Рішення № 95842564, 29.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2021 р. Справа№200/528/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виплатити заборгованість,

ВСТАНОВИВ:

08 січня 2021 року шляхом надіслання поштою позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії за вислугу років за період з 15 червня 2016 року по 30 листопада 2020 року (включно);

- зобов`язати відповідача виплатити всі суми заборгованості по пенсії за вислугу років за період з 15 червня 2016 року по 30 листопада 2020 року (включно), шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк», за реквізитами, що маються в пенсійній справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що йому на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду при повторному розгляді заяви від 15.06.2016 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до пункту «д» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Станом на січень 2021 року відповідач має перед позивачем заборгованість з виплати пенсії за період з 15.06.2016 (день виникнення права на пенсію) по 30.11.2020. На звернення щодо невиплати всіх належних сум пенсії, відповідач повідомив, що виплата суми коштів здійснюється за умови наявності відповідного фінансування. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки остання грубо порушує права людини, передбачені Європейською Конвенцією з прав людини та Конституцією України.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав. У листопаді 2020 року до управління надійшла постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 по справі №200/4324/20, яка була виконана у повному обсязі. Пенсія за вислугу років призначена позивачу з 15.06.2016. Виплата пенсії за грудень 2020 відбулася 20 числа місяця через поштове відділення. Пенсія за період з 15.06.2016 по 30.11.2020 у сумі 74369,13 гривень нарахована та обліковується управлінням. Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649. Пенсії за вислугу років, призначені на умовах статей 52, 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки скасована дія постанови Кабінету Міністрів №649 від 22.08.2018, суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто, виплати пенсій здійснюються Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а інших джерел, визначених законодавством, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. До кошторису Пенсійного фонду України не було закладено коштів для сплати компенсації судових витрат, а тому відсутні кошти для компенсації усіх понесених позивачем витрат на правову допомогу.

18 січня 2021 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення недоліків.

01 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

02 лютого 2021 року від відповідача витребувані докази.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 (а.с. 27-30).

15 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (а.с. 146).

12 серпня 2016 року рішенням Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя, правонаступником якого є відповідач, відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років (а.с. зв. бік 143 -144).

18 липня 2018 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №805/2194/18-а рішення Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 12 серпня 2016 року визнано протиправним та скасовано, зобов`язано повторно розглянути заяву від 15 червня 2016 року через невмотивованість оскаржуваного рішення (а.с. 117 - 119).

03 жовтня 2018 року рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років (а.с. 113).

25 березня 2019 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду від у справі №200/2169/19-а рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03 жовтня 2018 року визнано протиправним та скасовано, зобов`язано відповідача зарахувати та включити до стажу роботи за вислугу років спірні періоди щодо перебування у резерві плавскладу, перебування на курсах, періоди відпусток без збереження заробітної плати, навчальних та додаткових відпусток (а.с. зв. бік 107 - 112).

11 листопада 2019 року рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №5632-3 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років (а.с. зв. бік 102 - 103).

05 серпня 2020 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/4324/20-а, яке набрало законної сили 02 листопада 2020 року, визнано протиправним та скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років №5632-3 від 11 листопада 2019 року, зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 червня 2016 року з зарахуванням до стажу роботи на посадах плавскладу 16 років 5 місяців 11 днів згідно з даними трудової книжки та архівної довідки № 01/03-10/32 від 25 квітня 2014 року, виданої акціонерним товариством «Латвійське пароплавство» (а.с. 79 - 82).

16 листопада 2020 року рішенням 057150007629 Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області позивачу призначена пенсія за вислугу років (а.с. 73 - 77).

Згідно з листом Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької заборгованість з пенсії перед ОСОБА_1 становить 72598,13 гривень (а.с. 99).

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 5 Закону №1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією (пункт 1 частини 1 статті 45 №1058-IV).

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Статтею 47 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною 1 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.09.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що

[…] якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39) (пункт 31).

[…] припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (див. рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19 червня 2012 року) (пункт 52).

[…] першим і найголовнішим правилом статті 1Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII) (пункт 53).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у справі №640/5248/19, зміненим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 22 липня 2020 року, визнані протиправними та нечинними Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

З огляду на викладене суд вважає, що невиплата пенсії нарахованої позивачу за період з 15 червня 2016 року по 30 листопада 2020 року (включно) в сумі 72598,13 гривень, суперечить Закону №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 «Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» становить втручання у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач просив виплатити заборгованість шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк», за реквізитами, що маються в пенсійній справі, але суд вважає недоречним встановлювати такий спосіб виконання рішення, оскільки за приписами статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач ухвалою суду від 01 лютого 2021 року звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а; код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виплатити заборгованість задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за вислугу років за період з 15 червня 2016 року по 30 листопада 2020 року (включно).

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за вислугу років в сумі 72598 (сімдесят дві тисячі п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 13 копійок за період з 15 червня 2016 року по 30 листопада 2020 року (включно).

Повний текст рішення складено 29 березня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко