Рішення № 95713286, 22.03.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/401/20

провадження № 2-кас/340/1/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні в період з 23 серпня 2018 року по 30 січня 2020 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні за період з 23 серпня 2018 року по 30 січня 2020 року включно.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину 2269 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 24 серпня 2018 року по 30 січня 2020 року) (а.с.44-48).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.78-81).

Постановою Верховного суду від 24 грудня 2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року у справі № 340/401/20 в частині позовних вимог про зобов`язання військової частини 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні за період з 23 серпня 2018 року по 30 січня 2020 року включно - скасовано та направлено справу на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року у справі №340/401/20 залишено без змін (а.с.110-119).

Згідно протоколу розподілу справ між суддями, у відповідності до вимог КАС України, справу передано на розгляд судді Кармазиній Т.М.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021

року прийнято адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної гвардії України про зобов`язання вчинити певні дії до провадження, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (а.с.122).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України №175 від 23.08.2018 року його було звільнено з військової служби виключено зі списків особового складу військової частини 2269 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення. Зазначав, що під час звільнення позивача, відповідачем не було вчасно проведено повний розрахунок з усіх видів забезпечення, а саме не виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 роки. Вказував, що факт не розрахунку відповідача з ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій підтверджено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.12.2019 по справі №340/2715/19. Посилався на те, що 30.01.2020 на виконання зазначеного рішення суду, військовою частиною на розрахунковий рахунок позивача було перераховано грошові кошти у розмірі 38879,18 грн. На переконання представника позивача, проведення відповідачем остаточного розрахунку з ним було здійснено із затримкою, що є підставою для його звернення з позовною заявою до суду про зобов`язання відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.31-36). Так, відповідач вказує, що 23.08.2018 є останнім днем військової служби позивача і останнім днем розрахунку зі звільненим військовослужбовцем без застосування негативних наслідків, передбачених ст.117 КЗпП України. До того ж, вказує, що 30.01.2020 є днем сплати військовою частиною позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Отже, на думку відповідача, до вказаних календарних дат 23.08.2018 та 30.01.2020, неможливо застосувати вимоги ст.117 КЗпП України.

Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справі викладені у письмових заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 серпня 1993 року по 23 серпня 2018 року проходив військову службу у військовій частині 2269 Національної гвардії України, має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.07.2000 (а.с.19).

Наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.08.2018 № 175 позивача звільненого з військової служби у запас за підпунктом б (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" наказом командувача Національної гвардії України (по особовому складу) від 19 липня 2018 року № 104 о/с, з 23 серпня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.38).

Позивачеві додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки не надавалась.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі №340/2715/19, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось і набрало законної сили 03 січня 2020 року, зобов`язано військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (а.с.5-7).

На виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем нарахована та 30.01.2020 виплачена позивачу на картковий рахунок грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018 року в розмірі 38879,18 грн., про що свідчить копія платіжного доручення №171 від 29.01.2020, що не заперечується відповідачем (а.с.8).

Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 за №405/31857, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі - Інструкція №200).

Дана Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини).

До того ж, цю Інструкцію розроблено, зокрема і відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Розділом XXXI Інструкції №200 передбачено порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби

Відповідно до пунктів 3, 5 розділу ХХХІ Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Водночас, суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі №340/2715/19, встановлено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася.

Так, позивач зазначає, що розрахунок за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.12.2019, яке набрало законної сили 03.01.2020, проведено 30.01.2020, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Таким чином, у ОСОБА_1 виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.

Крім того, суд враховує, що постановою Верховного Суду від 24.12.2020 підтверджено вказане право позивача на отримання відшкодування та є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.

Відповідно до п.п.5, 7 розділу 1 Інструкції №200 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Згідно пп.1 п.1 Розділу ХХХІ Іструкції №200 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що обіймають посади до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня, що настає за днем виключення наказом зі списків особового складу, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 2 - 4 цього розділу).

Період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача розраховується з 24.08.2018 по 29.01.2020 та складає 524 календарних дня, у тому числі 16 повних місяців, а також 8 днів за серпень 2018 та 29 днів за січень 2020.

Враховуючи зміст довідки військової частини 2269 від 18.03.2021 №115, відповідно до якої середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 16916,25 грн., середньоденна сума грошового забезпечення на день звільнення останнього становить 554,63 грн. (а.с.139).

Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 24.08.2018 по 29.01.2020 становить 290626,12 грн. (554,63х524).

Суд зазначає, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (справа №340/2715/19) 31.10.2019, тобто майже через рік та два місяці після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (23.08.2018). Натомість, з часу звернення до суду за захистом порушеного права до часу виконання відповідачем рішення суду сплинуло 3 місяці.

З огляду на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/2715/19, відповідач заперечував проти права позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2014 року по 2018 рік, що свідчить про встановлення факту порушення цього права судом під час розгляду справи.

Також суд бере до уваги, що розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивача при звільненні становив 38879,18 грн. (а.с.140). Відповідно до довідки Військової частини 2269 Національної гвардії України від 20.02.2020 №37 при звільненні ОСОБА_1 нараховано та виплачено 286799,65 грн., у тому числі 15575,77 грн. грошового забезпечення, 253743,75 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні, 17480,13 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (а.с.39).

Отже, невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік у розмірі 38879,18 грн. становить 13,56 % від розміру суми виплаченої ОСОБА_1 при звільненні (286799,65 грн.).

При цьому, сума заборгованості (38879,18 грн.) у 7,5 разів менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (290626,12 грн.).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначено, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Так, за даними Національного банку України у період з серпня 2018 року по березень 2020 року облікова ставка не перевищувала 20% (максимальна ставка 2018 р. - 18%, 2019 рік - 18%, у січні 2020 р. - 11 %).

Отже, приблизний розмір майнових втрат працівника становить 5394,50 грн., у тому числі за 4 місяці 2018 - 1468,82 грн., за 2019 рік - 3894,10 грн., за 29 днів 2020 року - 32,40 грн.

Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність суми несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 39408,90 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (24.08.2018) по час розрахунку з ним (29.01.2020), відсоткового співвідношення між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром розрахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 13,56% (290626,12 грн.х13,56%) та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Суд зауважує, що ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та встановлені судом обставини справи, з урахуванням висновків суду щодо неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне задовольнити спосіб поновлення порушених прав позивача у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39408,90 грн., що свідчить про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати сторонами не понесені.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини 2269 Національної гвардії України (28000, Кіровоградська область, м.Олександрія, вул.Діброви, 77/95, ЄДРПОУ 14322859) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39408,90 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина