Рішення № 95825061, 23.03.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3467/19

Провадження № 2/522/4519/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: - Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання факту поліпшення майна, визнання майна спільним сумісним, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов`язання не чинити перешкоди у володінні та користуванні майном, вселення, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом, який в подальшому уточила, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Шоста Державна нотаріальна контора, в якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_4 з серпня 2011 року по 25.09.2015 року, встановити факт поліпшення нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 суттєвим, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Позивач, обґрунтовуючи позов, зазначає, що з 02.05.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали зустрічатися. З 03.08.2011 по 05.09.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а з вересня 2012 року по грудень 2013 року за адресою: АДРЕСА_3 , з січня 2014 року до червня 2014 року за адресою: АДРЕСА_4 . 14.11.2013 року на ім`я ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що за період проживання у фактичних шлюбних відносинах за спільні кошти був проведений ремонт у квартирі АДРЕСА_1 , внаслідок чого квартира суттєво виросла у вартості. 25.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Посилаючись на вказані обставини позивач просила задовольнити позов.

Відповідачі позов не визнали, надали відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову зазначили, що позивач не надав докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, які притаманні подружжю. Крім цього, відповідачі зазначають, що позивачем не доведено істотність збільшення якісних характеристик квартири. Відповідачі посилалися на відсутність допустимих доказів, які підтверджують факт витрачання грошових коштів позивача на проведення ремонтних робіт.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.02.2021 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..

В зустрічній позовні заяві ОСОБА_3 , ОСОБА_2 просили зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, первісний позов підтримав, зустрічний позов не визнав.

Представник відповідачів за первісним позовом, первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав.

Заслухавши учасників судового процесу, повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, дослідивши письмові докази, які містяться у матеріалах справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, 22.04.2011 року між ТОВ «МЕАНДР +» та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі – продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна – квартири з будівельним номером АДРЕСА_5 .

14.11.2013 року на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та цього ж дня було зареєстровано право власності, номер запису про право власності 3386966.

ОСОБА_4 був матросом 1-го класу та у період з 24.05.2008 року по 10.10.2015 року ходив у плавання з періодичністю 4 – 6 місяців щорічно.

25.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб (а.с.13, Т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с.14, Т.1).

28.10.2016 року за заявою ОСОБА_1 Шостою Одеської ДНК була заведена спадкова справа №501/2016 (а.с.77, 78).

01.11.2016 року із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 яка є матір`ю, та ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_4 (а.с.79, 80, Т.1)

Із довідки №631 від 27.10.2016 року вбачається, що ОСОБА_4 з 20.06.1991 року по день смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . (а.с.90, Т.1) Вказана обставина також вбачається і з довідки про склад сім`ї №950 від 27.10.2016 року, №630, (а.с.91, 92, Т.1).

На а.с.193- 195, Т.1 наявна довідка, відповідно до якої сукупний дохід позивача за період з вересня 2010 року по вересень 2016 року складає 255 857,48 гривень.

Надаючи оцінку доказам, які надані сторонами та правовідносинам, які виникли між сторонами суд виходить із такого.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилалася як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Верховний Суд неодноразово зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова ВС КГС від 01.10.2020 року у справі № 910/9834/19).

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова КЦС ВС у справі №643/6799/17 від 30.10.2019 року)

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю

У постанові КЦС ВС від 28 серпня 2019 року № 588/350/15-ц наголошено, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

В рамках розгляду вказаної справи стороною позивача не надано достатніх доказів, які підтверджують відповідний факт. У матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження пояснень позивачки того, що сторони вели спільне господарство та у них був спільний бюджет.

При цьому, суд зазначає, що сам факт періодичних побачень без встановлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Надаючи оцінку договору оренди від 03.06.2011 року, суд зазначає, що в п.2.1. договору зазначено, що квартира надається орендарю для його проживання, та членів його родини: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ..

Однак, вказана обставина спростовується матеріалами справи.

Так, на а.с.90 Т.1 наявна довідка щодо останнього місця проживання померлого – АДРЕСА_4 .

На а.с.92, 93 наявні довідки про склад сім`ї та реєстрацію, в якій зазначено, що померлий ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований по день смерті за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав право власності на квартиру АДРЕСА_6 не зареєстровано взагалі.

Суд критично оцінює довіреність на розпорядження грошовими коштами на ім`я ОСОБА_1 , оскільки зазначений докази не підтверджує наявність саме відносин, які притаманні подружжю.

При цьому, як зазначає ВСУ у п.21 постанови Пленуму №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст.1261 ЦК України.

Надаючи оцінку посилання позивача на збільшення вартості майна суд зазначає таке.

Першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Враховуючи змагальність та диспозитивність цивільного судочинства суд позбавлений можливості самостійно визначити вартість спірного майна до поліпшення, та після поліпшення.

У зв`язку із цим суд критично відноситься до договорів, актів приймання – передачі, рахунків тощо (а.с.44- 74, Т.1).

Надаючи оцінку зазначеним доказам суд зазначає, що вони не містять фактичних даних проте, чи дійсно саме ці матеріали і саме ці роботи були оплачені позивачем, та саме ці матеріали і саме ці роботи витрачені під час ремонту квартири.

Разом із відзивом до суду були надані пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які надали пояснення, що ОСОБА_4 купував спірну квартиру за особисті кошти, а ремонт у квартирі був зроблений за грошові кошти, які були виручені за продаж квартири АДРЕСА_7 , яка належала ОСОБА_4 . Ремонтними роботами займався виключно ОСОБА_2 , який залучив для проведення робіт ОСОБА_7 . ОСОБА_7 пояснив, що безпосереднім керівництвом та фінансуванням ремонтних робіт займався батько, ОСОБА_2 .

Суд критично відноситься до вказаних пояснень як до показань свідка, однак надає оцінку вказаним доказам як письмовим.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є недоведеними.

Надаючи оцінку зустрічному позову, суд зазначає, що згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.

Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Таким чином, судом встановлено, що як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 у встановленому законом порядку спадщину прийняли, останні мають право користування квартирою АДРЕСА_1 . А відтак, дії відповідача щодо перешкоджання у володінні та користуванні спадковим майном порушують права ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Керуючись ст.ст. 76-78, 81-83, 95, 258-259, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: - Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання факту поліпшення майна, визнання майна спільним сумісним, визнання права власності – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов`язання не чинити перешкоди у володінні та користуванні майном, вселення – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 26.03.2021 року.

Суддя

23.03.2021