА_8 орієнтований на сім`ю, має близький контакт з батьком і бабусею. Батько є домінуючою, значимою фігурою, з якою налагоджений тісний емоційний контакт. В ході діагностичної роботи з дитиною, простежується, що мати, як член сім`ї відсутня, що може свідчити про її мало значимість для ОСОБА_9 і про руйнування емоційного зв`язку з нею. У дитини спостерігається засмучення, а часом і гнів на матір, що свідчити про небажання бачити її членом сім`ї.

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з батьком ОСОБА_4 .

У підготовчому засіданні судом розглянуто заяву позивача за первісним позовом про залишення первісного позову без розгляду та вирішено задовольнити її, враховуючи наступне.

Так, положеннями пункту 5 частини 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Вказане право позивача може бути реалізоване лише до початку розгляду справи по суті та є абсолютним, тобто, не залежить від мотивів позивача чи волі сторін у справі.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення справи без ухвалення рішення.

Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України. При цьому, суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами Цивільного процесуального кодексу України, який не містить обмежень в його реалізації, і не містить посилань, що таке питання можливо вирішити під певною умовою.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем свого процесуального права на подання заяви про залишення позову без розгляду, яка подана до початку розгляду справи по суті і підписана позивачем, суд дійшов висновку про задоволення заяви та залишення позову без розгляду у відповідності до пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про залишення позовної заяви без розгляду.

Щодо зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з приписами статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачений обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 160 Сімейного Кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

В силу приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 Сімейного кодексу України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення вказаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду.

Під час підготовчого провадження відповідачем за зустрічним позовом було подано заяву про визнання позову, відповідно до змісту якої відповідач за зустрічним позовом визнає заявлені позовні вимоги та не заперечує проти визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за місцем його реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

При цьому, суд зазначає, що визнання відповідачем зустрічного позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в тому числі малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житті якого нічого не змінюється і він, як і раніше, продовжує проживати зі своїм батьком.

За таких обставин, оскільки заява відповідача за зустрічним позовом, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяву відповідача за зустрічним позовом про визнання позову.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 3 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За таких обставин, суд задовольняє заявлені позовні вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, в силу приписів частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивач за зустрічним позовом віднесений до другої категорії осіб, що мають право пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений час розгляду справи в усіх інстанціях

За таких обставин, витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору покладаються на відповідача за зустрічним позовом у розмірі 50 відсотків від суми судового збору за вимогу немайнового характеру, яку б мав сплатити позивач при зверненні до суду із зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 206, 263-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 56, 111-112, 141, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 залишити без розгляду.

2. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком. ОСОБА_4 , 1979 року народження за адресою АДРЕСА_2 задовольнити.

3. Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком. ОСОБА_4 , 1979 року народження за адресою АДРЕСА_2 .

4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

5. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення тексту рішення суду.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце фактичного поживання:

АДРЕСА_4 . Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 .

9. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, 55)

Повне рішення складено 26.03.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко