Рішення № 9576306, 20.04.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.10 Справа№ 32/58

Господарський суд Львівської області в складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Гривняк Г.Т. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Львівська фабрика паперово-білових виробів „Бібльос”, м.Львів.

До відповідача: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м.Львів.

Про стягнення 4 161,87грн

За участю представників сторін:

Від позивача: Чабан О.М. представник (довіреність №25 від 06.04.2010р.).

Від відповідача: не зявився.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Відкритим акціонерним товариством „Львівська фабрика паперово-білових виробів „Бібльос”, м.Львів, до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м.Львів, про стягнення 4 161,87 грн. з яких 3 570,79 грн. основний борг, 471,34 грн. інфляційні втрати, 119,74 грн. три проценти річних.

Ухвалою суду від 26.03.2010р. порушено провадження у справі та призначено до судового розгляду на 20.04.2010р. Рішення прийнято 20.04.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні подав клопотання, яким він просить суд не здійснювати технічну фіксацію судового процесу у справі. А також подав уточнення позовних вимог №216 від 19.04.2010р., в якому просить стягнути з відповідача, з підстав наведених в уточненні, 1 670,79 грн. основного боргу, 99,98 грн. інфляційних втрат та 17,61 грн. три проценти річних, всього 1 788,38 грн. Позовні вимоги, з врахуванням уточнення, представник позивача підтримав повністю, просив позов задоволити.

Відповідач в судове засідання не зявився, вимоги ухвали суду від 26.03.2010р. не виконав. На адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому була надіслана ухвала суду, з довідкою поштового відділення про те, що ОСОБА_2 виїхав з даної адреси, а саме: 79012, м. Львів, вул.Сахарова, 18/10.

Суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 5496840 станом на 16.03.2010р. СПДФО ОСОБА_2 згідно запису №2 знаходиться за адресою: 79012, м.Львів, вул.Сахарова, 18/10. На цю ж адресу господарський суд надсилав ухвалу про порушення провадження у справі.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006 р. N 01-8/1228).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

ВАТ „Львівська фабрика паперово-білових виробів „Бібльос” на основі усної домовленості сторін поставило ФОП ОСОБА_2 товар на загальну суму 3 570,79 грн. згідно накладних: №3962 від 26.01.2009р. на суму 2 235,94 грн., №3963 від 26.01.2009р. на суму 763,60 грн. та №3964 від 26.01.2009р. на суму 571,25 грн.

09.02.2010 року позивач направив на адресу відповідача претензію, з вимогою оплатити заборгованість у сумі 3 570,79 грн., 471,34 грн. інфляційних втрат та 119,74 грн. три проценти річних, всього 4 117,12 грн. Дану претензію відповідач отримав 12.02.2009р., що підтверджується повідомленням поштового відділення про вручення.

Проте, на момент звернення позивача до суду, відповідач оплату за товар не провів, відповіді на претензію не надіслав.

На день розгляду справи відповідач оплатив частину боргу в сумі 1 900,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №45 від 19.04.2010р., наданим суду представником позивача.

Позивач нарахував відповідачу 99,98 грн. інфляційних втрат та 17,61 грн. три проценти річних.

Відтак, загальна сума заборгованості становить 1 788,38 грн., з яких 1 670,79 грн. сума основного боргу, 99,98 грн. інфляційні втрати, 17,61 грн. три проценти річних.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частинами 1, 2 ст. 205 ЦК України пердбачено, що правочин може вчинятися усно або письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, для якого законом непередбачена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Аналогічні положення передбачені і ст. 173 ГК України.

Керуючись ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконанти такий обовязок в семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт поставки підтверджується накладними: №3962 від 26.01.2009р. на суму 2 235,94 грн., №3963 від 26.01.2009р. на суму 763,60 грн. та №3964 від 26.01.2009р. на суму 571,25 грн. на загальну суму 3 570,79 грн., які підписані сторонами та скріплені їх печатками (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Представник позивача надав докази оплати відповідачем частини боргу в сумі 1 900,00 грн.

Відповідач доказів погашення заборгованості в повній сумі не подав, проти позову не заперечив, тому суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України прийшов до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 1 670,79 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно позивачем правомірно нараховано відповідачу згідно уточненого розрахунку інфляційні втрати на загальну суму 99,98 грн. та три проценти річних на загальну суму 17,61 грн.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи положення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України відповідач не подав належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність у нього заборгованості.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи і підлягають до задоволення, а саме до стягнення підлягає 1 670,79 грн. основного боргу, 99,98 грн. інфляційні втрати, 17,61 грн. три проценти річних.

Сплата судових витрат підтверджується платіжними дорученнями № 508 від 18.03.2010р. 102,00 грн. держмита і № 509 від 18.03.2010р. 236,00 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які відповідно до ст.49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача повністю, враховуючи, що часткова сплата була здійснена відповідачем після порушення провадження у справі.

Керуючись ст.ст.11, 202, 205, 509, 525, 526, 530, 611, 612, 625, ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 43,33, 34, 43, 49, 75, 82-84, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов, з врахуванням уточнення позовних вимог, задоволити повністю.

2. Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (79012, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства „Львівська фабрика паперово-білових виробів „Бібльос” (79013, м. Львів, вул. Японська, 7, р/р 2600300011399 в обласній дирекції Укрсоцбанку м.Львів; МФО 325019; ЄДРПОУ 02470371) основний борг в сумі 1 670,79 грн., інфляційні втрати в сумі 99,98 грн., три проценти річних в сумі 17,61 грн., держмито в сумі 102,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя