Рішення № 9578907, 08.04.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

08.04.2010 справа № 5020-3/146

За позовом          Міністерства оборони Російської Федерації в особі

командира військової частини 99764-2

(99050, м. Севастополь, вул. Луначарського, 35)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю “Алафітон”

(98500, м. Алушта, вул. Леніна, 21-Б)

про стягнення неустойки в розмірі 198000,00 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Міністерство оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2) –Новіков О.С., представник, довіреність № 45/248 від 10.06.2009;

відповідач (ТОВ “Алафітон”) –Борисов О.В., представник, довіреність № 0922/09 від 22.09.2009.

Суть спору:

Міністерство оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 (далі –позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алафітон” (далі –відповідач) про стягнення неустойки в розмірі 198000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов державного контракту від 19.09.2008 №170 щодо поставки товару належної якості. Зокрема, позивач посилається на п. 5.1 вказаного контракту, яким передбачена відповідальність постачальника у випадку невиконання у встановлений строк умов контракту щодо поставки товару у вигляді сплати неустойки в розмірі 50% від вартості непоставленої продукції.

Ухвалою від 23.02.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /т. с. 1, арк. с. 60-61/, згідно з яким позовні вимоги не визнав, вважає що зобов’язання за державним контрактом щодо поставки товару ним виконувались належним чином.

Приписами статті 76 Закону України „Про міжнародне приватне право” унормовано, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

У п. 5.8 державного контракту №170 від 19.09.2008 сторони домовились, що спори, які виникають між постачальником та державним замовником при укладенні, зміні, розірванні та виконанні контракту на поставку товару, розглядаються у встановленому законодавством порядку у господарському суді м. Севастополя.

Зважаючи на викладене, суд розглядає справу у господарському суді м. Севастополя в порядку, визначеному господарським процесуальним кодексом України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

19.09.2008 між Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 (Державний замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алафітон” (Постачальник) був укладений державний контракт №170 про виконання державного оборонного замовлення щодо поставки продовольства Міністерству оборони Російської Федерації (далі – Контракт) /т. с. 1, арк. с. 13-16/, відповідно до якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність державного замовника продовольство: ковбасу сирокопчену “Московська” в/ґатунку, яка відповідає вимогам ДСТУ 4427:2005; огірки консервовані в/ґатунку, які відповідають вимогам ГОСТ 20144-74 (далі – товар), за ціною, в асортименті, кількості, строки, що вказані у специфікації, яка є невід’ємною частиною Контракту. Продукція, яка постачається повинна мати не менше 2/3 гарантійного строку зберігання на дату її постачання, та має бути виготовлена на території Росії чи України, якщо інше не встановлено у специфікації (п. 1.1 Контракту).

Державний замовник зобов’язується прийняти поставлений товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах Контракту (п. 1.2 Контракту).

Право власності на товар переходить до державного замовника після оформлення вантажоодержувачем акта про приймання матеріалів форми М-7 (код форми 03155004 за ОКУД) чи акта приймання форми №4 (далі –акт про приймання). Акт про приймання оформлюється після висновку Центру ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245) про відповідність товару вимогам ДСТУ, ГОСТ (п. 1.3 Контракту).

Відповідно до умов п. 2.1 Контракту постачальник зобов’язується повідомити державного замовника та отримувача вантажу не пізніше 2 днів про початок відвантаження товару на склад вантажоодержувача.

Вантажоодержувачами товару є військові організації, реквізити яких вказуються у специфікації до Контракту (п. 2.2 Контракту).

Постачальник відвантажує товар вантажоодержувачу узгодженими партіями за адресою та у суворій відповідності до специфікації. Вантажовідправник у вантажних та супровідних документах повинен зазначити постачальника (п. 2.3 Контракту).

Товар підлягає перевезенню автомобільним транспортом. Обов’язок щодо забезпечення транспортом покладено на постачальника. Завантаження та доставка здійснюються відповідно до правил перевезення продуктів харчування. Всі витрати щодо транспортування покладаються на постачальника товару та відшкодуванню державним замовником не підлягають (п. 2.4 Контракту).

За своєю якістю товар повинен відповідати вимогам ДСТУ, ГОСТ, які вказані у специфікації. Перевірка якості товару здійснюється Центром ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245) (п. 3.1 Контракту).

Кожна партія товару повинна супроводжуватися документами, які підтверджують її якість та безпеку: сертифікатом відповідності чи завіреною (нотаріально, органом по сертифікації, держателем сертифікату) копією сертифікату відповідності; по імпортній продукції –копією сертифікату, завіреною нотаріально чи особою, яка його отримала при митному оформленні товару із зазначенням строків зберігання; товарно-транспортною накладною (п. 3.2 Контракту).

Здавання та прийняття товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю №№П-6, П-7 (які затверджені Постановами Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 та 25.04.1966 відповідно, з наступними змінами та доповненнями (п. 3.3 Контракту)).

Також, у розділі 5 Контракту сторони домовились про умови відповідальності.

Зокрема, відповідно до п. 5.1 Контракту, у разі невиконання постачальником у встановлені строки умов Контракту щодо поставки товару, чи в разі дострокового розірвання Контракту у повному обсязі чи частково (в частині поставки конкретного товару) постачальник сплачує державному замовнику неустойку в розмірі 50% від вартості не поставленого (недопоставленого) товару. В разі несвоєчасної поставки товару згідно з Контрактом, постачальник сплачую державному замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочки, який обчислюється з наступного дня строку поставки, вказаного у специфікації. В разі непоставки (недопоставки) товару більше 5 днів від узгодженого строку, товар вважається не поставленим.

Продукція, яка не відповідає вимогам пунктів 3.1, 3.4 Контракту вважається непоставленою та підлягає поверненню постачальнику. Постачальник відшкодовує державному замовнику (вантажоодержувачу) всі страти, що пов’язані з прийманням, зберіганням та відпусканням неякісної продукції (п. 5.2 Контракту).

За поставку товару неналежної якості чи/та сортності (категорійності) постачальник сплачує державному замовнику неустойку в розмірі 5% від вартості такого товару (п. 5.3 Контракту).

Повернення товару, який не відповідає за своєю якістю та/чи сортності (категорійності) вимогам Контракту, не звільняє постачальника від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань по поставці товару в строки, які передбачені Контрактом та вказаними у специфікації до Контракту (п. 5.5 Контракту).

При невиконанні постачальником зобов’язань за Контрактом замовник має право в односторонньому порядку розірвати його в повному обсязі чи частково (в частині поставки конкретного найменування товару), письмово сповістивши про це постачальника (п. 5.6 Контракту).

Строк дії Контракту встановлюється з моменту підписання до 21.11.2008, а в частині фінансових взаєморозрахунків –до повного їх завершення (п. 7.5 Контракту).

Підписаною обома сторонами Контракту специфікацією до державного контракту №170 від 19.09.2008 встановлено найменування продукції, ціна, строки поставки. У специфікації також зазначено, що вантажоодержувачем товару є 2054 військовий склад, платником – військова частина 99764-2 /т. с. 1, арк. с. 17/.

Листом від 02.12.2008 (вих. №80/2-1297) /т. с. 1, арк. с. 18/ та претензією від 03.12.2008 (вих. №80р/ф-1301) /т. с. 1, арк. с. 19/ командир військової частини 99764-2 (платник товару по специфікації) звернувся до ТОВ “Алафітон”, в яких зазначив, що фактично поставлені 06.11.2008 огірки консервовані в/ґатунку (ГОСТ 20144-74) кількістю 15000,00 кг за ціною 5,28 грн. за 1 кг на суму 79200,00 грн. зі строком поставки з 01 по 30.11.2008, визнані такими, що не відповідають вимогам п. 3.1 Контракту, пп. 1.4 п. 1 Технічних вимог щодо довжини огірків вищого ґатунку. Станом на 01.12.2008 договірні зобов’язання ТОВ “Алафітон” щодо поставки товару не виконані, товар не поставлений.

У листі від 02.12.2008 (вих. №80/2-1297) також зазначено, що на підставі п. 5.6 державного контракту №170 від 19.09.2008 цей Контракт в частині поставки консервованих огірків вищого ґатунку кількістю 75,0 т слід вважати розірваним.

У претензії від 03.12.2008 (вих. №80р/ф-1301) на підставі п. 5.1 Контракту визначена сума неустойки в розмірі 198000,00 грн., яку постачальник повинен сплатити за порушення умов Контракту.

Невиконання відповідачем вимог замовника щодо сплати неустойки і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов’язань за Контрактом щодо поставки товару.

Предметом позову є матеріально-правова вимога Міністерства оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алафітон” про стягнення неустойки в розмірі 198000,00 грн.

Таким чином, правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору (контракту), який по суті є договором поставки, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні загальні та спеціальні норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач на підтвердження факту поставки відповідачем огірків 06.11.2008 надав свій внутрішній журнал реєстрації в’їзду-виїзду машин на 2054 військовий склад (містечко №22) /т. с. 2, арк. с. 12-13/.

На підтвердження своїх доводів відносно того, що поставлені відповідачем 06.11.2008 огірки консервовані кількістю 15000,00 кг не відповідають вимогам державного стандарту, позивач надав акт повернення вантажу №20 від 06.11.2008 /т. с. 1, арк. с. 22/, акт №7971 /т. с. 1, арк. с. 77/.

На думку відповідача, зобов’язання щодо виконання Контракту в частині поставки огірків консервованих ним виконані належним чином.

Так, відповідач стверджує, що на виконання умов Контракту 24.10.2008 з КФХ “Налмэс” (постачальник) був укладений договір поставки /т. с. 1, арк. с. 48-49/, відповідно до якого постачальник постачає огірки консервовані в/ґ для постачання їх на склад покупця в м. Севастополі (для забезпечення контракту щодо поставки продовольства Чорноморському флоту).

Крім того, як зазначає відповідач, товар, який він повинен бути поставити позивачу, у період з 07.11.2008 по 14.11.2008 перебував під митним контролем. На підтвердження цього факту відповідач надав, серед іншого, сертифікат відповідності консервованих огірків в/ґ кількістю 25000 банок ГОСТ 20144-74, що виданий з початком дії з 07.11.2008 /т. с. 1, арк. с. 52/; акт спільного огляду транспортного засобу, товарів, інших предметів та речей №27, який складений 07.11.2008 /т. с. 1, арк. с. 54-55/; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, що датується 14.11.2008 /т. с. 1, арк. с. 57/.

Отже, на думку відповідача, товар за Контрактом саме 06.11.2008 він взагалі не постачав, оскільки в цей час товар знаходився під митним контролем, а поставив його приблизно 15.11.2008 (відзив на позов /т. с. 1, арк. с. 60-61/; пояснення /т. с. 2, арк. с. 15/).

Факт ввезення на митну територію України 07.11.2008 у напрямку з Краснодарського краю РФ вантажу (огірки консервовані кількістю 58875 кг) для Товариства з обмеженою відповідальністю “Алафітон” підтверджується листом Кримської митниці Державної митної служби України /т. с. 1, арк. с. 115/.

Факт знаходження товару (огірки консервовані кількістю 58875 кг) під митним контролем з 10.11.2008 по 14.11.2008 підтверджується листом Кримської митниці Державної митної служби України /т. с. 1, арк. с. 142/, а також відповідними відмітками митниці на міжнародній товарно-транспортній накладній А №0332726 /т. с. 2, арк. с. 18/.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову.

Частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України). В свою чергу, в силу статті 32 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Вищевикладене спростовує довід позивача щодо того, що 06.11.2008 відповідач поставив товар за Контрактом на територію військової частини 99764-2.

При цьому суд не прийняв в якості доказів Акт №20 від 06.11.2008 про повернення вантажу /т. с. 1, арк. с. 22/, пояснювальні, рапорти працівників та службовців 2054 військового складу /т. с. 1, арк. с. 84-87/, як такі, що складені в односторонньому порядку і не містять підпису уповноваженого представника постачальника.

Журнал реєстрації в’їзду-виїзду машин на 2054 військовий склад (містечко №22) /т. с. 2, арк. с. 12-13/ також відхилений судом як доказ, оскільки не містить ані держномерів машин, ані номерів супровідних документів на вантаж, які б дозволяли ідентифікувати постачальника, вантаж і транспортні засоби.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до специфікації №1 до Державного контракту №170 від 19.09.2008 /т. с. 1, арк. с. 17/ відповідач був зобов’язаний поставити позивачеві огірки консервовані в/ґатунку, які відповідають вимогам ГОСТ 20144-74 загальною кількістю 75000 кг (38000 кг + 37000), вартістю 5,28 грн. за 1 кг: у період з 01.10.2008 по 30.10.2008 –38000 кг, в період з 03.11.2008 по 21.11.2008 –37000 кг.

Як вбачається з пояснень відповідача /т. с. 2, арк. с. 15/, приблизно 15.11.2008 ним позивачеві був поставлений товар за Контрактом (огірки консервовані), однак, через неприйняття позивачем вантажу, з метою зменшення збитків, даний товар був реалізований іншим підприємцям. Будь-яких доказів поставки товару позивачу у періоди, визначені специфікацією до Контракту, відповідач не надав.

Наведене свідчить про невиконання відповідачем Контракту №170 від 19.09.2008 щодо поставки товару (огірків консервованих відповідно до специфікації №1), оскільки відповідач взагалі не надав доказів поставки товару позивачеві.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання або неналежно виконаного зобов’язання.

Відповідно до п. 5.1 Контракту, у разі невиконання постачальником у встановлені строки умов Контракту щодо поставки товару, чи в разі дострокового розірвання Контракту у повному обсязі чи частково (в частині поставки конкретного товару) постачальник сплачує державному замовнику неустойку в розмірі 50% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару.

Отже, встановлена у п. 5.1 Контракту неустойка за своєю природою є штрафом.

В той же час статтею 232 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно з пунктом 3.9.2. Роз’яснень вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18.09.1997 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Надаючи оцінку доводам сторін суд підкреслює, що позивач в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів в підтвердження спричинення йому збитків в результаті непоставки відповідачем огірків консервованих.

Водночас, відповідачем також не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про виконання ним умов Контракту стосовно поставки огірків консервованих у строки, визначені специфікацією до Контракту.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю “Алафітон” зобов’язання за контрактом щодо поставки товару, однак враховуючи фактичні обставини справи, вважає можливим зменшити розмір неустойки, обмеживши його сумою у 1000,00 грн.

За таких обставин позовні вимоги Міністерство оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 підлягають задоволенню частково, в сумі 1000,00 грн.

Задовольняючи частково позов, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача державне мито в повному обсязі, виходячи з приписів пункту 4 Листа Вищого арбітражного суду України від 16.10.1995 №01-8/732 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів”, яким встановлено, що якщо вимоги позивача про стягнення неустойки визнано обґрунтованими, але суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обґрунтованість вимог позивача та обов’язок другої сторони задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Алафітон” (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 21-Б; ідентифікаційний код 31817396; п/р 2600501300051 в ТОВ „Укрпромбанк” КРД, м. Севастополь, МФО 324834) на користь Міністерства оборони Російської Федерації в особі військової частини 99764-2 Чорноморського флоту Російської Федерації (99050, м. Севастополь, вул. Луначарського, 35; відомості про ідентифікаційний код та поточні рахунки в банківських установах в матеріалах справи відсутні) неустойку в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.), а також державне мито в розмірі 1980,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

                    Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення 197000,00 грн. –в позові відмовити.

Суддя           В.О. Головко

Рішення оформлене

згідно з вимогами

статті 84 ГПК України

та підписано 13.04.2010.