Рішення № 95770814, 05.03.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/570/21

2/212/1483/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Козлова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Машошиної Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду в місті Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодженням його здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

26 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ПАТ «КЗРК») в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок травми на виробництві 240 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював у період з 16.12.1980 по 18.09.2010 р.р. на посадах: підземним слюсарем черговим та з ремонту устаткування, підземним кріпильником, підземним прохідником, підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування на Відкритому акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат». Виконував роботи, які характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустиму концентрацію.

Згідно довідки МСЕК від 20.04.1994 року позивачу вперше встановлено 20% втрати професійної працездатності.

На протязі 16 років позивач проходив лікування, але стан його не покращувався.

Відповідно до висновку Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 15.01.2010 року Позивачу встановлені наступні діагнози:

1.Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст.(пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст.). ЛН першого-другого ст. (надалі – ХОЗЛ);

2. Вібраційна хвороба першої-другої ст. з синдромом вегетативно-сенсорноної полінейнопатії;

3.Нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірним зниженням слуху).

24.02.2010 року ОСОБА_1 повторно пройшов огляд МСЕК, де йому встановлено 40% втрати працездатності, з них 20% - ХОЗЛ, 10% - по вібраційній хворобі, 10% по туговухості - безстроково.

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства а саме статті 13 Закону України «Про охорону праці», підприємство зобов`язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст.13 Закону України «Про охорону праці» несе безпосередню відповідальність, оскільки професійне захворювання виникло у Позивача внаслідок порушення адміністрацією підприємства норм з безпеки праці під час виконання трудових обов`язків, заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

Оскільки, ОСОБА_1 втратив своє здоров`я та працездатність з вини підприємства, вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати йому моральну шкоду. В зв`язку з професійним захворюванням змінився уклад та якість життя, що завдає позивачу моральних страждань.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

16 лютого 2021 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ПАТ «КЗРК» на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначено, що позивач працюючи на підприємстві свідомо порушував законодавство у сфері охорони праці, що виразилось у його недбайливому ставленні до свого здоров`я та як наслідок це і спричинило виникнення у нього професійних захворювань. Сума не відповідає вимогам розумності та справедливості, враховуючи період роботи на підприємстві відповідача просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача: на шахті «Родіна» РУ ім. К.Лібнехта, ВО «Кривбасруда» та ВАТ «Кривбасзалізрудком» з 16.12.1980 по 01.11.1982 р.р. - підземним слюсарем черговим та з ремонту устаткування; з 01.11.1982 по 01.11.1987 р.р. – підземним кріпильником; з 01.11.1987 по 01.03.1994 р.р. – підземним прохідником; з 01.03.1994 по 16.07.1997 р.р. - підземним слюсарем черговим та з ремонту устаткування, з 16.07.1997 по 04.02.2010 р.р. - підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування.

ОСОБА_1 20.04.1994 року вперше пройшов медичний огляд, згідно первинного висновку МСЕК встановлено 20% втрати професійної працездатності.

Відповідно до висновку Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 15.01.2010 року Позивачу встановлені наступні діагнози:

1.Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст.(пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст.). ЛН першого-другого ст. (надалі – ХОЗЛ);

2. Вібраційна хвороба першої-другої ст. з синдромом вегетативно-сенсорноної полінейнопатії;

3.Нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірним зниженням слуху).

недостатність першого-другого ступеня».

По факту отримання професійного захворювання ОСОБА_1 на підприємстві шахта «Родіна» ВАТ « Криворізький залізорудний комбінат» був складений Акт розслідування хронічного професійного захворювання від 04 лютого 2010 року, відповідно до якого встановлено, що позивач працював 29 років 1 місяць в умовах впливу шкідливих факторів, а саме в умовах запиленості повітря робочої зони, яка перевищувала гранично - допустиму концентрацію.

24.02.2010 року ОСОБА_1 повторно пройшов огляд МСЕК, де йому встановлено 40% втрати працездатності, з них 20% - ХОЗЛ, 10% - по вібраційній хворобі, 10% по туговухості - безстроково, рекомендовано санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування, вироби медичного призначення, ПФК, обмеження праці по лінії ЛКК.

Як встановлено із медичних документів, позивач ОСОБА_1 , перебуває у стані постійного удушення -кашель з виділенням харкотиння слизового характеру, періодичного болю у грудній клітці, головного болю, запаморочення, відчуває задишку при фізичному навантаженні, внаслідок професійного захворювання. Через стан здоров`я позивач вимушений періодично проходити стаціонарне лікування, відчувати фізичний дискомфорт, перебувати в знервованому стані, через неможливість вести активний спосіб життя, виконуючи звичну роботу по дому, не має змоги повноцінно допомагати родині. Покращення в стані здоров`я не відбувається, позивачу встановлений хронічний характер захворювань і такі обставини в сукупності викликають відчуття неповноцінності та моральні страждання. При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров`я позивача майже не покращується.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Спори щодо відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення, відповідно до якого спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105 повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.

Витягом із акту огляду у ЛТЕК від 20.04.1994 позивачу первинно встановлено 20% втрати працездатності по професійному захворюванню.

Тобто, право на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення медико-соціальною експертною комісією первинної стійкої втрати професійної працездатності, а саме: з 20.04.1994 року.

Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце в період з 1980 року, тобто, до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому, з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні також застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, дослідивши медичні документи про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Так, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Так, згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров`я, в зв`язку із виконанням ним трудових обов`язків затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №472, що діяли на час виникнення правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил).

У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.9 постанови №5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян», суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз.2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).

Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає компенсації.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, період роботи на підприємстві відповідача та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 120000,00 гривень, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1200,00 грн.

Керуючись ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст.440-1 ЦК Української РСР, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодженням його здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 1200,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлення 10 березня 2021 року.

Повне найменування та ім`я сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП– НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», адреса: 50029, м.Кривий Ріг, вул.Симбірцева, 1а, ЄДРПОУ - 00191307.

Суддя: Ю. В. Козлов