Рішення № 95834310, 04.03.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 205/7331/19

Провадження № 2/204/63/21 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з даною позовною заявою, в якій просив відшкодувати йому шкоду, заподіяну неправомірними діями та бездіяльністю апарату Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська грошових коштів у розмірі, визначеному судом на свій розсуд, відповідно до норм ч. 3 ст. 23 ЦК України з врахуванням вимог розумності та справедливості. В обґрунтування даної позовної заяви вказав, що 03 травня 2019 р. суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Остапенко Н.Г. постановила ухвалу про залишення без руху його позовної заяви у справі №203/1309/19 за його позовом до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Відповідно до норми ч.5 ст.272 ЦПК копія цієї ухвали від 03 травня 2019 р. мала бути надіслана позивачеві протягом двох днів з дня її складення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а апарат Ленінського районного суду м. Дніпропетровська цю норму закону не виконав, що підтверджується ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2019 р. в провадженні №22-ц/803/ 6876/19 та матеріалами справи №200/7040/19 - тож Ленінський районний суд м. Дніпропетровська вчинив неправомірну бездіяльність.14 серпня 2019 р. ОСОБА_2 постановила ухвалу про залишення без руху моєї позовної заяви, в якій зазначила, що апаратом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська повернуто копії позовної заяви, які було додано до неї позивачем під час подання її до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. І оскільки ухвала від 10 червня 2019 р. не набрала законної сили 11 червня 2019 р., то таке повернення Ленінським районним судом м. Дніпропетровська з супровідним листом від 11 червня 2019 р. копій позовної заяви та копії листа голови суду Смольнякова О.О. є порушенням вимог п.19.6 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 17.12.2013 р. №173, а тому і незаконним - тобто Ленінський районний суд м. Дніпропетровська вчинив 11 червня 2019 р. явно неправомірні дії. Вищезазначені неправомірні дії та бездіяльність відповідача порушили звичний уклад життя позивача. Він змушений витрачати час на захист своїх прав, відмовитися від звичних зручностей, налагоджувати своє життя за поневірянь по судах, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у нього душевні страждання та заподіює йому моральну шкоди.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020 року провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 203/1309/19 за позовом ОСОБА_1 до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року провадження у даній справі поновлено та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 04 березня 2021 року об 11 год. 00 хв. у приміщенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська за адресою: 49006, м. Дніпро, пр. Пушкіна, 77-б (каб. № 17).

Головою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Нощенко І.С. було надано відзив на позовну заяву, в якому він просив закрити провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Представником Державної казначейської служби України було надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовної заяви.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надав заяву, в якій просив розглянути дану справу за його відсутності, у зв`язку з введеним у державі карантину.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відзиві просив розгляд справи провести без участі представника відповідача.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні справу 203/1309/19, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню по наступним підставам.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі 203/1309/19 встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з недотриманням при подачі позову ст.ст. 175-177 ЦПК України, із наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено та вищевказану ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська - скасовано.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у справі 203/1309/19 встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.08.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків. На виконання ухвали суду від 14.08.2019 року, позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій, зокрема, зазначав підстави звільнення його від сплати судового збору, а також вказував, що при зверненні до суду з позовом, ним були конкретизовані позовні вимоги, а тому позовна заява відповідає вимогам статті 175 ЦПК України. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено та вищевказану ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська - скасовано.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у справі 203/1309/19 встановлено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження по справі (через неможливість розгляду її в порядку цивільного судочинства) у зв`язку з передчасним висновком про те, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги, що стосуються визнання незаконними, пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді), зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій, відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди, з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково та ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 січня 2020 року - скасовано.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Позивач обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди, по-перше, тим, що йому не було направлено протягом двох днів ухвалу від 03 травня 2019 року про залишення його позовної заяви без руху у цивільній справі № 203/1309/19, а також зазначає, що апаратом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська неправомірно було повернуто копії його позовної заяви на підставі ухвали від 10 червня 2019 року, оскільки на день відправки (11 червня 2019 року) вищевказана ухвала не набрала законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з ч. 5 ст. 185 ЦПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Частинами 1-3 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов`язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

В постанові Верховного Суду 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15 (провадження № 61-9921 св 18) зазначено, що у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83413635).

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так само, й згідно з ч. ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд зобов`язаний враховувати правовий висновок, викладений Верховним Судом, оскільки право на відступлення від її правового висновку має лише суд касаційної інстанції, шляхом передачі такої справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З матеріалів цивільної справи № 203/1309/19 (на які посилається позивач у своїй позовній заяві, як на доказ заподіяння йому моральної шкоди) вбачається, що ухвала від 10 червня 2019 року була скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, але не у зв`язку з невчасним направленням позивачеві копії ухвали про залишення позовної заяви без руху від 03 травня 2019 року, а у зв`язку з відсутністю доказів у справі щодо отримання позивачем копії ухвали від 03 травня 2019 року. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що кожна ухвала у цивільній справі № 203/1309/19 була оскаржена позивачем та в подальшому вони були скасовані постановами Дніпровського апеляційного суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно же до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду N 4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачеві. Крім цього, порушені права позивача було поновлено, оскільки ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у справі 203/1309/19 було скасовано. Отже несвоєчасне відправлення ухвали про залишення позовної заяви без руху та повернення копії позовної заяви жодним чином не могло заподіяти позивачеві моральної шкоди, оскільки на даний час у справі № 203/1309/19 винесено рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням всього вищевказаного в сукупності, суд вважає необхідним відмовити позивачеві в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 22, 1166 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 128, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355, 416 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , дата народження та реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомо, місце проживання: АДРЕСА_1 .

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02891351, місцезнаходження: 49128, м. Дніпро, ж/м Червоний Камінь, вул. Коробова, буд. 6.

Державна казначейська служба України, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Суддя В.В. Самсонова