Рішення № 95713289, 19.03.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/142/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Дегтярьової С.В., розглянув у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. В.Чміленка, 41, ЄДРПОУ: 40108709)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 29 листопада 2019 року по 27 листопада 2020 року, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 29 листопада 2019 року по 27 листопада 2020 року виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.19-20).

Позов мотивовано тим, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та національної поліції. Наказом начальника Головного управління національної поліції в Кіровоградській області №451 о/с від 29.11.2019 р. його звільнено зі служби в поліції. Проте в день звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. у справ №340/1137/20. Фактичний розрахунок відповідача з ним відбувся лише 27.11.2020 року. Таким чином позивач вважає, що в порушення норм діючого законодавства, відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок з усіх видів забезпечення в день звільнення зі служби.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову. В обґрунтування своєї позиції він зазначає, що відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Також зазначено, що трудові відносини та служба в поліції мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на поліцейських, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Окрім того, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), представник відповідача зазначає, що обґрунтовані підстави стверджувати, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом, відсутні.

Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області (по особовому складу) від 29.11.2019 року №451 о/с звільнено зі служби в поліції ОСОБА_1 за п.2 ч.1. ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) (а.с.10).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 року у справі №340/1137/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби з 22 липня 2015 року по 31 грудня 2018 року та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати її та виплатити (а.с.4-9).

Згідно з банківською випискою по особовому рахунку позивача від 16.12.2020 року виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у період з 2015 року по 2018 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 23433,62 грн. була здійснена 27.11.2020 року (а.с.13).

Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. №580-VІІІ (далі по тексту - Закон №580-VІІІ).

Як передбачено статтею 92 Закону №580-VІІІ поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до ч.10 ст.93 Закону №580-VІІІ встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Критерії виплати грошового забезпечення, зокрема, поліцейським Національної поліції визначені Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за №669/28799 (далі по тексту Порядок №260).

Пунктом 8 розділу III Порядку №260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Слід зазначити, що Законом №580-VІІІ та Порядком №260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, Кодекс законів про працю України не регулює питання проходження служби поліцейськими. Зокрема, стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачає такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Разом із тим, за приписами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом із тим, статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

У свою чергу, частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 року у справі №340/1137/20, просить нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 29 листопада 2019 року по 27 листопада 2020 року виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення.

Як зазначалося судом, порядок проходження служби та звільнення позивача регулюється спеціальним законодавством.

Водночас, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 року у справі № 825/66/16, постанова від 02.10.19 року у справі № 817/1227/18, постанова від 10.09.2019 року у справі № 814/2791/16, постанова від 19.06.2019 року у справі № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби, а тому доводи відповідача про непоширення норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на спірні відносини є безпідставними.

При цьому, суд відхиляє посилання представника відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02) як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини не здійснював тлумачення статті 117 Кодексу законів про працю України, та лише констатував можливість двоякої дії цієї статті, вказавши при цьому, що, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство.

Заявниця подавала декілька позовів до своїх колишніх роботодавців, вимагаючи спочатку виплати заборгованості з заробітної плати, а потім - компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Згідно із цим положенням працівники, які звільнились, мають право звернутись із позовом до суду, якщо їх заробітна плата чи пов`язані з нею виплати, що належали їм, не були виплачені в день припинення трудових відносин, тобто така компенсація стосувалась затримок у виплаті після припинення їх роботи.

Суд зазначає, що спірні правовідносини у справі "Меньшакова проти України" виникли у процесі виконання судових рішень у трудових спорах щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні. Таким чином, позовні вимоги заявниці фактично стосувались стягнення сум за несвоєчасну виплату заробітної плати після виплати присуджених сум у повному обсязі. Тобто, спір стосовно стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку, у даному випадку, вже було вирішено, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити відповідну заборгованість замінились на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача.

Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу розрахунку у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд доходить висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані відпустки на підставі положень зазначеної статті.

Разом із тим, суд зазначає, що для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд у постанові від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до банківської виписки по особовому рахунку позивача, наявної у матеріалах даної справи, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у період з 22 липня 2015 року по 31 грудня 2018 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 23433,62 грн. була здійснена 27.11.2020 року (а.с.13).

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Окрім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту наявної у матеріалах справи довідки Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про доходи, за два останні місці перед звільненням ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у розмірі 25489,88 грн. (за вересень 2019 року - 12744,94 грн. та за жовтень 2019 року - 12744,94 грн.), а відтак середньомісячне грошове утримання становить 12745,04 грн., середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці вересня та жовтня 2019 року, становить 417,87 грн. (а.с.30).

У свою чергу, загальний розмір грошової компенсації за невикористані у період з 22.07.2015 по 31.12.2018 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що була виплачена позивачу 27.11.2019 року, складає 23433,62 грн.

Згідно з наказом начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (по особовому складу) від 29.11.2019 року №451 о/с позивача звільнено з 29.11.2019, а остаточний розрахунок з ним проведено 27.11.2020 року, отже періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, є проміжок часу з 30.11.2019 року (наступний день після звільнення з поліції) по 26.11.2020 року включно, що становить 363 днів.

Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати у сумі 417,87 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 363 днів становить 151686,81 грн. (417,87 грн. х 363).

Суд бере до уваги той факт, що сума заборгованості грошової компенсації за невикористані у період з 22.07.2015 по 31.12.2018 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, склала 23433,62 грн., що майже у 6,5 разів менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (151686,81 грн.).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2019 року у справі № 761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначено, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України, про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Так, за даними Національного банку України у період з листопада 2019 року по листопад 2020 року облікова ставка не перевищувала 18 % (максимальна ставка 2019 року - 18%, 2020 року - 11%).

Також, судом встановлено, що з позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати позивачу відповідних сум, останній звернувся 18.01.2021 року, тобто через 1 рік 2 місяці після звільнення (415 днів).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги суму компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, тривалість затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності та зменшення за таких обставин розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку шляхом множення суми середнього заробітку за період на максимальну облікову ставку НБУ в тому періоді (151686,81 грн. х 18% = 27303,62 грн.).

Окрім цього, суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача коштів за час затримки розрахунку при звільненні, а не у спосіб зобов`язання нарахувати їх та виплатити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 29 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 27303,62 грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду С.В. Дегтярьова