Рішення № 95841286, 22.03.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.03.2021 Справа № 920/1337/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1337/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "АВМ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 86, код ЄДРПОУ 41126053),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-СПБ" (40000, м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3, код ЄДРПОУ 38396763)

про стягнення 24000,00 грн.

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 24000,00 грн. заборгованості за договором поставки, укладеним та виконаним у спрощеній формі, а також 2102,00 грн. судового збору.

Також у п. 1 прохальної частини позову позивач просить суд відкрити провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 31.12.2020 № 920/1337/20 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з моменту отримання судової ухвали для усунення недоліків шляхом подання суду: 1)доказів сплати судового збору в сумі 210,20 грн.; 2)поштового опису вкладення в цінний лист, як доказу направлення відповідачу позовної заяви з доданими документами.

18.01.2021 (вх № 397/21) позивачем надіслано заяву №2 від 14.01.2021 про усунення недоліків позовної заяви, згідно з якою ним виконано вимоги судової ухвали від 31.12.2020 та надано платіжне доручення від 22.07.2020 №1963 про сплату судового збору в сумі 210,20 грн., поштову накладну від 14.01.2021 №040803152 та поштовий опис-вкладення у цінний лист від 14.01.2021.

Ухвалою суду від 20.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

29.01.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх№864/21), в якому підтверджує, що 24 червня 2020 року він отримав від позивача вимогу на загальну суму 127125,20 грн. в якій було також зазначено про заборгованість, що є предметом даного спору - 24000,00 грн. У даному відзиві на позов відповідач зазначає, що близько 3-х місяців між сторонами велися переговори щодо погашення боргу, вказаного у вимозі. В кінці вересня сторони дійшли домовленості вважати, що борг у розмірі 24 000,00 грн., що є предметом позову, погашений за рахунок платежу, зробленого відповідачем на користь позивача відповідно до платіжного доручення №1737 від 27 грудня 2019 року, за яким кошти сплачувались по рахунку позивача №391 від 18.12.2019, за каталоги, але дана продукція до вересня 2020 року не була передана позивачем на користь відповідача, і тому сторони домовились, що платіж на суму 30153,60 грн. від 27 грудня 2019 року №1737 зарахувати, як оплату рахунку №45 від 20.02.2020 на суму 24000,00 грн., що і є предметом даного позову та оплату рахунку №393 від 20.12.2019 на суму 6153,60 грн. Про факт зарахування зазначеного платежу відповідач написав до позивача лист № 25/09/20 від 25 вересня 2020 року, який був отриманий позивачем 01 жовтня 2020 року.

16.02.21 позивачем надано відповідь на відзив (вх№1611/21), відповідно до якого позивач зазначає, що на лист відповідача про зарахування коштів в розмірі 30153,60 грн на оплачу інших рахунків, позивач направив відповідачу лист за вих. №2 від 19.10.2020, в якому заперечив проти зустрічного зарахування вимог та нагадав про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за іншими господарськими операціями. Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач цей лист не отримав за своїм місцезнаходженням в м. Суми, тому він був повернутий «за закінченням строку зберігання».

26.02.2021 відповідач подав заперечення (вх№2123/20), в яких проти задоволення позову заперечує, вважає що заборгованості перед позивачем він не має.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання заяв по суті справи та доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «АВМ» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес-СПБ» (відповідач) укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Позивач, як постачальник, на замовлення відповідача, як покупця, виписав рахунок №45 від 20.02.2020 на поставку товару - Блокнотів S+ в кількості 1000 одиниць на загальну суму 48000,00 грн.

Згідно зазначеного рахунку позивач поставив відповідачу товар за двома видатковими накладними:

1)видаткова накладна №42 від 26.02.2020, якою поставлено товар (100 одиниць) загальною вартістю 4800,00 грн. разом з ПДВ;

2)видаткова накладна №49 від 04.03.2020, якою поставлено товар (900 одиниць) загальною вартістю 43200,00 грн. разом з ПДВ.

21.02.2020 платіжним дорученням №1804 відповідач сплатив позивачу 10035,96 грн з призначенням платежу «плата за поліграфічну продукцію згідно рахунку №45 від 20.02.2020, рахунку №16 від 24.01.2020 у сумі 8363,30 грн, ПДВ-20% 1672,66 грн».

26.02.2020 платіжним дорученням №1816 відповідач сплатив позивачу 13968,00 грн з призначенням платежу «плата за поліграфічну продукцію згідно рахунку №45 від 20.02.2020 у сумі 11640,00 грн, ПДВ-20% 2328,00 грн».

25.09.2020 відповідач надіслав позивачу лист №25/09/20, в якому просив кошти, що були сплачені за каталоги по рахунку ТОВ «Видавничий дім АВМ» №391 від 18.12.2019 та перераховані згідно з платіжним дорученням №1737 від 27.12.2019 в сумі 30153,60 грн зарахувати як оплату рахунку №45 від 20.02.2020 за каталоги S+ в сумі 24000,00 грн та оплату рахунку №393 від 20.12.2019 за послуги друку в сумі 6153,60 грн. А також у даному листі відповідач зазначив, що залишок заборгованості в сумі 5896,80 грн по рахунку №393 від 20.12.2019 оплачено згідно з платіжним дорученням №2377 від 28.09.2020.

Відповідно до фіскального чеку від 28.09.2020 №02224009 0184849, накладної від 28.09.2020 №4003009807024 та поштового опису вкладення в цінний лист вищезазначений лист відповідач направив позивачу 28.09.2020.

19.10.2020 позивач направив відповідачу на його адресу - 40000, м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3, лист-відповідь №2, в якій повідомив відповідача, що не погоджується здійснити зарахування коштів перерахованих відповідачем на оплату рахунку №391 від 18.12.2019 на інші рахунки, за якими у відповідача перед позивачем наявна заборгованість.

Водночас, як зазначає позивач у відповіді на відзив даний лист відповідачем не отриманий та повернутий позивачу поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Позивач надіслав відповідачу вимогу на загальну суму 127125,20 грн. в якій також зазначено про заборгованість, що є предметом даного спору - 24000,00 грн.

Оскільки відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, позивач звернувся до суду з позов, в якому просить суд стягнути з відповідача 24000,00 грн. заборгованості за договором поставки, укладеним та виконаним у спрощеній формі.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до приписів ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

За положеннями ч.1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Частинами 1 та 2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається із рахунку №45 від 20.02.2020 останній містить пропозицію ТОВ «Видавничий дім АВМ» придбати (купити) товар ТОВ «Прогрес СПБ» - каталоги S+ на суму 48000,00 грн., тобто цей рахунок є офертою укласти угоду (договір) купівлі-продажу вказаного в ньому товару.

Оскільки ТОВ «Прогрес СПБ» платіжними дорученнями від 21.02.2020 №1804 та від 26.01.2020 №1816 частково оплачено цей рахунок, це свідчить, що відповідач прийняв пропозицію позивача купити у нього вказаний в рахунку товар.

Отже, вищенаведене свідчить про наявність домовленості сторін щодо купівлі-продажу, як зазначає сам позивач у своєму позові.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Закон не виключає можливості укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем виставленого продавцем рахунку.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається із частково оплаченого скаржником рахунку №45 від 20.02.2020 у ньому визначені предмет договору поставки і його ціна каталоги S+ в кількості 1000 шт загальною вартістю 48000,00 грн., тобто узгодженого сторонами істотні умови договору поставки.

Відсутність умови щодо строку передачі товару (строку дії договору) в даному випадку не свідчить, що договір є неукладеним, оскільки ст. 530 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень визначених у частині 2 статті 530 цього Кодексу.

Так частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Щодо заперечення відповідача (вх№2123 від 26.02.2021), що ним не отримано від позивача ніякого товару за видатковою накладною №255 від 30.01.2020, - дане твердження не приймається судом до уваги, оскільки зазначена накладна не стосується рахунку на оплату №45 від 20.02.2020, що є предметом даного спору та на підставі якого відповідачу позивачем поставлено товар на загальну суму 48000,00 грн.

Факт поставки товару за накладними №42 від 26.02.2020 та №49 від 04.03.2020 відповідно до рахунку на оплату №45 від 20.02.2020 відповідач не заперечує у поданому відзиві, зазначаючи про часткову сплату поставленого товару в сумі 24000,00 грн (платіжне доручення від 21.02.2020 №1804 та платіжне доручення від 26.02.2020 № 1816), що також підтверджує і сам позивач.

Разом з тим, заперечення відповідача щодо відсутності заборгованості за рахунком №45 від 20.02.2020 суд не приймає до уваги, оскільки твердження відповідача про зарахування його оплати на суму 30153,60 грн. від 27 грудня 2019 року №1737 як оплати рахунку №45 від 20.02.2020 на суму 24000,00 грн., - заперечується позивачем у його листі від 19.10.2020 №2 та у поданому позові.

Таким чином, на підставі наведеного, враховуючи, що між сторонами не досягнуто спільної згоди щодо зарахування оплати, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 24000,00 грн. за поставлений товар є обґрунтованими та задовольняються судом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за поставлений товар, суд, дослідивши матеріали справи, задовольняє позов в повному обсязі та стягує з відповідача 24000,00 грн. основного боргу за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами спору у спрощеній формі.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2102,00 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-СПБ" (40000, м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3, код ЄДРПОУ 38396763) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "АВМ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 86, код ЄДРПОУ 41126053) 24000,00 грн (двадцять чотири тисячі грн 00 коп.) основного боргу та 2102,00 грн (дві тисячі сто дві грн 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

1. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2021.

Суддя В.Л. Котельницька