Рішення № 95765378, 18.03.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2021 Справа №607/18649/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання: Комінярської О.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача – адвоката Дубчака С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради про скасування наказу від 27.04.2020 року про звільнення із посади лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання звільнити лікаря ОСОБА_2 , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, в якому просить скасувати наказ від 27.04.2020 року про звільнення із посади лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 94 620.18 грн., стягнути моральну шкоду у розмірі 200000 грн. за незаконне звільнення та 500000 грн. за порушення техніки безпеки , що стало причиною розвитку онкологічного захворювання, окрім того просить звільнити лікаря ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог посилається на те, що працював у Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення. У зв`язку з тим, що він належить до групи ризику за віком - 70 років, наявністю хвороби - онкологічного захворювання, діабету, гіпертонічної хвороби, з огляду на пандемію коронавірусної інфекції він 27 квітня 2020 року написав заяву про надання відпустки за власний рахунок. Вказує, що не був на роботі у зв`язку з хворобою та надав листки непрацездатності з 06 листопада 2019 року по 25 квітня 2020 року. Почуваючи себе погано, він звернувся до сімейного лікаря та його сімейний лікар ОСОБА_3 повідомила, що відкриває лікарняний на 5 днів до 01 травня 2020 року, однак після того, як він прийшов додому, лікар зателефонувала та повідомила, що керівництво заборонило видавати листок непрацездатності та щоб позивач негайно їхав до неї на прийом, однак він не міг цього зробити, оскільки в нього був гіпертонічний криз, підтверджений лікарями карети медичної швидкої допомоги. Повідомив, що лікарняного він так і не отримав та через тиждень поштою отримав лист з наказом про звільнення. Після цього позивач неодноразово приходив до головного лікаря та звертався із заявами про поновлення його на роботу, однак йому відмовляли у цьому. Зазначає, що при винесенні наказу про його звільнення було порушено норми чинного законодавства, а саме: ст.43 Конституції України, не було виконано рішення суду про поновлення його на роботі, оскільки був наказ про поновлення на роботі, однак до робочого місця та виконання обов`язків його не допустили, його не ознайомили з наказом №140/1 про запропоновані посади, оскільки на той час він знаходився на стаціонарному лікуванні. Вказує, що якби йому надали наказ, він би поставив свій підпис, оскільки запропонована посада відповідала його професії, вважає, акт про відмову від запропонованої посади підробленим. Стверджує, що подання в профком на надання згоди про його звільнення є необґрунтованим і профспілковим комітетом не повино було прийматися до розгляду, профком згідно Статуту профспілки не мав права розглядати це подання у його відсутності. Наголошує, що він в цей час перебував «на лікарняному» у 2 міській лікарні у зв`язку з розходженням післяопераційних швів. У зв`зку з вищенаведеним, позов просить задовольнити.

20 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за вищенаведеним позовом та призначеного судове засіданні для розгляду справи по суті.

Представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради- адвокат Дубчак С.П. надав суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що у зв`язку із змінами в організації виробництва праці, пов`язаними з перетворенням Тернопільської університетської лікарні в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, спрямованими на підвищення рівня медичного обслуговування, розширення можливостей щодо його доступності, якості та ефективності роботи персоналу з метою оптимізації, раціонального використання медичного обладнання, кадрових та фінансових ресурсів КНП «Тернопільська університетська лікарня» прийнято рішення про ліквідацію з 09 вересня 2019 року ендоскопічного відділення з подальшим вивільненням працівників (наказ КНП «Тернопільська університетська лікарня» від 05.07.2020 № 139-к). З огляду на ліквідацію з 09 вересня 2019 року ендоскопічного відділення працівників цього відділення, в тому числі і позивача, 09 липня 2019 року попереджено про зміну істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва праці, зокрема, повідомлено про можливе вивільнення із займаної посади.Також, на виконання п. 3.1 вищевказаного наказу, працівникам, що підлягають вивільненню, в тому числі позивачу, було запропоновано вакантні посади, наявні в КНП «Тернопільська університетська лікарня». Зокрема, позивачу були запропоновані посада лікаря-ендоскопіста ендоскопічного кабінету при гостроентерологічному відділенні та посада лікаря-методиста відділення статистики та медичної роботи (наказ КНП «Тернопільська університетська лікарня» від 05.07.2020 № 140/1-д). Проте, з огляду на те, що позивач відмовився поставити відмітку про ознайомлення із змістом наказів КНП «Тернопільська університетська лікарня» від 05.07.2020 № 139-к «Про ліквідацію ендоскопічного відділення» та від 05.07.2020 № 140/1-д «Про запропоновані вакантні посади» начальником відділу кадрів ОСОБА_4 в присутності інспектора відділу кадрів ОСОБА_5 та головної медичної сестри ОСОБА_6 вищевказані накази було зачитано позивачу вголос, про що складно відповідні акти від 09.07.2019 року. Наказом КНП «Тернопільська університетська лікарня» від 10.07.2019 № 141-од «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення ОСОБА_1 » до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. 25.02.2020 на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13.09.2019 та постанови Тернопільського апеляційного суду від 18.12.2019 у справі № 607/16899/19 позивача поновлено на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення (наказ КНП «Тернопільська університетська лікарня» від 25.02.2020 № 57-од). Після поновлення позивача на роботі в період з 03.03.2020 по 10.04.2020 та з 13.04.2020 по 24.04.2020 останній перебував на лікарняному. Зранку 27.04.2020 позивач звернувся до відділу кадрів для подання листків непрацездатності, оскільки згідно припису лікаря у листі непрацездатності № 184900 позивачу слід було приступити до роботи 25.04.2020 року. В той час як позивач «закривав лікарняний» його було повідомлено про звільнення згідно з наказом КНП «Тернопільська університетська лікарня» від 27.04.2020 № 95-од, у зв`язку із ліквідацією з 09.09.2019 року ендоскопічного відділення та скороченням посади лікаря-ендоскопіста. Проте, у зв`язку з тим, що позивач відмовився ознайомитися та отримати копію наказу від 27.04.2020 № 95-од під розпис, юрисконсульт ОСОБА_7 , начальник відділу кадрів ОСОБА_4 , інспектор відділу кадрів ОСОБА_8 склали відповідний акт від 27.04.2020 року, а копії наказу від 27.04.2020 № 95-од із доданими до нього документами були надіслані позивачу листом. Отже, КНП «Тернопільська університетська лікарня» при звільнені позивача було дотримано вимоги ч. 2 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, зокрема, про наступне вивільнення працівника було повідомлено не пізніше, ніж за два місяці, крім того, позивачу було запропоновано наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до його лікарської спеціальності, враховуючи його освіту, кваліфікацію та досвід. Відтак, жодного порушення закону в діях та рішеннях КНП «Тернопільська університетська лікарня» не вбачається. Окрім наведеного, звільнення позивача відбулось за погодженням первинної профспілкової організації (копія витягу протоколу № 3 від 03.03.2020). Щодо вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди, представник відповідача вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку із чим просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

У відповіді на відзив, поданої на адресу суду позивачем ОСОБА_1 вказано, що наказ про запропоновані посади правильний, він з ним погоджується, не заперечує і на даний час проти переведення його в ендоскопічний кабінет лікарні на посаду лікаря-ендоскопіста, однак заперечує той факт, що його ознайомили з ним. Окрім того зазначає, що не був ознайомлений з наказом про його звільнення за 27.04.2020 року і не отримував його поштою, в повідомленні немає його підпису. Згідно статуту профспілки профспілковий комітет лікарні не мав права розглядати подання головного лікаря про його звільнення та давати згоду на звільнення без особистої присутності позивача, оскільки він на той час перебував на стаціонарному лікуванні в Другій міській лікарні. Вважає, що він звільнений з роботи без жодних підстав з порушенням ст.40, 49 КЗпП. Просить позов задовольнити повністю.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2020 року по лютий 2021 року у сумі 94620.18 грн. та надав суду детальний розрахунок вказаної суми, з якого вбачається, що позивач просить стягнути 72783.70 грн. (88760 грн. з податками) – заборгованість по заробітній платі, 21835.11 грн. (26628.45 грн. з податками) – сума за невикористані відпустки за 3 роки, 21835.11 грн. (26628.45 грн. з податками) – сума за лікування за 3 роки, на загальну суму 142 000 грн. з податками, що становить 94620.18 грн. без податкових нарахувань.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові. Суду пояснив, що його спочатку звільнили з посади за порушення трудової дисципліни. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області його позов було задоволено та поновлено на посаді лікаря-ендоскопіста. Вказав, що 25.02.2020 року через 6 місяців після рішення суду позивача головний лікар лікарні поновив на роботі, на посаді, якої на той час вже не існувало. Коли позивач здавав листок непрацездатності, його звільнили з неіснуючої посади. У відзиві відповідач вказує, що ОСОБА_1 пропонували посаду, однак стверджує, що він не був ознайомлений з таким наказом. Зазначає, що не відмовлявся від запропонованої посади, його підпис там відсутній, оскільки зі змістом ознайомлений не був. Стверджує, що послідовність номерів наказів порушена. Пояснив, що коли він був «на лікарняному» головний лікар написав наказ про поновлення його на роботі та одразу ж подав подання про його звільнення. Вважає, що профспілковий комітет не мав права без його участі приймати рішення, вказує, що на той час позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з тим, що у нього розійшлися післяопераційні шви. Зазначає, що Законом України «Про захист прав інвалідів » передбачено 4 % робочих місця заброньовані для забезпечення роботою інвалідів. Крім того, суду повідомив, що його пенсія становить 3600 грн. та він не має коштів для лікування, в тому числі для застосування хіміотерапії, оскільки є онкохворим. Стверджує, що він захворів в лікарні через порушення техніки безпеки, оскільки хімічні речовини випаровувалися та всмоктувалися у кров, у зв`язку з чим отримав хімічне отруєння і рентгенологічне опромінення. Зазначає, що про існування наказу про звільнення він дізнався в 20-х числах листопада 2020 року, однак посади йому не пропонували. Трудову книжку не отримав, її надіслали поштою в грудні 2020 року. Повідомив, що його оперували в листопаді 2019 року, далі в січні 2020 року, пізніше він лежав в лікарні з 18 лютого по 25 квітня 2020 року і 27 квітня 2020 року він був на прийомі в сімейного лікаря ОСОБА_3 і через1 год. після прийому змушений був викликати швидку допомогу, оскільки відбувся у нього гіпертонічний криз. Вказує, що після 27 квітня 2020 року його не оперували , він знаходився вдома, на роботу не ходив та не виконував трудових обов`язків. Просить поновити строк звернення до суду за захистом порушених прав.

Представник відповідача – адвокат Дубчак С.П. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та поясненнях. Суду пояснив, що у зв`язку із змінами в організації виробництва праці, пов`язаними з перетворенням Тернопільської університетської лікарні в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, спрямованими на підвищення рівня медичного обслуговування, розширення можливостей щодо його доступності, якості та ефективності роботи персоналу з метою оптимізації, раціонального використання медичного обладнання, кадрових та фінансових ресурсів КНП «Тернопільська університетська лікарня» прийнято рішення про ліквідацію з 09.09.2019 ендоскопічного відділення з подальшим вивільненням працівників. Усіх працівників було викликано 09 вересня 2019 року до відділу кадрів та повідомлено про зміни істотних умов праці. Позивач ознайомився з наказами про ліквідацію ендоскопічного відділення та про запропоновані вакантні посади, але відмовився отримати їх копію та поставити свій підпис, у зв`язку з чим були складені відповідні акти. Пізніше позивач перебував «на лікарняному» до 25 квітня 2020 року. День 25 квітня припав на суботу , тому ОСОБА_1 повинен був вийти на роботу 27 квітня 2020 року. Позивач 27 квітня 2020 року подав листки непрацездатності у відділ кадрів. У цей же час його повідомлено про звільнення. Був виданий наказ про запропоновані вакантні посади., який був доведений до відома позивача. На даний час вакантні посади перестали були вакантними . Копію наказу про звільнення позивач відмовився отримувати та його направили поштовим зв`язком рекомендованим листом, який ОСОБА_1 отримав 22 травня 2020 року. У вересні 2020 року позивач отримав трудову книжку. Представник відповідача вказує на те, що позивач пропустив строк для звернення до суду за захистом своїх прав. В період карантину ОСОБА_1 з`являвся до колишнього місця роботи, але з інших питань. З квітня 2020 року був адаптивний карантин, тому підстав для поновлення строків позовної давності немає.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 суду повідомила, що працює на посаді начальника відділу кадрів КНП підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради. По суті позову пояснила, що 09 липня 2019 року ОСОБА_1 було запрошено для ознайомлення з наказами про ліквідацію відділення, у якому той працював, про зміну істотних умов праці та про вакантні посади. Вказані накази було зачитано в присутності ОСОБА_1 , з їх змістом він ознайомився, однак відмовився їх отримувати, а також відмовився від підпису. Того ж дня біля 13 год. ОСОБА_1 ввірвався в кабінет і повідомив, що бажає ознайомлюватися з наказами, забирав наказ і вибіг в коридор. Відбувся конфлікт, в ході якого позивач вдарив ОСОБА_9 по голові, через що викликали поліцію. В результаті ОСОБА_1 так і не підписався за ознайомлення з наказами, з приводу чого були складені відповідні акти. Вказала, що з 03 березня 2020 року по 24 квітня 2020 рокупозивач перебував на «лікарняному». Вийшов на роботу 27 квітня 2020 року. Рішенням профкому було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 . На момент звільнення вакантних посад не було. Наказ про звільнення та інші документи були направлені позивачу поштою. У кінці вересня 2020 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку. Вказує, що під час звільнення ОСОБА_1 було повністю проведено розрахунок.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради Бліхара В.Є. «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено за порушення трудової дисципліни (ст.147 п.2 КЗпП України) з 10 липня 2019 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2019 року визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради № 141-од від 10 липня 2019 року, яким ОСОБА_1 – лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення за порушення трудової дисципліни звільнено з роботи з 10 липня 2019 року , поновлено ОСОБА_1 на посаді – лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради, стягнуто з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Відповідно до наказу в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради Бліхара В.Є. № 57-од від 25 лютого 2020 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради з 13 вересня 2019 року.

05 липня 2019 року в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради Бліхарем В.Є. видано наказ №139-к «Про ліквідацію ендоскопічного відділення», відповідно до якої у зв`язку із змінами в організації виробництва праці, пов`язаними з перетворенням Тернопільської університетської лікарні в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, спрямованими на підвищення рівня медичного обслуговування, розширення можливостей щодо його доступності, якості та ефективності роботи персоналу з метою оптимізації, раціонального використання медичного обладнання, кадрових та фінансових ресурсів прийнято рішення про ліквідацію з 09 вересня 2019 ендоскопічного відділення з подальшим вивільненням працівників, скорочено посади завідувача ендоскопічним відділенням, лікаря –ендоскопіста.

Згідно наказу в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради Бліхара В.Є № 140/1-с від 05 липня 2019 року «Про запропоновані вакантні посади» запропоновано лікарям ендоскопічного відділення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 вакантні посади лікаря-ендоскопіста ендоскопічного кабінету при гастроентерологічному відділенні та лікаря-методиста відділення статистики та методичної роботи.

Відповідно до попередження про зміну істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва праці від 09 липня 2019 року ОСОБА_1 згідно з вимогами ч.3 ст.32, ч.1 ст.10 КЗпП України попереджено про зміну істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва праці та можливе вивільнення із займаної посади, підписувати попередження ОСОБА_1 відмовився у присутності ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про що свідчить особисті підписи останніх в письмовому попередженні.

09 липня 2019 року складено акт за підписами начальника відділу кадрів Власюк М.І., інспектора кадрів Сорокіної І.М., головної медичної сестри ОСОБА_6 , зі змісту якого вбачається, що лікар-ендоскопіст ОСОБА_1 09 липня 2019 року об 11 год. 15 хв. був запрошений у відділ кадрів для ознайомлення з наказом в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради Бліхара В.Є. № 140/1-од від 05 липня 2019 року «Про запропоновані вакантні посади», даний наказ зачитано начальником відділу кадрів КНП «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради, від підпису про ознайомлення з даним наказом та запропонованих вакантних посад лікар-ендоскопіст ОСОБА_1 відмовився.

Як вбачається з листків непрацездатності серії АДШ № 200237, серії АДШ № 184900, виданих ОСОБА_1 , останній не виконував посадових обов`зків у зв`зку з хворобою з 03 березня 2020 року по 24 квітня 2020 року.

В.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради Бліхар В.Є. 26 лютого 2020 року звернувся з поданням на отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 до голови профспілкового комітету КНП «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, ліквідації ендоскопічного відділення та скороченням штатних посад відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України та відповідно до витягу з протоколу №3 засідання профспілкового комітету КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР від 03 березня 2020 року одноголосно прийнято рішення про надання згоди на звільнення лікаря-ендоскопіста ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до наказу в.о. генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопілської обласної ради Бліхара В.Є № 95-од від 27 квітня 2020 року звільнено лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 27 квітня 2020 року.

Встановлено, що 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 прийшов у відділ кадрів КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР, пред`явив листки непрацездатності та повідомив, що має намір приступити до роботи, при цьому йому повідомили про його звільнення з роботи 27 квітня 2020 року у зв`язку із скороченням штуту, від ознайомлення з наказом про його звільнення ОСОБА_1 категорично відмовився, а також відмовився отримати трудову книжку, вирішено направити наказ про його звільнення з копіями долучених документів до даного наказу рекомендованим листом, про що свідчить акт, складений 27 квітня 2020 року та підписаний юрисконсультом ОСОБА_7 , начальником відділу кадрів ОСОБА_4 та інспектором відділу кадрів ОСОБА_8 .

Згідно п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві (в установі, організації). При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Крім того, звільнення працівників на підприємстві погоджується з профспілковою організацією (ст. 43 КЗпП України), членом якої є працівник.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що в підтвердження правомірності звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України, для дотримання законодавчо закріплених гарантій працівника при звільненні за вказаною статтею, відповідачем були вжиті передбачені законом заходи, а саме судом встановлено, що дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, роботодавцем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників: у визначений законом строк повідомлено позивача про зміни істотних умов праці, запропоновано вакантні посади, які він міг би обіймати відповідно до його лікарської спеціальності, враховуючи його освіту, кваліфікацію та досвід; згода на звільнення позивача надана профспілковою організацією.

Твердження позивача про те, що йому було невідомо та він не був ознайомлений зі змістом наказів про ліквідацію ендоскопічного відділення, про запропоновані вакантні посади, про звільнення ОСОБА_1 спростовується поясненнями свідка ОСОБА_4 та відповідними актами від 09 липня 2019 року, 27 квітня 2020 року.

Так, той факт, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом наказів про ліквідацію ендоскопічного відділення, про запропоновані посади, про звільнення з посади, однак відмовився поставити свій підпис підтверджується складеними актами, відповідно до яких накази були зачитані вголос в присутності ОСОБА_1 та показами свідка ОСОБА_4 .

Окрім того, на момент звільнення позивача на вакантні посади, які були запропоновані позивачу наказом «Про вакантні посади» були прийняті працівники, а інших посад, які б міг обіймати ОСОБА_1 відповідно до його лікарської спеціальності, враховуючи його освіту, кваліфікацію та досвід не було, про що свідчать витяги з наказів про прийом на роботу ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 .

Оскільки суд не вбачає жодного порушення вимог закону в діях КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР при звільненні позивача, тому законні підстави для виплати заборгованості за вимушений прогул та виплати шкоди за порушення техніки безпеки у лікарні, що стало причиною розвитку у ОСОБА_1 онкологічного захворювання відсутні, оскільки не доведені та голослівні. Окрім цього, вимога позивача щодо зобов`язання адміністрації лікарні звільнити лікаря ОСОБА_2 , який, на думку позивача, зайняв робоче місце ОСОБА_1 до задоволення не підлягає у зв`зку з безпідставністю та необґрунтованістю.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що профспілковий комітет згідно Статуту профспілки не мав права розглядати подання про його звільнення без його участі суд до уваги не бере, оскільки відсутність працівника, на якого внесене подання про звільнення, який був запрошений на засідання, однак не з`явився не може слугувати підставою для скасування наказу про звільнення, зважаючи на те, що профспілковим комітетом надано дозвіл на звільнення ОСОБА_1 та надання такого дозволу, оформлене протоколом № 3 від 03 березня 2020 року є чинним та ніким не було оскаржене.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд вказує наступне.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, авданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо іншене встановленозаконом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевнихстраждань,погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації,ступеня вини особи,яка завдала моральної шкоди,якщо винає підставою для відшкодування,а також з урахуванням інших обставин,які мають істотне значення.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом третім постанови пленуму «Про практику розгляду моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяним фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам,інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Із змістустатті 12,13ЦПК України вбачається,що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповіднодо цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із змісту статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звернувшись із позовом, позивач покликається на те, що відповідачем йому завдано моральної шкоди чрез незаконне звільнення.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що надані позивачем доводи та докази не є достатніми для висновку, що протиправними діями відповідача завдано моральної шкоди, наявність такої шкоди та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними винними діянням відповідача. Вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 200000 грн. за незаконне звільнення та 500000 грн. за порушення техніки безпеки, що стало причиною розвитку онкологічного захворювання до задоволення не підлягає, оскільки звільнення позивача суд вважає правомірним.

Крім цього позивачем подано до суду клопотання про поновлення терміну на подання позовної заяви для звернення до суду у зв`язку з введеним карантином на території України та через те, що він не був ознайомлений з наказом про його звільнення.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти клопотання про поновлення строків, з яких вбачається, що підстав для поновлення позивачу строків немає, просить відмовити у задоволення клопотання про поновлення строку подання позовної заяви та у зв`язку з цим застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до міськрайонного суду - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.4 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із подальшими змінами, встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску, а й всі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши та дослідивши надані суду докази, а також пояснення сторін, судом встановлено, що ОСОБА_1 про своє звільнення із наведених підстав стало відомо у 27 квітня 2020 року, копію наказу про звільнення отримав рекомендованим листом 22 травня 2020 року, оригінал трудової книжки позивач отримав 29 вересня 2020 року, що підтверджується актом, складеним комісією КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР та копією журналу реєстрації трудових книжок. Зазначені обставини підтверджені його особистими поясненнями у судовому засіданні, а також даними, які зазначені у змісті поданої ним позовної заяви.

Позивач звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом

про скасування наказу від 27.04.2020 року про звільнення із посади лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання звільнити лікаря ОСОБА_2 лише 03 листопада 2020 року, що підтверджено вхідним штампом на ньому.

Таким чином, встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк на звернення позивача до суду із вказаним позовом повинен відраховуватись з дня отримання ним своєї трудової книжки, тобто з 29 вересня 2020 року, оскільки ця норма передбачає, що місячний строк слід рахувати з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. І оскільки, як ствердив ОСОБА_1 ним було отримано трудову книжку із записами про його звільнення у вересні 2020 року, тому місячний строк на звернення до суду із зазначеним позовом, з врахуванням положень ст.233 КЗпП України, слід відраховувати із зазначеної дати.

Аналогічні правові позиції висловлені ВС у своїх постановах від 20 лютого 2019 року у справі №461/1903/16, а також постанові ВС України від 11.10.2017 року у справі №367/6233/14.

За таких обставин, звернення ОСОБА_1 із позовом про скасування наказу від 27.04.2020 року про звільнення із посади ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання звільнити лікаря ОСОБА_2 03 листопада 2020 року свідчить про пропуск ним місячного строку, встановленого ст.233 КЗпП України.

При цьому, позивач під час судового розгляду звернувся із клопотанням про поновлення строку для подання позовної заяви та суд вважає, що з врахуванням всіх обставин справи, а саме того, що на території України був введений адаптивний карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з огляду на вимоги ч.3 Прикінцевих Положень ЦПК України, зважаючи на те, що позивач хворіє онкологічним захворюванням, йому неодноразово були проведені оперативні втручання та хіміотерапія, після яких, ймовірно, відбувається імуносупресія (ослаблення імунітету), для забезпечення безпеки життя і здоров`я позивача, з метою уникнення зараження респіраторни захворюванням COVID-19, ОСОБА_1 у передбачені законом строки не звернувся до суду за захистом своїх прав, а тому на підставі вищевикладеного, слід визнати поважною причину пропуску строку та поновити пропущений позивачем строк для звернення з позовом до суду.

Попри поновлення строку ОСОБА_1 для звернення до суду із позовною заявою, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, а тому слід відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю та необґрунтованістю.

Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, приходить до переконання, що позивач правомірно звільнений з посади за ч. 1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог закону, а тому підстави для поновлення позивача на роботі відсутні. За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу від 27 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на посаді лікаря-ендоскопіста та стягнення на його користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди, зобов`язання звільнити лікаря ОСОБА_2 слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 3, 43 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 21, 23, 36, 40, 179, 184 Кодексу законів про працю України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради про скасування наказу від 27.04.2020 року про звільнення із посади лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання звільнити лікаря ОСОБА_2 – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, юридична адреса: 46002, м. Тернопіль, вул. Клінічна, 1, код ЄДРПУО 02001311

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич