Рішення № 95815875, 16.03.2021, Іваничівський районний суд Волинської області

справа № 156/932/19

Провадження № 2/156/10/21

рядок статзвіту 14

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Федечко М. О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивачів ОСОБА_2

представника відповідача Прилєпова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іваничі за правилами загального позовного провадження в режимі відео конференції цивільну справу № 156/932/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ТзОВ «Оператор газотранспортної системи України» про встановлення земельного сервітуту , -

В С Т А Н О В И В :

До суду звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із позовною заявою до АТ «Укртрансгаз» філія Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» про встановлення земельних сервітутів.

Згідно позовних заяв, позивачу ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка площею 1,2785 га., яка розташована в с. Будятичі Іваничівського району Волинської області Старолішнянської сільської ради, кадастровий номер 0721187700:03:000:0203 цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. Позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 1,2579 га., яка розташована в с. Будятичі Іваничівського району Волинської області Старолішнянської сільської ради, кадастровий номер 0721187700:03:000:0204 цільове призначення якої також для ведення особистого селянського господарства.

24 квітня 2019 року позивачі звернулися до АТ «Укртрансгаз» філія Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» з пропозицією укладення договорів сервітуту земельних ділянок. 16 травня 2019 року від відповідача надійшов лист про відмову від укладення зазначених договорів у зв`язку з відсутністю правових підстав на укладення договору земельного сервітуту, вказане ґрунтувалось на ЗУ «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів».

Запропонований земельний сервітут встановлюється відносно зазначених земельних ділянок на площу 0,8019 га. та на площу 0,7379 га., які передані у власність згідно розпорядження Іваничівської РДА від 14 лютого 2006 року за № 56. Враховуючи розташування на їх земельних ділянках об`єкту магістрального газопроводу, укладення договорів є вимушеною необхідністю у зв`язку із практичною неможливістю використання ділянок за їх цільовим призначенням., оскільки охоронна зона магістрального газопроводу охоплює майже 60 та 65 відсотків від загальної площі їх земельних ділянок. По земельних ділянках періодично проїжджає вантажний транспорт спеціальної техніки для проведення періодичних планових робіт з вимірювання газового тиску в магістральній трубі. Дані діагностичні роботи проводяться без їх попередження, як власників земельних ділянок та без будь-яких узгоджень між ними.

Зазначають, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на норми ст. 98-101 ЗК України та ст. ст. 401-403 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене позивачі змушені звернутися до суду з позовною заявою про встановлення земельного сервітуту, для захисту своїх законних прав. Позивач ОСОБА_3 просить встановити земельний сервітут щодо використання частини земельної ділянки площею 0,7379 га (площа охоронної зони магістрального газопроводу ) на земельній ділянці за кадастровим № 0721187700:03:000:0203 загальна площа - 1,2785 га. сервітуарію АТ «Укртрансгаз» філія «Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» для належного обслуговування магістрального газопроводу на постійній та платній основі в інтересах власника земельної ділянки ОСОБА_3 . Також просить встановити суму оплати за обмеження в користуванні земельної ділянки (кадастровий № 0721187700:03:000:0203, загальна площа - 1,2785 га.) в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки щорічно. Судові витрати просить стягнути з відповідача.

Також позивач ОСОБА_1 просить встановити земельний сервітут щодо використання частини земельної ділянки площею 0,8019 га (площа охоронної зони магістрального газопроводу) на земельній ділянці за кадастровим № 0721187700:03:000:0204 загальна площа - 1,2579 га. сервітуарію АТ «Укртрансгаз» філія «Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» для належного обслуговування магістрального газопроводу на постійній та платній основі в інтересах власника земельної ділянки ОСОБА_1 . Також просить встановити суму оплати за обмеження в користуванні земельної ділянки (кадастровий № 0721187700:03:000:0204, загальна площа - 1,2579 га.) в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки щорічно. Судові витрати просить стягнути з відповідача.

Попереднім складом суду, 17 лютого 2020 року року об`єднано в одне провадження справу № 156/935/19 зі справою № 156/932/19 та присвоєно номер № 156/932/19, закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту.

Ухвалою суду від 13 серпня 2020 року суддею Федечко М.О. прийнято до свого провадження вказану цивільну справу.

21 січня 2021 року замінено відповідача АТ «Укртрансгаз» філія «Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» на належного відповідача ТзОВ «Оператор газорозподільної системи України».

15 лютого 2021 року від відповідача ТзОВ «Оператор газотранспортної системи України» надійшов відзив на позовні заяви, із зазначенням у ньому заперечень стосовно позову, в задоволенні позовних вимог просять відмовити повністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просять позов задоволити та суду пояснили, що позивачі немають можливості належним чином використовувати належні їм земельні ділянки. Для обслуговування магістральної труби періодично приїжджає службовий транспорт і таким чином здійснює пошкодження посіяних культур, такі візити проводяться без попередження, що перешкоджає позивачу здійснювати господарську діяльність на земельній ділянці. Вважають, що саме відповідач повинен був знайти власників земельних ділянок і ініціювати укладення з ними сервітут. Вважаєть, що мають право на одержання компенсації за використання їхніх земельних ділянок в державних цілях. В судовому засіданні підтвердили, що з вимогами про стягнення компенсації в установленому законом порядку не зверталися. Досудового врегулювання спору також не застосовували, оскільки відповідач ТзОВ "Оператор газотранспортної системи України" був замінений під час судового розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просить відмовити, оскільки на його думку позивачами обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки земельний сервітут встановлюється за користування чужою земельною ділянкою. Крім цього позивачі не звертались до відповідача із пропозицією добровільного врегулювання спору. Заперечення викладені у відзиві підтримав в повному обсязі.

Суд заслухавши пояснення позивача, представника позивачів, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,2785 га, кадастровий номер 0721187700:03:000:0203, на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації, 56 від 14.02.2006, Іваничівської РДА та розташована на території Старолішнянської сільської ради Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 827255 (а.с. 9). Позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,2579 га, кадастровий номер 0721187700:03:000:0204, на підставі розпорядження місцевої державної адміністрації, 56 від 14.02.2006, Іваничівської РДА та розташована на території Старолішнянської сільської ради Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 827256.

Судом під час розгляду справи встановлено, що газорозподільна станція місце розташування якої пров. Березовий м. Нововолинськ була прийнята в експлуатацію рішенням Нововолинської міської ради № 428 від 23 листопада 1995 року. Від ГРС Нововолинськ йде магістральний газопровід, який перетинає земельні ділянки позивачів. На підтвердження вказаного, представником відповідача надано «акт государственной приемочной комисии о приемке в експлуатацію законченного строительством обьекта`від 24 листопада 1995 року.

Відповідно до абзаців 7, 9 ст. 1 ЗУ «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» від 17 лютого 2011 року, охоронна зона об`єктів магістральних трубопроводів – територія обмежена, умовними лініями уздовж наземних, надземних, і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

Правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів – установлений законодавством особливий режим використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також підприємствами магістральних трубопроводів, що встановлюються в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів для забезпечення належних умов їх експлуатації, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому.

Частиною 1 ст. 21 вище вказаного закону передбачено, що фізичні особи при провадженні будь-якої діяльності у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів зобов`язані дотримуватися особливого режиму використання земель відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 4 ст. 22 Закону, власники та користувачі земельних ділянок при здійсненні ними господарської та іншої діляності на землях охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів зобов`язані дотримуватися особливого режиму господарської діяльності та обмежень, які поділяються на загальні обмеження, що діють в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів незалежно від внутрішніх зон безпеки, та особливі обмеження, що встановлюються в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів залежно від категорії зони безпеки.

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону, встановлено, що власники та користувачі земельних ділянок зобов`язані безперешкодно допускати працівників підприємств магістральних трубопроводів для здійснення контролю технічного стану об`єктів магістральних трубопроводів та виконання планових і аварійно-відновлювальних робіт.

Також вказаною статтею закону встановлено обмеження, що діють в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів незалежно від внутрішніх зон безпеки.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України право користування (сервітут) є одним з видів речового права на чуже майно.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що в розумінні п.2 ч.1 ст.395 ЦК України належна ОСОБА_3 земельна ділянка є загальною площею 1,2785 га., а ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1,2579 га, які розташовані в с. Будятичі Іваничівського району (Володимир-Волинського району), є чужим майном, на яке можливе встановлення права користування (сервітуту).

Частиною 1 статті 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Положеннями частини 2 статті 401 ЦК України визначено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Зазначене відповідає положенням реченню 2 частини 1 статті 100 ЗК України, якою визначено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Зазначене відповідає частині 1 статті 98 Земельного кодексу України, якою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

З урахуванням положень статей 401 ЦК України, 98 ЗК України та матеріалів справи вбачається, що в даному випадку позивачі є власниками (землекористувачами) земельних ділянок - особами у власності яких перебуває земельна ділянка, яка може бути використана для задоволення потреб інших осіб - відносно якої може бути встановлено земельний сервітут, а відповідач – ТзОВ «Оператор газорозподільної системи України» в даному випадку є особою заінтересованою у встановленні сервітуту на земельні ділянки позивачів з метою для задоволення своїх потреб у обслуговуванні магістрального газопроводу від ГРС Нововолинськ, який перетинає земельні ділянки позивачів.

При цьому, слід звернути увагу на те, що з положень ч.ч.1, 2 ст.401 ЦК України та частини 98 ЗК України вбачається, що сервітут є саме правом, а не обов`язком.

При цьому, відповідно до положень ч.1 ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Частиною 2 статті 402 ЦК України визначено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Зазначене відповідає реченню 2 частини 1, частині 2 статті 100 ЗК України, якими визначено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Як зазначалося вище, з матеріалів справи вбачається, що особою яка має право вимагати встановлення сервітуту в даному випадку є відповідач – ТзОВ «Оператор газорозподільної системи України».

Судом встановлено, що при наданні у власність земельних ділянок позивачам, останнім достеменно було відомо, що під земельними ділянками вже проходив магістральний газопровід та був наявний крановий вузл як невід`ємна частина комплексу об`єктів з обслуговування зазначеного газопроводу. Позивачам при отриманні земельної ділянки у власність було відомо про проходження на них газопроводу високого тиску, як пояснив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , вони отримували ту земельну ділянку яка їм надавалася та не відмовлялися від неї, тому зобов`язані виконувати вимоги визначені ЗУ «Про правий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів».

Разом з тим, позивачами не надано належних доказів, які б свідчили що розташування охоронної зони магістрального газопроводу унеможливлює використання їх земельних ділянок за цільовим призначенням, пояснювали , що вважають, що мають право на належну компенсацію. У спорах про встановлення сервітуту, позивачі мали довести, що нормальне господарське використання їх земельних ділянок є неможливим без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна. У вказаному спорі позивачі просять накласти обтяження щодо частини своїх власних земельних ділянок. Особою, яка має право вимагати встановлення сервітуту в даному випадку є відповідач.

Частиною 3 статті 402 ЦК України визначено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Також під час розгляду справи встановлено, що позивачі в позасудовому порядку не зверталися до відповідача із вимогами про досудове врегулювання спору та одержання права на комепесацію. Під час розгляду справи у суді, після заміни неналежного відповідача, позивачі також не вчиняли дій стосовно врегулювання спору з відповідачем,

З положень частини 3 статті 402 ЦК України право звернення з позовом про встановлення земельного сервітуту Цивільним кодексом України надано особі, яка не є власником (землекористувачем) земельної ділянки, на яку планується встановити сервітут, а особі, потреби якої у користуванні власним майном можливо задовольнити шляхом встановлення сервітуту, що узгоджується з правовою природою сервітуту, визначеною ст.ст.395, 401 ЦК України, а також статтею 98 ЗК України.

Зазначену правову позицію відображено у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 17 вересня 2018 року у справі №127/1417/16-ц, в якій зазначено, що якщо позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості користуватися належним йому на праві власності майном у зв`язку з відсутністю у нього доступу до земельної ділянки будь-яким іншим способом, відсутні підстави для задоволення позову.

01 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, розглянувши справу № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18), в постанові за наслідками розгляду якої зазначив, що правовідносини щодо встановлення сервітуту можуть виникати виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися.

З наведеного вбачається, що позовну заяву подано неналежним позивачем до неналежного відповідача.

Відомостей про оспорювання учасниками справи законності надання земельної ділянки для розміщення вказаного об`єкту магістрального газопроводу суду не надано, як і доказів щодо неможливості користування належним їм майном. Крім цього чинним законодавством передбачені інші способи захисту порушених прав, а саме відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право власності не є абсолютним, може бути обмеженим, але таке обмеження має бути здійснено на підставі закону та з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачами не доведено підставність та обґрунтованість позовних вимог, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, судові витрати суд покладає на позивачів.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 395, 401, 402 ЦК України, ст. ст. 98, 100 ЗК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , мешканця с. Будятичі Іваничівський район (Володимир-Волинський район) Волинська область, ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , мешканки с. Будятичі Іваничівський район (Володимир-Волинський район) Волинська область до ТзОВ «Оператор газотранспортної системи України», код ЄДРПОУ 42795490, юридична адреса: м. Київ просп. Любомира Гузара, 44 про встановлення земельного сервітуту - відмовити.

Повний текст судового рішення складено 25 березня 2021 року.

Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М. О. Федечко