YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди місто Севастополь

/

Господарський суд м. Севастополя

Рішення № 9579339, 18.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

Дата ухвалення

18.05.2010

Номер справи

5020-5/042

Номер документу

9579339

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-5/042 За позовом: Закритого акціонерного товариства „Комплекс громадського харчування „Волна” (99014, м.Севастополь, вул. Гер. Сталінграду, 22)

до Приватного підприємства „Сова-Сервіс” (99007, м. Севастополь, вул. Пархоменко, 7)

про стягнення заборгованості в розмірі 59438,52 грн.

Суддя Євдокімов І.В.

Представники сторін:

Позивач (ЗАТ "Комплекс громадського харчування "Волна") - Михайлова Людмила Василівна, директор, наказ № 8 від 12.03.1999 ;

Відповідач (ПП "Сова-Сервіс") - Ісаєв Володимир Олексійович, представник, довіреність б/н від 20.04.2010.

Суть спору:

Позивач, Закрите акціонерне товариство „Комплекс громадського харчування „Волна”, звернувся до суду з позовом до відповідача, Приватного підприємства „Сова-Сервіс”, про стягнення заборгованості за договором оренди №4 від 01.10.2008 в розмірі 59438,52 грн., з яких: 54984,50 грн. –основний борг, 2804,49 грн. –пеня, 1649,53 грн. –3% річних.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо внесення орендної плати та інших платежів.

Відповідач позовні вимоги не визнав мотивуючі свої заперечення тим, що договір оренди укладений між сторонами є недійсним, на підставі того, що він нотаріально не посвідчений.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 12.05.2010 по 18.05.2010.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2008 між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) укладений договір оренди зі строком дії з 08.10.2008 по 07.10.2011.

Відповідно до умов договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення площею 96+45 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, пр. Гер. Сталінграду, 22.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору, відповідач зобов’язався здійснювати оплату орендної плати, яка складає еквівалент 8,5 доларів США. Орендна плата повинна оплачуватись відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку у строк не пізніш 15 числа місяця, який передує звітному.

Оплата за електроенергію та інші комунальні платежі здійснюється відповідачем на підставі прямих договорів, укладених з відповідними підприємствами. При неможливості укладення прямих договорів, оплата комунальних послуг здійснюється позивачу згідно наданих рахунків (пункт 3.3 договору).

На виконання умов договору позивачем надані відповідні рахунки для оплати орендної плати та інших платежів (а.с.70-86).

Свої зобов’язання щодо внесення орендної плати та інших платежів відповідач виконував не в повному обсязі та неналежним чином у зв’язку з чим його заборгованість за період з 08.10.2008 по 29.01.2010 склала 54984,50 грн.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Об'єктом оренди можуть бути:

· державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

· нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

· інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною другою статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Але, як вбачається із матеріалів справи договір оренди, укладений між сторонами зі строком дії з 08.10.2008 по 07.10.2011, тобто менш ніж три роки, а тому твердження відповідача про те, що договір оренди повинний бути нотаріально посвідчений є неспроможними та такими, що судом до уваги не приймаються.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на підставі документів наданих позивачем, суд встановив факт неналежного виконання обов’язків з боку відповідача за договором оренди № 4 від 01.10.2008, а тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 54984,50 грн. (згідно довідки банку про курс валют за період з 01.08.2008 по 28.02.2010, а.с. 13-17).

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 передбачено, що розмір пені за прострочення платежу обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Згідно з пунктом 6.4 договору, за порушення строків оплати встановлених пунктами 3.1, 3.2 договору відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 2804,49 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Позивачем нараховані 3% річних в розмірі 1649,53 грн., які підлягають стягненню частково, на підставі того, позивачем при здісненні розрахунку 3% не вірно вказана формула розрахунку: 54984,60*3%=1649,53 грн., в той час, як формула розрахунку є: сума боргу*3% : 365* кількість днів прострочення.

Розрахунок процентів