Рішення № 95844814, 26.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 березня 2021 року м. Рівне №460/5407/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді О.М. Дудар, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДепартаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2018 рік та основної відпустки за період з 07.11.2015 по 31.12.2015;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2018 рік та основної відпустки за період з 07.11.2015 по 31.12.2015.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно невиплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та основної відпустки за період з 07.11.2015 по 31.12.2015. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, такою, що порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист.

Ухвалою суду від 28.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, відповідно до вимог Закону України "Про Національну поліцію" грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічної відпустки, а має бути використана протягом року і не замінюється грошовою компенсацією. Також на позивача не поширюються вимоги Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як працівника Національної поліції. Щодо компенсації основної відпустки за період з 07.11.2015 до 31.12.2015 відповідач зазначив, що грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. В свою чергу, компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена. Відповідач зазначив, що позивач порушив строки звернення до суду з даним позовом. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивачем подано письмові пояснення, за змістом яких доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими. У зв`язку з цим, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 25.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача у справі.

Розглянувши позовну заяву, відзив та пояснення, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 07.05.2015 (а.с.8).

Згідно з наказом від 16.09.2019 №177 о/с (по особовому складу) підполковника поліції ОСОБА_1 переведено до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, звільнивши його з посади заступника начальника відділу моніторингу та зонального контролю Рівненського управління з 16.09.2019 (а.с.10, зворот).

На адвокатський запит від 13.03.2020 вих.№22/2020 (а.с.9) відповідач листом від 08.04.2020 №13оз/42-02/03-20 повідомив про те, що невикористана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки ОСОБА_1 в період з 07.11.2015 по 31.12.2015 становить 3 доби. У період з 01.01.2016 по 31.12.2018 щорічні оплачувані відпустки використані в повному обсязі. У зв`язку з переведенням до Головного управління Національної поліції в Рівненській області право на використання щорічної оплачуваної відпустки у 2019 році ОСОБА_1 мав безпосередньо у вказаному органі. У період з 07.05.2015 до 15.09.2019 з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 не звертався (а.с.10).

23.04.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою щодо проведення грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки (а.с.15).

Листом від 18.05.2020 №К-957/42-05ЦА/04-2020 відповідач повідомив позивача про те, що згідно з п.10 ст.93 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським, які звільняються з поліції виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку відповідно до закону. Компенсація за невикористані поліцейським дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, законодавством не передбачена. Відтак, підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки відсутні (а.а.с.16-17).

Відповідно до довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25.09.2020 №313, невикористана частина щорічної оплачуваної відпустки у період з 07.11.2015 по 31.12.2015 становить 3 доби. У період з 07.11.2015 по 15.09.2019 ОСОБА_1 до керівництва Департаменту з рапортом про надання додаткової відпустки не звертався. Кількість такої невикористаної відпустки становить 56 діб, а саме: за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб (а.с.31).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частиною 1 статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII) передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 92 Закону №580-VIII, поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частиною 10 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260), встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення за 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що виплата поліцейським, які звільняються з поліції, грошової компенсації за невикористані відпустки за минулі роки не передбачена чинним законодавством.

Проте, суд зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Таким чином, в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За таких обставин, вимоги частини 10 статті 93 Закону №580-VIII та пункту 8 розділу III Порядку №260, якими передбачається виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає необхідним розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 23.03.2002 №5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Указані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд зазначає, що положення Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Тобто, пріорітетному застосуванню підлягають саме норми Закону №3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.

Окрім зазначеного, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, чи компенсації за таку відпустку, суд зазначає таке.

Порядком №260 не встановлено обов`язковість особистого звернення поліцейського з рапортом про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є факт невикористання днів відпусток на час звільнення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до довідки від 13.05.2020 №74 Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України виплачено грошове забезпечення ОСОБА_1 по 15.09.2019.

Отже, під час звільнення зі служби з позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, з нарахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Цього відповідачем здійснено не було.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині стягнення самостійно обрахованих сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Суд критично оцінює самостійно обчислені позивачем суми грошового забезпечення, які, на думку позивача, мають бути виплачені йому та наголошує, що обчислення, встановлення розміру, нарахування певних видів грошового забезпечення у даному випадку належать до дискреційних повноважень відповідача.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1, ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому позов підлягає до задоволення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, то підстави для застосування положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу у сумі 5500грн., які він просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.

У силу вимог п.10 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є однією з основних засад адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають сплаті в порядку компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

Згідно з ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, визначаючи суму, що належать до відшкодування позивачу, необхідно застосовувати критерій реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення її дійсності та необхідності), а також критерій розумності розміру цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Саме ці критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію судових витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine) від 23 січня 2014 року (заява №19336/04) Європейський суд зазначив: "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999).

Підстави та порядок укладення договору про надання правової допомоги, а також порядок обчислення гонорару врегульовано розділом ІV Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VІ (далі - Закон №5076-VІ).

Зокрема, ст.30 Закону №5076-VІ передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України та Закону №5076-VІ дозволяє дійти висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу стягуються на користь позивача за умови їх підтвердження:

1) договором про надання правової допомоги;

2) документами щодо фактичного надання такої допомоги з документальним описом послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом;

3) документами, що підтверджують оплату наданих адвокатом послуг.

Судом встановлено, що правову допомогу позивачу у даній справі надавала адвокат Бідюк Т.В. згідно з ордером від 19.06.2020 серії РН-549 №092, виданим адвокатом Бідюк Т.В. (а.с.20).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 13.03.2020, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Бідюк Т.В., акт надання послуг від 04.06.2020 №1 з описом наданої допомоги та розрахунком витраченого часу (а.а.с.18-19).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 12.06.2020 №4 на підставі договору про надання правничої допомоги від 13.03.2020, сума оплачених послуг становить 5500,00грн (а.с.21).

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у сумі 5500,00грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Враховуючи ступінь складності справи, відсутність судових засідань, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката у повному обсязі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та основну відпустку за період з 07.11.2015 по 31.12.2015.

Зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та основну відпустку за період з 07.11.2015 по 31.12.2015.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5500,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Департамент внутрішньої безпеки національної поліції України (вул.Академіка Богомольця, буд.10, м.Київ, 01601, код за ЄДРПОУ 40116086).

Рішення складено 26 березня 2021 року.

Суддя О.М. Дудар