Рішення № 95825306, 18.03.2021, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1279/19

Провадження № 2/515/111/21

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Тимошенка С.В.

за участю: секретарів судового засідання Коренчук О.Е., Комерзан Л.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Дукіна С.В.

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача – адвоката Логінова О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Татарбунари Одеської області в по- рядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Водопостачальник»

про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення

на роботі, про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та стяг-

нення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Колективного підприємства «Водопостачальник», в якому просив скасувати дію наказу про його звільнення та поновити на ро- боті, стягнути нараховану, але не сплачену заробітну плату та компенсацію за невикористані від- пустки за період з 01.01.2017 р. до 20.08.2018 р., а також відшкодувати за невиплату розрахунку при звільненні в установлені законом терміни; зобов`язати компетентні органи провести перевірку відповідача на предмет додержання трудової та фінансової дисципліни.

31 серпня 2020 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив: визнати не- законним та скасувати наказ № 65-Л від 20.08.2018 р. «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », виданий директором КП (комунальне підприємство) «Водопостачальник» Кобушкіною Т.О.; поно- вити його на посаді машиніста КОС КП (комунальне підприємство) «Водопостачальник»; стягну- ти з КП «Водопостачальник» на його користь невиплачену заробітну плату при звільненні за пері- од з 01.01.2015 р. по 20.08.2018 р. в розмірі 82414,09 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.08.2018 р. по 31.08.2020 року в розмірі 108059,98 грн.; допустити до негай- ного виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробіт- ку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що перебував у трудових відносинах з відповіда- чем з 01.12.2008 р. та працював машиністом КОС (каналізаційно-очисних споруд). 20 серпня 2018 року його звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул. З наказом про звільне- ння його ознайомлено не було. Також факт відсутності на робочому місці повинен бути зафіксова- ний комісією у складі не менше ніж з трьох осіб, чого зроблено не було. Крім цього, роботодавець повинен був затребувати письмове пояснення причини відсутності. У разі відмови працівника пи- сати пояснення про це складається відповідний акт. Цього зроблено не було. У разі звільнення пра цівника за прогул потрібно отримати згоду профспілкового органу на звільнення працівника за прогул на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, чого не було зроблено. При звільненні йому не вип- лачено заробітну плату: за 2015 рік – 16074,00 грн., за 2016 рік – 14130,04 грн., за 2017 рік – 18390, 19 грн., за 2018 рік – 33819,86 грн., а всього 82414,09 грн. Крім того, на його думку, відповідач по- винен виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 20.08.2018 р. по 31.08.2020 р., тобто за 518 днів з розрахунку 208,61 грн. за один робочий день, в сумі 108059,98 грн.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги в пов- ному обсязі та наполягали на їх задоволенні.

Представники відповідача позовні вимоги визнали частково та заявили про застосування наслі- дків спливу строків позовної давності в частині заявлених позовних вимог про визнання незакон- ним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи та про поновлення позивача на роботі. У задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу просили відмовити, оскільки ця вимога є похідною від основної позовної вимоги про поновлення на роботі, до якої мають бути застосовані наслідки спливу строку позовної давності. Вважали, що звільнення позивача за прогул відбулося з додержанням вимог законодавства на підставі доповід- ної заступника головного бухгалтера та акту про відсутність на роботі. Визнали частково позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні з індексацією за період з 01. 01.2015 р. по 20.08.2018 р. в сумі 14825,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог просили від- мовити у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, свідків, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного висновку.

Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодек

сом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, по- даним відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання до- казів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недіє- здатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встанов- лених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не виненням нею процесуальних дій.

Крім того, як зазначено у ст.ст.76,77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність об ставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять ін формацію щодо предмета доказування.

За змістом ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений з роботи наказом директора Комуналь- ного підприємства «Водопостачальник» № 65-Л від 20.08.2018 р. «Про звільнення з роботи ОСОБА_3 » за відсутність на роботі без поважних причин протягом шести робочих днів згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (копія наказу на а.с.73). Вказаний наказ винесено на підставі доповідної зас- тупника головного бухгалтера Іванченко Н.А. та акту про відсутність на роботі від 20.08.2018 р., який складений комісією у складі трьох осіб (а.с.26 зворот, 27).

Довідкою КП «Водопостачальник» № 7 від 06.01.2021 р. та копією Журналу обліку руху трудо- вих книжок і вкладишів до них по КП «Водопостачальник» (а.с.172, 173-175) підтверджується, що позивачу при звільненні з роботи була видана трудова книжка 20.08.2018 р., згідно запису № 18 у зазначеному Журналі.

Хоча позивач у позові стверджує, що трудова книжка видана йому приблизно через місяць піс- ля звільнення.

У відповідності до вимог ч.1 ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни пи- сьмові пояснення.

Суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідач мав можливість отримати від по- зивача письмові пояснення з приводу імовірних порушень трудової дисципліни та причин і під- став його майбутнього звільнення, чим допустив порушення його трудових прав. Пояснення пору- шника трудової дисципліни є однією з важливих гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Таким чи- ном, звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку. Суд констатує порушення прав позивача при звільненні у зв`язку із порушенням порядку такого звільнення.

Втім суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу стро- ків позовної давності до позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи та поновлення позивача на роботі, виходячи з наступного.

Трудова книжка видана позивачу в день звільнення 20.08.2018 р., що підтверджується копією журналу про видачу трудової книжки з підписом позивача. З цієї дати і повинен відраховуватися строк позовної давності.

Позовна заява надійшла до канцелярії Татарбунарського районного суду Одеської області 16. 08.2019 р., тобто, майже через рік після звільнення.

У справах про звільнення законодавством встановлено граничний строк звернення до суду.

Так, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішен- ня трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довіда- лася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За таких обставин, позивачем пропущено встановлений законом граничний строк звернення з позовом до суду.

При цьому, при зверненні до суду з первинним та уточненим позовами, позивачем не ставилося питання про поновлення пропущеного строку позовної давності та врахування поважності причин такого пропуску.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 своєї постанови від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені ст.ст.228, 233 КЗпП України стро- ки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`я- заний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗ пП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припи- нення трудового договору. Таким чином, наслідки спливу строку позовної давності мають бути за- стосовані судом незалежно від заяви сторони.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подіб- них правовідносинах, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 р. у справі № 595/ 223/17.

Стороною відповідача до винесення судом рішення заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про зві- льнення позивача з роботи та поновлення позивача на посаді машиніста ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позов- них вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позов- ної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судо- вому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це пра- во порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо бу де встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимо- гами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної да вності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив пози- вач.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16.

Крім того, суд приймає до уваги, що постановою Верховного Суду України у справі № 6-2667 цс16 від 16.08.2017 р. викладено правову позицію відносно подання заяви про сплив строку позов- ної давності трьома способами: усно під аудіозапис, письмово окремим клопотанням та традицій- ним способом теж письмово у відзиві чи запереченні.

В силу ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної дав- ності.

Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Оскільки відповідачем припущено порушення трудових прав ОСОБА_5 , а представником віповідача усно під аудіозапис заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давно- сті, наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності в частині визнання неза- конним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи та поновлення позивача на посаді машиніста ОСОБА_4 та відмови у позові в цій частині.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.188 ЦПК України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої зале- жить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

В силу ст.266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що по- зовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на зас- тавлене майно, тощо).

В даній справі вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похід- ною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи від 20.08.2018 та поновлення позивача на роботі.

Враховуючи, що основна позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на пропуск позовної давності, у зв`язку із цим не підлягає задоволенню також і похідна позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.08.2018 р. по 31.08.2020 р. в розмі- рі 108059,98 грн.

Вирішуючи питання стосовно позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні за період з 01.01.2015 р. по 20.08.2018 р. у розмірі 82414,09 грн., суд враховує нас- тупні обставини.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що нале- жать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належ- ні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідо- мити працівника перед виплатою зазначених сум.

Позивачем не надано доказів на обґрунтування заявленої до стягнення суми заборгованості. На- томість стороною відповідача надано відомості та розрахунки, які підтверджують фактичні розра- хунки по заробітній платі, які підтверджують, що на день звільнення існувала заборгованість по заробітній платі в сумі 13432,70 грн. за наступні періоди: квітень 2018 року – 2872,18 грн.; травень 2018 року – 3694,50 грн.; червень 2018 року – 3476,97 грн.; липень 2018 року – 3434,05 грн. (а.с. 169, 170-171).

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з пору- шенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини гро- шових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, на суму заборгованості повинна бути нарахована індек- сація, розмір якої становить 1362,96 грн., в тому числі: за квітень 2018 року – 350,57 грн.; травень 2018 року – 458,12 грн.; червень 2018 року – 431,14 грн.; липень 2018 року – 453,29 грн.

Загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати при звільненні позивача становить 14 825,66 грн., яка повинна бути стягнута з відповідача.

Підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.233 КЗпП України, ст.ст.256, 257, 260, 261, 267 ЦК Ук- раїни, ст.ст.76-82, 141, 188, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Водопостачаль- ник» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягне- ння невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного про- гулу задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Водопостачальник» (юридична адреса: вул.Степова,3, м.Татарбунари, Одеська область, код ЄДРПОУ 31378219) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , невиплачену заробітну плату при звільненні з урахуванням індексації в розмірі 14825,66 грн.

В решті позовних вимог відмовити за спливом позовної давності.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його про голошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учас- никами справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили пі- сля повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частину рішення проголошено 18.03.2021 р., а повний текст рішення виготовлено 23.03.2021 р.

Суддя Тимошенко С.В.