Рішення № 95840435, 18.03.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/69/18-15/170/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2021 Справа № 908/1605/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, за участі секретаря судового засідання Крохмаль А.С. розглянувши матеріали

за позовом Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області, 69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 5

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - позивача: Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50

до відповідача Фермерського господарства "Надія", 70440, Запорізька область, Запорізький район, с. Новосергіївка, вул. Степова, 1

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 , АДРЕСА_2

про витребування земельної ділянки із незаконного володіння

за участю представників сторін та учасників процесу:

від прокуратури: Тронь Г.М. посвідчення № 058616 від 14.12.2020; у минулих судових засіданнях - Лескіна І.С., посвідчення № 058614 від 14.12.2020;

від позивача: не з`явився; у минулих судових засіданнях - Артюхіна К.Ю., довіреність № 0-8-0.62-5/62-21 від 04.01.2021, ;

від відповідача: Норчевський О.О. ордер № 364/048 від 11.09.2018;

треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - не з`явились.

суть спору

Рішенням Господарськогосуду Запорізької області від 19.12.2018 позов задоволено в повному обсязі.

Витребувано із незаконного володіння фермерського господарства "Надія" на користь держави в особі головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 49,5 га, яка розташована на території Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області та була надана ОСОБА_5 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 № 000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82.

Стягнуто з Фермерського господарства "Надія" на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури № 2 27 907,89 грн коштів, витрачених у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави.

Постановою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 13.10.2020 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.060.2019 у справі № 908/16057/18, справу передано на новий розгляд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2020, справу № 908/1605/18 передано на новий розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 23.11.2020 справу № 908/1605/18 прийнято до провадження, присвоєно справі номер провадження 17/69/18-15/170/20. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Судове засідання призначено на 17.12.2020.

17.12.2020 до суду від Запорізької місцевої прокуратури № 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Запорізьким районним судом Запорізької області цивільної справи № 317/693/20.

17.12.2020 до суду від представника Фермерського господарства "Надія" надійшла заява про вступ у справу, розрахунок судових витрат та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 17.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 21.02.2021. Відкладено підготовче засідання на 12.01.2021.

Ухвалою суду від 17.12.2020 витребувано у Восьмої Запорізької Державної нотаріальної контори належним чином засвідчену спадкову справу, відкриту після смерті ОСОБА_5 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ), копію спадкової справи надати до суду у строк до 12.01.2021.

04.01.2021 до суду надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою суду від 18.01.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 18.01.2021 відкладено підготовче засідання на 10.02.2021.

Ухвалою суду від 10.02.2021 відкладено підготовче засідання на 22.02.2021.

Ухвалою суду від 22.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/1605/18 до судового розгляду по суті на 18.03.2021.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_5 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 № 000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_5 , у зв`язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для користування нею.

У судовому засіданні прокурор та позивач, підтримали позовні вимоги з підстав зазначених у позові № 52-257-18 від 14.08.2018, відповіді на відзив №50-9907вих-18 від 16.10.2018.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав зазначених у відзиві б/н від 03.10.2018, поясненнях б/н від 05.11.2018. Зазначає, що з моменту утворення фермерського господарства земельна ділянка, яка надана засновникові, автоматично переходить у користування вже до господарства; з цього часу саме фермерське господарство, а не його засновник несе всі права та обов`язки землекористувача. Також вказує на те, що спірна земельна ділянка з моменту державної реєстрації відповідача використовувалася саме вказаним господарством, а не громадянином ОСОБА_5 , діюче земельне законодавство не містить граничних строків переоформлення речових прав на земельні ділянки. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того, відповідачем заявлено до стягнення суму витрат на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Представники третіх осіб в судові засідання 10.02.2021, 22.02.2021 та 18.03.2021 не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом дотримано положення частин 2-4 ст. 120 ГПК України та ч. 5 ст. 242 ГПК України щодо повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання та вчинення відповідної процесуальної дії шляхом вручення сторонам копій ухвал по даній справі в порядку визначеному ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб 1, 2 за наявними в матеріалах справи документами.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно - апаратного комплексу «Оберіг».

У судому засіданні 18.03.2021 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив.

На підставі державного акта на праві довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 № 000381 ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 50 га для створення і ведення фермерського господарства, що розташована на території Мар`ївської сільської ради Запорізького району (на даний час Біленьківської об`єднаної територіальної громади Запорізького району).

Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82.

Розпорядженням голови районної ради народних депутатів від 13.03.1995 та заступника голови районної ради народних депутатів зареєстровано статут фермерського господарства "Надія" (ФГ "Надія"), який затверджено головою ФГ "Надія" ОСОБА_5 .

Згідно з п. 1.2. статуту, ФГ "Надія" господарство створене за рішенням Запорізького районної ради народних депутатів 19.03.1992 № 4. Державний акт № 82 від 07.12.1992 на право довічного успадковуваного володіння землею, в розмірі 50 га землі відповідно до плану землекористування за адресою: с. Ново-Сергіївка Мар`ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Україна.

Відповідно до п. 2.1. Статуту, склад членів господарства:

- голова господарства - ОСОБА_5 ;

- члени господарства - ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_1 (донька).

Відповідно до актового запису про смерть від 07.03.2014 № 199 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - гостра коронарна недостатність.

На думку прокурора та позивача, право користування вище згаданою земельною ділянкою у ОСОБА_5 припинилось із його смертю, відповідно з цього часу втратив чинність і державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.2092 № 000381, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82.

З часу смерті ОСОБА_5 (05.03.2014) ФГ "Надія" продовжує утримувати та використовувати вказану земельну ділянку площею 49,5 га, у т.ч. для вирощування сільгоспкультур, що підтверджується податковими деклараціями поданими цим фермерським господарством до уповноважених державних органів, а також інформацією органу місцевого самоврядування.

Посилаючись на незаконність користування ФГ "Надія" спірною земельною ділянкою без відповідної правової підстави після смерті особи, якій було надано спірну земельну ділянку у користування, прокурором заявлено вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, які підтримано позивачем.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст.ст. 6, 50 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України 2201-XII від 13.03.1992, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13.03.1992 не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельний кодекс України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990 була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини. 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено ст. 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.

Крім цього, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, згідно зі ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Тобто право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Так само і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (п. 60 постанови) зроблено висновок про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990, статей 31, 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів ст. 6 Земельного кодексу України РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі та згідно з ч. 1 ст. 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Крім того, на вимогу суду, Восьмою Запорізькою державною нотаріальною конторою надано Спадкову справу № 232-2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (розпочато 29.08.2014), яка містить:

- свідоцтво про смерть ОСОБА_5 від 07.03.2014;

- актовий запис про смерть в№ 199 від 07.03.2014;

- повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00014606544;

- повідомлення про заведення спадкової справи № 232/2014;

- заяву ОСОБА_6 (дружина ОСОБА_5 ) від 05.03.2014 щодо прийняття за законом спадкового майна, а саме: фермерського господарства «Надія» та земельної ділянки.

- Довідку № 2744/02-14 від 29.12.2015, яка видана ОСОБА_7 , в тому, що він є спадкоємцем за законом який прийняв спадщину після смерті батька - ОСОБА_5 , який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем згідно ст. 1268 ЦК України. Як вбачається зі спадкової справи ОСОБА_7 має право на 1/3 частку від всієї спадкової маси в яку входить в тому числі фермерське господарство;

- Довідку № 493/02-14 від 18.03.2016, яка видана ОСОБА_6 , в тому, що вона є спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом подання заяви про прийняття спадщини за законом до Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори 29.08.2014за № 628 (спадкова справа № 232/2014 за 2014 рік). Як вбачається зі спадкової справи ОСОБА_6 має право на 1/3 частку від всієї спадкової маси в яку входить в тому числі фермерське господарство;

- Довідку № 492/02-14 від 18.03.2016, яка видана ОСОБА_1 , в тому, що вона є спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину після смерті батька - ОСОБА_5 , який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем згідно ст. 1268 ЦК України. Як вбачається зі спадкової справи ОСОБА_1 має право на 1/3 частку від всієї спадкової маси в яку входить у тому числі фермерське господарство;

- свідоцтво про смерть ОСОБА_7 від 18.01.2016;

- свідоцтво про смерть ОСОБА_8 від 19.08.2016;

- заява ОСОБА_1 від 17.03.2017 щодо винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії;

- постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17.03.2017 № 237/02-31.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

За наведених обставин та вимог законодавства Уркаїни, твердження прокурора про відсутність у відповідача правових підстав для користування вказаною земельною ділянкою, суд вважає безпідставними та недоведеними належними доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позовні вимоги щодо витребування із незаконного володіння фермерського господарства "Надія" земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 49,5 га, яка розташована на території Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області та була надана ОСОБА_5 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 № 000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82, ґрунтуються на помилковому твердженні про відсутність у відповідача права землекористування, а тому задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до розрахунку суми судових витрат відповідач заявив про понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн, проте доказів на підтвердження понесення цих витрат суду не надано, тому суд не здійснює розподіл витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Судові витрати за подачу позову до господарського сдуу покласти на позивача.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50; ідентифікаційний код юридичної особи 39820689) на користь Фермерського господарства "Надія" (70440, Запорізька область, Запорізький район, с. Новосергіївка, вул. Степова, 1; ідентифікаційний код юридичної особи 22154092) судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 41 861,84 грн (сорок одна тисяча вісімсот шістдесят одна гривня 84 коп), судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 55 815,78 грн (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять гривень 78 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 березня 2021 року.

Суддя І. С. Горохов