Рішення № 95756522, 24.03.2021, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/710/21

РІШЕННЯ

іменем України

24 березня 2021 року , м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Реки А.С.,

за участі секретаря судового засідання Філіпенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк», яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 50 до ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості,-

Встановив:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», від імені якого діє представник за довіреністю, пред`явило дійсний позов. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 31.12.2013 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір б\н, відповідно до якого відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. На думку позивача, підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно п. п. 2.1.2.3 та 2.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між банком і відповідачем кредитний договір. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 37000 грн. У порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 14.01.2021 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 43196,90 грн., яка складається з: 35713,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 7483,82 - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії.

Позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у сумі 43196,90 грн. за кредитним договором № б/н від 31.12.2013 року, а також судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою судді Сватівського районного суду Луганської області від 05 березня 2021 року було призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача до суду не з`явився, надавши на адресу суду заяву, в якій зазначив, що АТ КБ «Приватбанк» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку та винесення заочного рішення судом.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій вказав, що визнає позовні вимог в частині заборгованості за тілом кредита.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини: 31 грудня 2013 року ОСОБА_1 отримано від позивача кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідач 31 грудня 2013 року підписав анкету-заяву про приєднання (а.с. 13), у якій вказано, що ОСОБА_1 погодився, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифи, складають собою договір про надання банківських послуг.

Також, у заяві зазначено, що Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифами були надані для ознайомлення відповідачеві в письмовому вигляді.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач надав до позову, окрім анкети-заяви, наступні докази: Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 14) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 15 -48 ), а також розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , згідно якого станом на 14.01.2021 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 43196,90 грн., яка складається з: 35713,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 7483,82 - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії (а.с. 6-10), виписку за договором № б/н станом на 15.01.2021 року (а.с. 58-61) та довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, згідно якої 07 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було зменшено встановлений 31.12.2012 року кредитній ліміт до 0,00 грн., 26 листопада 2018 року відбулося збільшення кредитного ліміту до 300 грн.; 13 лютого 2019 року кредитний ліміт збільшено до 5000 грн., 21 травня 2019 року вказаний кредитний ліміт збільшено до 36000 грн., 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн. (а.с. 11).

Згідно ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 винесена постанова про застосування норм права у подібних правовідносинах, якою суд керується при вирішенні даної справи.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У заяві позичальника від 31 грудня 2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

Окрім того, Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, в позовній заяві посилається на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банку, як невід`ємні частини спірного договору.

Також зазначає, що банк використав своє право щодо зміни умов договору, а саме із 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до пункту 2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відтоків за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язання клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми не повернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».

При цьому, позивач не надав доказів на підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків у розмірі, зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати відсотків, розмір і порядок їх нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31 грудня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22 лютого 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У вищезазначеній Постанові Великої Палати Верховного Суду вказано на те, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Поданням своїх доказів, сторони реалізують право на доказування і одночасно виконують обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 13, ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Суд виходить з того, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 83, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За висновками суду Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог щодо сплати відсотків, зокрема, саме у зазначених в позові розмірах і порядках нарахування.

З урахуванням вищевказаного, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками задоволенню не підлягають.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, стягненню на користь Банку підлягають фактично отримані та використані позичальником кошти на суму 35713,08 грн. - заборгованість за тілом кредиту, оскільки в добровільному порядку відповідачем вони АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України на користь позивача стягненню з відповідача підлягають судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,80,81,89,141,259,263-268, 289 ЦПК України, ст. 525,526, 610, 612, 1054 ЦК України,

Ухвалив:

Позовні вимоги Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ - 14360570, МФО 305299, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 50, заборгованість за кредитним договором № б/н від 31.12.2013 року у сумі 35713 (тридцять п`ять тисяч сімсот тринадцять) грн. 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ - 14360570, МФО 305299, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 50, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1876 (одна тисяча вісімсот сімдесят шість) грн. 72 коп.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Сватівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя А.С. Река