Рішення № 95841320, 16.03.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4256/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків до Комунального підприємства "Салтів водоканал", смт Старий Салтів Харківської області про стягнення 509524,16 грн. за участю представників:

позивача - Сосіної І.О., наказ № 128 від 06.08.2020 року;

відповідача - Рум`янцева Є.І., ордер № 1009625від 22.01.2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція у Харківській області звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Салтів водоканал", в якій просить суд стягнути з останнього шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у розмірі 509524,16 грн., мотивуючи свої вимоги користуванням відповідачем надрами (підземними водами) без відповідного дозволу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.01.2021 року на 11:00 год.

26.01.2021 року відповідач подав відзив (вх.№1875), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що він мав право здійснювати забір підземної води без спеціального дозволу, оскільки обсяг її добору не перевищував 300 куб. м на добу. Відповідач також вказав на відсутність всіх елементів цивільного правопорушення та просив застосувати позовну давність.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 року підготовче засідання відкладено на 09.02.2021 року на 11:00 год.

01.02.2021 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 2465), в якій зазначив, що відповідач не є землевласником або землекористувачем, а тому дія ч.1 ст. 23 Кодексу України про надра не розповсюджується на його господарську діяльність по видобуванню підземних вод. Також позивач вважає, що в діях відповідача наявні всі елементи цивільного правопорушення, а отже і підстави для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду.

09.02.2021 року відповідач подав клопотання про долучення доказів (вх.№3193), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

15.02.2021 року позивач подав пояснення (вх.№ 3648), в яких зазначив, що норми Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" носять імперативний, а не альтернативний характер, і відповідно, покладають на відповідача саме обов`язок оформити відповідний дозвіл.

01.03.2021 року позивач подав додаткові пояснення (вх.№ 4839), в яких надав розгорнутий розрахунок збитків по роках.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження до 31.03.2021 року, підготовче засідання відкладено на 02.03.2021 року на 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.03.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.03.2021 року на 10:30 год.

16.03.2021 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експертів № 8180/8181 від 16.11.2020 року (вх.№ 6046), який досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 16.03.2021 року підтримав позов та відповідь на відзив, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.03.2021 року підтримав відзив, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд установив такі обставини.

У період з 23.09.2019 року по 04.10.2019 року Державною екологічною інспекцією у Харківській області (Інспекція, позивач) на підставі ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.ст. 4,5,7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та наказу Інспекції від 19.09.2019 року № 669/11-02 було здійснено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності Комунального підприємства "Салтів водоканал" (відповідач).

За результатами даної перевірки, Інспекцією складено акт проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 669/11-02/04-06 від 04.10.2019 року.

Відповідно до вказаного акту та наданих під час перевірки документів дозвільного характеру вбачається, що з 31.03.2016 року на балансі та в експлуатації КП "Салтів водоканал" перебувають 4 артезіанські свердловини №1,2,3,4, які розташовані в смт Старий Салтів Вовчанського району Харківської області.

З 01.01.2017 року на підставі розпорядження виконавчого комітету Старосалтівської селищної ради від 22.11.2016 року КП "Салтів водоканал" здійснює обслуговування та експлуатації 3-х артезіанських свердловин №№30,75,116, розташованих в сел. Хотімля Вовчанського району та 1 артезіанської свердловини №Х25/116, розташованої в с. Молодова Вовчанського району.

Позивач зазначає, що відповідачем спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води) не отримано, що є порушенням ст.ст. 16,19,21 Кодексу України про надра та от. 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання". Таким чином, на думку позивача, відповідач з 31.03.2016 року здійснює самовільне користування надрами (підземні води), а саме забір води з підземних джерел за відсутності дозволу на користування надрами.

Відповідно до довідки №2 від 18.10.2019 №110/1 загальний обсяг піднятої підземної води за вказаний період складає 389499,8 куб.м, а саме:

- з 01.10.2016 по 31.12.2016 - 25840 куб.м;

- з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 131607,4 куб.м;

- з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 128868,4 куб.м;

- з 01.01.2019 по 04.10.2019 - 103184 куб.м.

10 жовтня 2019 року з метою усунення порушень природоохоронного законодавства виявлених під час здійснення планового заходу - перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, Інспекцією винесено на адресу КП "Салтів водоканал" припис №26/04-06, пунктом 14 якого зобов`язано керівника підприємства отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Крім того, 10.10.2019 року Інспекцією відносно директора КП "Салтів водоканал" Дегтярьова М.М. складено протокол про адміністративне правопорушення №001138 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 10.10.2019 року №03-14-606, якою визнано останнього винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.ст. 82,47,78 ч.2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн.

Вказаний штраф сплачено у добровільному порядку відповідно до квитанції від 18.10.2019 року.

У зв`язку з виявленими порушеннями, Інспекцією з урахуванням норм передбачених п. 9 Методики та довідки від 18.10.2019 року №2, розраховано шкоду заподіяну державі внаслідок самовільного користування надрами (підземні води), розмірі якої склав 509524,16 грн., яку було направлено на адресу КП "Салтів водоканал" разом із претензією № 148 від 23.10.2019 року щодо добровільного відшкодування шкоди.

Після отримання вказаної претензії із розрахунком розміру шкоди, вимоги даної претензії не були добровільно виконані відповідачем.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 750/8676/15-ц.

Згідно з п. 1.6. Роз`яснень Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року "Про деякі питання вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища", вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (статті 440 та 442 Цивільного кодексу). Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Позивач вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача щодо користування відповідачем надрами (підземними водами) без відповідного дозволу, державі заподіяно шкоду в розмірі 509524,16 грн.

Проте, суд не погоджується у повній мірі з такими висновками позивача, виходячи з такого.

Частиною першою статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, стаття 49 Водного кодексу України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

У пункті 4.5.2 роз`яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/744 від 27.06.2001 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами, внесеними згідно з роз`ясненням Вищого господарського суду України №04-5/609 від 31.05.2002, рекомендаціями Вищого господарського суду України №04-5/1429 від 18.11.2003, №04-06/44 від 25.03.2009) вказано, що використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища згідно з статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Суд установив, що відповідач здійснював видобування підземних вод за період з 01.10.2016 року по 04.10.2019 року без спеціального дозволу.

Разом із тим, Кодексом України про надра визначено випадки, за яких господарюючі суб`єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 цього Кодексу передбачено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб.м на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб`єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами, лише для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №908/999/17, від 06.09.2019 року у справі № 922/3711/18, від 11.02.2021 року у справі №922/1816/20.

Позивач зазначає, що відповідач не є землекористувачем, а тому до нього не може застосовуватись ст. 23 Кодексу України про надра.

Втім, суд, дослідивши матеріали справи не може погодитись з такими твердженнями позивача.

Так, матеріали справи містять договори на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ Старосалтівської селищної ради на праві оперативного управління від 28.04.2017 року відповідно до умов яких Старосалтівська селищна рада (власник) передала КП "Салтів водоканал" (користувач) в оперативне управління майно, що перебуває у спільній власності територіальної громади сіл, селищ Старосалтівської селищної ради, яке складається зокрема з магістральних мереж водопроводу та восьми спірних свердловин.

Таким чином, матеріали справи містять докази, що підтверджують наявність у відповідача з 28.04.2017 року права користування зазначених у поясненнях позивача земельних ділянок та свердловин, що на них розташовані. Вказане свідчить про те, що з 28.04.2017 року відповідач є суб`єктом, діяльність якого підпадає під дію положень ст. 23 Кодексу України про надра.

При цьому, суд установив, що обсяг видобування КП "Салтів водоканал" підземних з кожного із водозаборів після 28.04.2017 року не перевищує 300 куб.м на добу, тому відповідач підлягає звільненню від відповідальності за використання підземних вод за період з 28.04.2017 року по 04.10.2019 року, визначеної позивачем на підставі акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Що стосується користування відповідачем надрами (підземними водами) за період з 01.10.2016 року по 27.04.2017 року, суд зазначає, що протягом цього періоду останній не був землекористувачем земельних ділянок, на яких розміщені артезіанські свердловини, та не мав відповідного дозволу, а тому він має відшкодувати державі збитки за самовільне водокористування за період з 01.10.2016 року по 27.04.2017 року.

Так, за період з 01.10.2016 року по 31.12.2016 року відповідачем самовільно використано підземної води в обсязі 25840 куб.м, у зв`язку з чим розмір збитків за вказаний період склав 33802,59 грн.

За період з 01.01.2017 року по 27.04.2017 року відповідачем самовільно використано підземної води в обсязі 22614 куб.м, що підтверджується журналом підйому води із свердловин (том 2 а.с. 19-24, 29-34) у зв`язку з чим розмір збитків за вказаний період склав 29582,50 грн.

Отже, поведінка відповідача є неправомірною, а його вина полягає у здійсненні водокористування за період з 01.10.2016 року по 27.04.2017 року без відповідного дозволу, що призвело до спричинення державі збитків в сумі 63385,09 грн. (33802,59 грн. + 29582,50 грн.), які розраховані судом відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року № 389.

З огляду на викладене, позивачем доведено наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Щодо здійсненої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища зафіксовані в акті перевірки, складеному за результатами перевірки, проведеної з 23.09.2019 року по 04.10.2019 року. Позовні вимоги про стягнення збитків заявлені за період з 01.10.2016 року по 04.10.2019 року.

В акті перевірки № 669/11-02/04-06 від 04.10.2019 року також було зазначено, що планові або позапланові заходи державного нагляду (контролю) не проводились (розділ ІV акту).

Таким чином, позивач дізнався про порушення відповідачем природоохоронного законодавства у період здійснення перевірки та виявлення правопорушення у жовтні 2019 року.

Перебіг позовної давності у спорах, пов`язаних зі стягненням завданої природі шкоди, починається із дня складання акту про відповідне порушення (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 року у справі №910/10452/17 та від 17.04.2018 року у справі №910/2863/17).

Враховуючи, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 29.12.2020 року та позовні вимоги ґрунтуються на акті перевірки щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, який був складений у жовтні 2019 року, строк позовної давності до заявлених позовних вимог не сплив. Тому, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 63385,09 грн.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст. 6, 11, 15, 16, 22, 257, 261, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра, ст. 173, ч. 1 ст. 174, ст.ст. 224,225, 228 Господарського кодексу України та керуючись статтями 73-74, 76-80, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Салтів водоканал" (вул. Лесі Українки, 1, смт Старий Салтів, Вовчанський район, Харківська область, 62560, ідентифікаційний код: 40306197) на користь держави на р/р UA878999980333129331000020541, УК у Вовчанському районі Харківської області (отг Старий Салтів), код ЄДРПОУ 37345943, МФО 899998, символ звітності 331 для зарахування по коду бюджетної кваліфікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності", в установі банку - Казначейство України (ЕАП), шкоду заподіяну державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 63385,09 грн.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Салтів водоканал" (вул. Лесі Українки, 1, смт Старий Салтів, Вовчанський район, Харківська область, 62560, ідентифікаційний код: 40306197) на користь Державної екологічної інспекції у Харківській області (м-н Свободи 5, Держпром, 1 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код: 37999518) витрати зі сплати судового збору в розмірі 950,78 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "26" березня 2021 р.

Суддя О.В. Смірнова