Вирок № 95850596, 29.03.2021, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/320/21

29 березня 2021 року смт.Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Битківського Л.М.,

секретаря секретаря Остапишин І.Р.,

прокурора Дем`яника В.В.,

захисника Поповича М.М.,

законного представника

неповнолітнього ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани кримінальне провадження № 12020090120000149 стосовно:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою інженерно-технічною освітою, не одруженого, який працює дорожнім робітником ТзОВ «ПБС», інваліда дитинства 3 групи, не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України;

встановив:

ОСОБА_2 допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження малолітньому потерпілому ОСОБА_3 .

Злочин вчинено при таких обставинах:

1 червня 2020 року близько 14 год.20 хв. у світлу пору доби, водій ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем марки ВАЗ 21081 р.н.з. НОМЕР_1 рухався по вул.Шевченка в селищі Богородчани та здійснив зупинку на правому краю проїжджої частини біля тротуару поблизу будинку №43. При цьому автомобіль був розміщений таким чином, що праві колеса знаходились на відстані 0,42 м від тротуарного бордюра. Ділянка дороги у даному місці має по одній смузі руху кожному напрямку.

У попутному напрямку із автомобілем обвинуваченого рухався мопед марки HONDA DIO під керуванням ОСОБА_4 , яка перевозила як пасажира малолітнього ОСОБА_3 . В той час, коли водій мопеда ОСОБА_4 порівнялась із припаркованим автомобілем ВАЗ 21081 р.н.з. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 проявив неуважність, не передбачаючи при цьому можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, не врахував дорожню обстановку, відчинив водійські дверцята автомобіля, внаслідок чого ОСОБА_4 в`їхала мопедом у дверцята і разом із пасажиром упали на проїзну частину дороги.

При цьому обвинувачений допустив порушення вимог п.1.5 ПДР, які зобов`язують учасників дорожнього руху не сторювати небезпеки чи перешкод для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян. Також ОСОБА_2 діяв усупереч вимог п.15.13 ПДР яким забороняється відчиняти дері транспортного засобу, залишати їх відчиненими і виходити з транспортного засобу, якщо це загрожує безпеці і створює перешкоди іншим учасникам дорожнього руху.

Внаслідок порушення ОСОБА_2 . Правил дорожнього руху відбулась дорожньо-транспортна пригода в результаті якої пасажир мопеда малолітній ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у виді відкритого перелому правої великогомілкової кістки в середній третині зі зміщенням відламків, раною в цій ділянці, що викликало необхідність проведення операцій, які відносяться до тяжких тілесних ушкодженьь як таких, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення.

В судовому засіданні ОСОБА_2 за інкримінованим обвинуваченням свою вину визнав повністю та пояснив, що близько 14 год. в селищі Богородчани зупинився на краю проїжджої частини аби зайти у розташовану поруч аптеку. При цьому проявив неуважність і, виходячи з автомбіля на проїжджу частину дороги, не переконався у тому, що не створить перешкод іншим учасникам руху. Відчинивши двері авто, створив перешкоду у русі для ОСОБА_6 , яка керувала скутером і перевозила сина. Внаслідок удару до дверей автомобіля скутер перекинувся і, через падіння, дитина отримала травму. У скоєному щиро розкаявся.

В ході судового розгляду обвинувачений та решта учасників судового провадження погодилися з тим, щоб не досліджувати докази стосовно фактичних обставин справи, які ніхто не оспорює.

Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено добровільність та істинність позиції обвинуваченого, а також роз`яснено учасникам процесу, що вони будуть позбавлені можливості оспорювати фактичні обставини справи, які не досліджуються судом, в апеляційному порядку.

За таких обставин суд вважає вину обвинуваченого доведеною, а його дії кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України, оскільки ОСОБА_2 допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження малолітньому потерпілому ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. За змістом ч.2,3 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_2 щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Крім того, вжив заходів до відшкодування заподяної шкоди потерпілому. Перелічені обставини, відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.66 КК України є обставинами, які пом`якшують покарання. Крім того, відповідно до ч.2 ст.66 КК України суд вважає, що до пом`якшуючих покарання обставин слід віднести і те, що ОСОБА_2 являється інвалідом 3 групи з дитинства. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить із сукупності всіх встановлених обставин справи в цілому. Зокрема враховує, що злочин, який інкриміновано ОСОБА_2 , хоч і віднесений відповідно до ч.5 ст.12 КК України до категорії тяжких, однак вчинений із необережності. Законодавцем тяжкість злочину пов`язана із тяжкістю наслідків, що настали.

Законний представник малолітнього потерпілого у судовому засіданні заявив, що обвинувачений відшкодував заподіяну шкоду в узгодженому сторонами розмірі, претензій майнового характуру до нього немає. Стосовно призначення покарання просив суд суворо ОСОБА_2 не карати.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, у скоєному щиро розкаявся, заподіяну шкоду відшкодував.

Виходячи з наведеного, принципу індивідуалізації покарання, з урахуванням того, що злочин вчинений з необережності і виправлення особи можливе без відбування покарання, яке буде призначене у межах, визначених санкцією ч.2 ст.286 КК України, суд вважає за можливе призначити покарання, встановивши іспитовий строк протягом якого буде здійснюватися безпосередній контроль за поведінкою засудженого. Таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення особи попередження нових злочинів.

Суд вважає за необхідне не застосувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому суд зважає на обставини скоєння кримінального правопорушення, зокрема на те, що подія мала місце не внаслідок грубого нехтування правилами під час руху транспртного засобу, а через порушення водієм правил зупинки та стоянки автомбіля. Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачений, як інвалід 3 групи, обмежений у можливості вибору місця роботи. Він забезпечений робочим місцем, яке віддалене від місця його проживання і добирається до нього власним транспортом. Позбавлення права керування транспортом за умов обмеження на невизначений час належного транспортного сполучення у період пандемії, призведе до втрати роботи обвинуваченим, що не сприятиме меті покарання.

Долю речових слід доказів вирішити у порядку ст.100 КПК України.

На обвинуваченого слід покласти понесені витрати на проведення судових експертиз у справі на загальну суму 3596 грн.

Керуючись ст.ст.370- 374 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавленні волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 обов`язки періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Речовий доказ - автомобіль марки ВАЗ 21081 НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_2 повернути у його розпорядження; мопед марки HONDA DIO б/н білого кольору, який зберігається на майданчику відділення поліції №2 Івано-Франківського району, повернути ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 3596 грн. понесених витрат на проведення судових експертиз на користь держави.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.

Суддя