Рішення № 95744789, 22.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Справа № 160/1920/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області< третя особа > про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області викладене у вигляді листа від 30.09.2020 року № 0400-0308-8/89234, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427, адреса: вул. Набережна Перемоги, 26 м. Дніпро 49094) призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком з дня що настає за днем досягнення пенсійного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 28.09.2020 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, своїм рішенням яке оформлене листом від 30.09.2020 року №0400-0308-8/89234 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком. В якості підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком відповідач зазначив наступне: «Неможливо зарахувати до страхового стажу наступні періоди роботи: - 01.09.1978 по 24.06.1983 (диплом про навчання НОМЕР_2 від 24.06.1983 р.) – помилка у написанні прізвища ( ОСОБА_2 ), в паспорті ( ОСОБА_3 ); 11.12.1989 р. по 08.04.1994 – виправлення дати звільнення з роботи, а відтак безпосередній стаж становить 22 роки 05 місяців 11 днів». Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його та бездіяльність, яка полягає у не призначенні пенсії протиправними, посилаючись на те, що Трудова книжка позивача НОМЕР_3 містить відомості про те, що остання в період з 01.09.1978 року по 01.08.1983 року проходила навчання у Дніпропетровському ордена Трудового Червоного Прапора інституті інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна, що свідчить про наявність підстав для зарахування до страхового (трудового) стажу позивача зазначеного періоду. Крім того, запис № 20 трудової книжки містить чітку дату звільнення з роботи, а саме 08.04.1994 без будь-яких виправлень у даті звільнення. Виправлення знаходяться у графі 4 трудової книжки, де зазначається номер та дата наказу про звільнення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та зобов`язано надати до суду разом із відзивом на позов копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

12 березня 2021 року від представника відповідача надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому він не погоджується з вимогами,вкиладеними в позовній заяві, посилаючись на те, неможливо зарахувати до страхового стажу наступні періоди роботи: - 01.09.1978 по 24.06.1983 (диплом про навчання НОМЕР_2 від 24.06.1983 р.) – помилка у написанні прізвища ( ОСОБА_2 ), в паспорті ( ОСОБА_3 ); 11.12.1989 р. по 08.04.1994 – виправлення дати звільнення з роботи. За наданими позивачкою документами для розрахунку пенсії можливо зарахувати страховий стаж, який складає 22 роки 05 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі – позивач) 18.09.2020 року, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України (далі-відповідач) у Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003. До заяви було додано необхідні документи, зокрема, трудову книжку НОМЕР_4 .

Відповіддю у формі листа від 30.09.2020 року № 0400-0308-8/89234 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області позивачу було відмовлено. Мотивуючи своє рішення, управління Пенсійного фонду вказало на неможливість зарахувати до страхового стажу наступні періоди роботи: - 01.09.1978 по 24.06.1983 (диплом про навчання НОМЕР_2 від 24.06.1983 р.) – помилка у написанні прізвища ( ОСОБА_2 ), в паспорті ( ОСОБА_3 ); 11.12.1989 р. по 08.04.1994 – виправлення дати звільнення з роботи. За наданими позивачкою документами для розрахунку пенсії можливо зарахувати страховий стаж, який складає 22 роки 05 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Позивачка не погодившись із вказаним рішенням відповідача звернулас до суду з позовом.

Надаючи оцінку законності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Право громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом закріплене у статті 46 Конституції України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст.44 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Постанова №637); для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до ст. 62 Закону України 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України "Про пенсійне забезпечення"), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 загальних положень Постанови №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Враховуючи зазначене, суд зауважує, що Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 ), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412, не застосовується.

Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком виходив, зокрема з наявності виправлень у даті звільнення з роботи у 11.12.1989 р. по 08.04.1994р., наявних у трудовій книжці позивача.

Суд критично оцінює такі твердження пенсійного органу, як підставу для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, наголошуючи на тому, що Інструкція №58 не передбачає наслідків для особи щодо якої вона складена, пов`язаних з порушенням порядку ведення трудової книжки.

Крім того, відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 (далі - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Виходячи з зазначеного вище, суд робить висновок, про визначеність чинним законодавством відповідальності за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, покладену на керівника підприємства, установи, організації, і, як наслідок, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Крім того, відповідний запис про звільнення міститься в графі 2 трудової книжки, де датою звільнення визначено 08.04.1994 р., виправлення ж наявне в графі 4, де зазначено номер і дату відповідного розпорядчого документу про звільнення.

З огляду на зазначене, посилання відповідача у рішенні на відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 11.12.1989 р. по 08.04.1994 р. до страхового стажу є безпідставними.

Крім того, до страхового стажу позивача відповідачем не включено період навчання у вищому навчальному закладі – з 01.09.1978 року по 24.06.1983 року через те, що диплом про навчання НОМЕР_2 від 24.06.1983 р. містить помилку у написанні прізвища « ОСОБА_2 », в паспорті позивача зазначено – « ОСОБА_3 », враховуючи, що прізвище позивачки на російській мові « ОСОБА_3 » підтверджується, як її паспортом так і диплмом про навчання.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 62 Закону України 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України "Про пенсійне забезпечення"), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З копії трудової книжки позивача не вбачається наявності помилок, виправлень та інших протиріч у відповідних записах у періоди навчання позивача у Дніпропетровському ордена Трудового Червоного Прапора інституті інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна, які мали б визвати у відповідача обґрунтований сумнів у здійсненні таких записів.

З огляду на зазначене, відмова зарахувати до страхового стажу спірні періоди навчання позивача у вищому навчальному закладі (з 01.09.1978 по 24.06.1983) є безпідставною.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно незараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.09.1978 року по 24.06.1983 року та з 11.12.1989 року по 08.04.1994 року, оскільки вказаний стаж підтверджено трудовою книжкою, а відтак вказаний період підлягає зарахуванню до трудового стажу позивачки.

Так, пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Суд зазначає, що відповідач відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку 22-1 не був обмежений правом вимагати від позивача дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих документів, зокрема і на підтвердження додатковими документами спірних періодів, які не було враховано відповідачем до страхового стажу.

Проте, у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов`язаний розглянути подану заяву із документами в порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1 та прийняти відповідне рішення щодо призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком листом від 30.09.2020 року № 0400-0308-8/89234, тобто без прийняття відповідного рішення в порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1.

Відповідно до п. п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи із змісту заявлених Позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.

При цьому, суд зауважує, що статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії або рішення про відмову у призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що в даному випадку, слід зобов`язати Відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії 28.09.2020 року та прийняти рішення відповідно до вимог Порядку № 22-1 з урахуванням висноків суду.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду та зважаючи на положення ч.2 ст.9 КАС України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити шляхом визнання відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2020 року № 0400-0308-8/89234 у призначенні пенсії ОСОБА_1 протиправною та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 28.09.2020 року із прийняттям відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України відповідно до задоволених вимог позивача.

Керуючись ст., 77, 132, 139, 143, 243-246, 250, 263, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2020 року № 0400-0308-8/89234 у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 протиправною.

Зобов`язати Головне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 28.09.2020 року із прийняттям відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев