Рішення № 95809048, 26.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 р. Справа № 120/1432/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі меншому ніж передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту";

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2018, 20019 та 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеної ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту", та здійснити виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником бойових дій та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII. Зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказує, що на час виплати разової грошової допомоги діяла редакція ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Однак, оскільки відповідач відмовляється здійснити перерахунок належних йому до виплати сум, тому, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою від 26.02.2021 року судом відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

19.03.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 14489/21), в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. Першочергово зазначає, що позовні вимоги про перерахунок та виплату допомоги за 2018 – 2020 роки заявлені із пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ч. 2 статті 122 КАС України. Окрім цього, відповідач наголосив, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2018-2019 роках здійснювалася у відповідності до діючих на той час законодавчих вимог. Виплата ж такої допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Акцентував увагу також на тому, що ст. 48 Бюджетного кодексу України прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь – які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями. За наведеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк, не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.09.2017 року, виданого Управлінням персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України та має право на пільги передбачені для учасників бойових дій.

Як встановлено судом, 04.02.2021 року позивач, не погоджуючись із розміром отриманої за період з 2018 - 2020 роки одноразової грошової допомоги до 5-го травня як учаснику бойових дій, звернувся до відповідача із письмовою заявою, в якій просив повідомити йому про розмір та підстави проведених виплат.

За результатами розгляду такої заяви, відповідач листом № Ч-01-20027/1-00-10 від 10.02.2021 року повідомив позивача про те, що грошова допомога до 5 травня за період з 2018 року по 2020 рік йому була нарахована і виплачена відповідачем в межах фактично виділених та профінансованих на цю мету коштів Міністерством соціальної політики України у 2018 році у розмірі 1265 грн., у 2019 році - 1295 грн., а у 2020 - 1390 грн., визначених постановами Кабінету Міністрів України про "Деякі питання виплати у 2018, 2019, 2020 роках разової грошової допомоги, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".

Втім, позивач переконаний, що із урахуванням рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020, розмір допомоги слід визначати не на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112, чи попередніх актів Уряду, а керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII.

Відтак, спірним при розгляді цієї справи є питання про розмір разової грошової допомоги до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій у 2018 - 2020 роках, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 року у справі 1 -247/2018(3393/18).

Визначаючись із розміром допомоги, що належить до виплати позивачу у 2020 році суд враховує, що цій обставині надано оцінку при розгляді зразкової справи № 440/2722/20-а рішенням Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року. Так, ця адміністративна справа має ознаки типової справи № 440/2722/20-а, що прийнята до розгляду Верховним Судом як зразкова адміністративна справа.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Розглядаючи зразкову справу, Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 року (день прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п`ять мінімальних пенсій за віком.

Велика Палата Верховного Суду у п.п. 48-54 постанови від 13 січня 2021 року зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком слід визначати із урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

У 2020 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 1638 грн. (розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік").

Відтак, із урахуванням встановлених обставин та висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд доходить висновку, що виплачуючи позивачу оспорювану допомогу за 2020 рік у розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 відповідач допустив порушення норм ст. 12 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, яка передбачала виплату учасникам бойових дій допомоги до 5 травня в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Отже, адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про виплату допомоги до 5 травня за 2018 – 2019 роки у розмірі передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, то суд вважає, що такі не підлягають задоволенню із наступних мотивів.

В той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2018 – 2019 роки діяв підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2018 – 2019 років, зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня .

Як уже зазначалося, на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови: від 14.03.2018 року № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1265 грн. та від 20.03.2019 року № 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1295 грн.

Безспірно встановлено, що відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2018 - 2019 роках визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.

Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 року (в справі 1 - 247/2018(3393/18)) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційний Суд, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в 2018-2019 роках. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.

Однак, суд не погоджується із аргументами позивача виходячи із таких міркувань.

Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.

Із аналізу вказаних приписів, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів, які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.

Згідно ч. 1 ст. 97 Закону від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абз. 2 п. 2 рішення від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Оскільки, в іншому випадку усі суспільні відносини у яких було застосовано "неконституційний закон" підлягали б "ревізії". Тому, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вказівки на інше, суд вважає, що вказане Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.

Отже, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.

Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2018 – 2019 роках, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року № 170 та від 20.03.2019 року № 237.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2018 – 2019 роки, в розмірі передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII задоволенню не підлягають.

Разом із тим, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає, що невиплата відповідачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком є проявом бездіяльності, а не активних дій. Тому суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. При цьому суд враховує, що саме такий спосіб захисту порушеного права був визначений Верховним Судом у рішенні в зразковій справі № 440/2722/20.

Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі за спірний період виплати грошової допомоги за 2020 рік, про що наголошувалося відповідачем у відзиві, то при наданні йому оцінки суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В той же час за змістом ст. 17-1 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Тобто, саме 30.09.2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована, а тому перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати саме з 30.09.2020 року. Таку ж правову позицію щодо обрахунку строку звернення до суду в аналогічних справах неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, в постановах від 10.05.2018 року у справі № 389/1042/17, від 06.02.2018 року у справі № 607/7919/17.

Оскільки позивач до суду з даним адміністративним позовом звернувся у лютому 2021 року (позовну заяву здано на пошту - 18.02.2021 року), а перебіг строку звернення до суду слід обраховувати з 30.09.2020 року, відтак шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, не є пропущеним.

Разом із тим, суд вкотре зважає на те, що позовні вимоги в частині перерахунку та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2018-2019 роки не підлягають задоволенню по суті, у зв`язку з їх безпідставністю. При цьому підстави позову в цій частині ґрунтуються, в першу чергу, на рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року (в справі 1 -247/2018(3393/18). Прийняття Конституційним Судом вказаного рішення стало для позивача приводом для звернення до відповідача із заявою від 04.02.2021 року, у якій ним висловлено прохання повідомити про розмір та підстави проведених виплат грошової допомоги за вказаний період. Відтак, саме з часу отримання позивачем відповіді від відповідача, останній і дізнався про порушення свого права, що спонукало його звернутися до суду. А отже, на переконання суду, підстави застосовувати строки позовної давності в цій частині позовних вимог не є доречним, тим більше, що по суті ці позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 120, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.03.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ: 38782790).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович