Рішення № 95720047, 23.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 березня 2021 року справа №640/31051/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доШевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Шевченківський РВ ДВС у м. Києві)третя особаДержавна служба України з безпеки на транспорті (далі по тексту - позивач, Укртрансбезпека)про1) визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 13 листопада 2020 року ВП №63609524 про відкриття виконавчого провадження; 2) визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 13 листопада 2020 року ВП №63609524 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн.; 3) визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 13 листопада 2020 року ВП №63609524 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3 400,00 грн.; 4) визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 13 листопада 2020 року ВП №63609524 про арешт коштів боржникаВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №63609524 від 13 листопада 2020 року за наявності підстав для повернення виконавчого документа, оскільки відповідач у порушення частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» самовільно змінив сторону виконавчого провадження та замість стягувача - Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки зазначено його правонаступника - Північне міжрегіональне управління Укратрансбезпеки. У свою чергу, протиправність постанов державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Городньої Г.Ю. від 13 листопада 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №63609524, на думку позивача, полягає у тому, що вони є похідними рішеннями, прийнятими на підставі незаконної постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2020 року.

Ухвалою від 22 грудня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/31051/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив Укртрансбезпеки до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач та третя особа, будучи належним чином повідомленими про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористались, відзиву на позовну заяву та письмових пояснень по суті спору та/або заяв про продовження строку для подання відповідних документів суду не надали.

У відповідності до приписів частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

На виконанні у Шевченківському РВ ДВС у м. Києві перебуває виконавче провадження №63609524 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки штрафу у розмірі 34 000,00 грн на підставі вимоги постанови Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про стягнення штрафу від 01 вересня 2020 року №210456.

В рамках виконавчого провадження №63609524 року старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Городньою Г.Ю. винесено наступні постанови:

- про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2020 року;

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13 листопада 2020 року;

- про стягнення виконавчого збору від 13 листопада 2020 року;

- постанову про арешт коштів боржника від 13 листопада 2020 року.

Як вже зазначалось вище, позивач вважає протиправною постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження №63609524 від 13 листопада 2020 року, оскільки виконавчий документ (постанова Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про стягнення штрафу від 01 вересня 2020 року №210456) прийнятий Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки, а із заявою про відкриття виконавчого провадження та у всіх спірних документах стягувачем зазначено Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Оскільки зазначене є єдиною обставиною, якою позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, суду належить з`ясувати чи мав державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Городня Г.Ю. правові підстави для прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження №63609524.

Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Підпунктами 29, 15, 65 пункту 5 вказаного Положення встановлено, що завданням Укртрансбезпеки є складання протоколів про адміністративні правопорушення, розгляд справ про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом, здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, здійснення інших повноважень, визначених законом.

Зі змісту Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567, вбачається, що адміністративно-господарські штрафи накладаються шляхом винесення керівником (або його заступником) органу державного контролю (Укртрансбезпеки чи її територіального органу) відповідної постанови, яка є обов`язковою для виконання правопорушником.

Згідно частини п`ятої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та за умови відсутності факту добровільного виконання такого рішення органу державного контролю, вона підлягає примусовому виконанню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого листа, зокрема:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

При цьому, пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

З аналізу виконавчого документа - постанови Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про стягнення штрафу від 01 вересня 2020 року №210456 встановлено, що він відповідає усім визначеним статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» вимогам, а тому доводи позивача про те, що виконавчий документ підлягав поверненню стягувачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» не знайшли свого документального та правового підтвердження.

Поряд із зазначеним, матеріалами справи встановлено, що постанову від 01 вересня 2020 року №210456 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34 000,00 грн винесено Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки.

Разом з тим, із заявою про відкриття виконавчого провадження звернулось Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, яке і було зазначено у спірних постановах в якості стягувача.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

За приписами частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Таким чином, виконавець може своїм самостійним рішенням замінити лише назву сторони виконавчого провадження.

Поряд із цим суд зауважує, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті», додатком до розпорядження визначений перелік територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізовуються, а саме Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки було реорганізовано в Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

З огляду на викладене, та враховуючи те, що у даному випадку відбулась реорганізація державного органу, а не зміна його найменування (назви), старший державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Городня Г.Ю. не мала права самостійно змінювати стягувача у виконавчому провадженні №63609524 та зазначати у виконавчих документах Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки замість Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, що, на думку суду, свідчить про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження та наявність підстав для її скасування.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Городньої Г.Ю. від 13 листопада 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника, то суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

За нормами пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Разом з тим, за приписами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Аналізуючи наведені положення, суд дійшов висновку, що прийняття постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа.

Таким чином, підставою для винесення відповідачем постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №63609524 є постанова старшого державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2020 року, яку, як встановлено вище, було винесено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника також не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних дій та прийнятих рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського РВ ДВС у м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньої Ганни Юріївни про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2020 року, винесену в межах виконавчого провадження №63609524.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньої Ганни Юріївни про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13 листопада 2020 року, винесену в межах виконавчого провадження №63609524.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньої Ганни Юріївни про стягнення виконавчого збору від 13 листопада 2020 року, винесену в межах виконавчого провадження №63609524.

5. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньої Ганни Юріївни про арешт коштів боржника від 13 листопада 2020 року, винесену в межах виконавчого провадження №63609524.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 363,20 грн (три тисячі триста шістдесят три гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, якщо розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110; ідентифікаційний код 34967593);

Державна служба України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; ідентифікаційний код 39816845).

Суддя В.А. Кузьменко