Рішення № 9580103, 20.05.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2010 Справа № 3/63-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Спутнік", м. Дніпропетровськ

до : Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія "Укрспецтехніка", м. Херсон

про стягнення 48920 грн. 90 коп.

за участю представників сторін:

від позивача –не прибув

від відповідача - не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спутнік" (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія "Укрспецтехніка" (відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу № 334/1 від 11.11.2006р. у сумі 48920 грн. 90 коп.

          Представник позивача в судове засідання не з»явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

          Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив. 14 травня 2010 року надав суду письмовий відзив, в якому заперечує проти стягнення пені в розмірі 606,68 грн.

За таких обставин, у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду справи та винесення рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спутнік»(позивач, продавець) та Приватним підприємством «Торгово-виробнича компанія «Укрспецтехніка»(відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу №334/1 від 11.11.2006 р. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити товари на умовах договору в асортименті, кількості відповідно до накладних, які є невід»ємною частиною цього Договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. 8 січня 2008 року позивач та відповідач підписали Додаткову угоду до Договору, відповідно до умови якої строк дії договору визначено до 31 грудня 2010 року –до повного завершення всіх розрахунків між сторонами.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі на загальну суму 69836,49 грн., що підтверджено накладними, наданими до матеріалів справи:

№СА 61109-003 від 09.11.2006 р.; №СА 071121-014 від 21.11.2007 р.; №СА 080226-016 від 26.02.2008 р.; №СА 080317-009 від 17.03.2008 р; №СА 080722-008 від 22.07.2008 р.; №СА 080812-015 від 12.08.2008 р.; №СА 081107-006 від 07.11.2008 р.; №СА 081111-003 від 11.11.2008 р.; №СА 090213-002 від 13.02.2009 р.; №СА 090327-002 від 27.03.2009 р.; №СА 091012-006 від 12.10.2009 р.

Відповідно до пункту 3.2. Договору оплата за товар здійснюється протягом 20-ти банківських днів з моменту поставки кожної партії товару за накладною.

За весь час дії договору відповідач сплатив вартість товару та повернув частину товару на загальну суму 47389,56 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 22446,93 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 22446,93 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5.2. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи із змісту вищенаведених норм та змісту Договору щодо стягнення пені (п.5.2.), суд дійшов висновку, що сторони не досягли згоди щодо розміру пені, оскільки, ставка НБУ є величиною змінною і необхідно зазначити, за який саме період вона береться, а в Договорі це не зазначено.

Суд, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 606,68 грн. задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

          Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат та річних і зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково: інфляційні втрати в сумі 13527,28 грн. та 3 % річних в сумі 2639,03 грн.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.          Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625 ЦК України, 265 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Торгово-виробнича компанія «Укрспецтехніка»(73000, м.Херсон, вул..Привокзальна, 18/35, р/р 26000008640000 в ХБ АКІБ «УкрСіббанк», МФО 352758, код ЄДРПОУ 33172770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спутнік»(49040, м.Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 38, р/р 26006001305576 в філіалі Райффайзенбанка м.Дніпропетровська, МФО 307071, код ЄДРПОУ 30548674) 22446,93 грн. боргу, 13527,28 грн. збитків від інфляції, 2639,03 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 386,13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі

186,27 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 606,68 грн., інфляційних втрат в сумі 2048,58 грн. та річних в сумі 7652,40 грн. відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська