Рішення № 95712264, 22.03.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2815/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гебеш С.А. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3002 Національної гвардії України, якою просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14 травня 2017 року по день виплати повної грошової компенсації - 30 липня 2020 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15 січня 2004 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що був звільнений зі служби через сімейні обставини та інші поважні причини. Втім, на момент звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, відповідачем не було здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки у день звільнення. Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасним проведення повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такої виплати, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого, як він вважає порушеного права.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні такого. Заперечуючи проти позову вказує на те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення ст. 116 та 117 КЗпП України не застосовується, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Разом з тим, зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовною заявою.

Частиною 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об`єднання військової частини 3002.

Наказом командира військової частини 3002 від 23 грудня 2016 року № 319 позивач виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової частини з ним було проведено не повний розрахунок, а саме - не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у день звільнення.

Позивач для захисту порушених прав та законних інтересів звернувся із заявою до суду.

Відповідачем в ході розгляду вказаної позовної заяви 17 липня 2020 року було перераховано позивачу на його особовий картковий рахунок грошові кошти у сумі 4838,25 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки при звільненні з військової частини протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 травня 2017 року по 30 липня 2020 року.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).

Разом з тим, як слідує із змісту рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Разом з тим статтею 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Правова позиція з вказаного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року яка є обов`язковою для врахування судами інших інстанцій.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що "з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Судом встановлено, що з 23 грудня 2016 року позивача звільнено з військової служби, а 17 липня 2020 року виплачено грошві кошти у сумі 4838,25 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ "Приват Банку" від 19 серпня 2020 року.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23 грудня 2016 року по 17 липня 2020 року.

Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: "https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/" середньозважена облікова ставка за кредитами:

з 24 грудня 2016 року по 12 квітня 2017 року - 14%;

з 13 квітня 2017 року по 25 травня 2017 року - 13%;

з 26 травня 2017 року по 27 жовтня 2017 року - 12,5%;

з 28 жовтня 2017 року по 14 грудня 2017 року - 13,5%;

з 15 грудня 2017 року по 25 січня 2018 року - 14, 5%;

з 26 січня 2018 року по 01 березня 2018 року - 16,0%;

з 02 березня 2018 року по 12 липня 2018 року - 17, 0%;

з 13 липня 2018 року по 06 вересня 2018 року - 17,5%;

з 07 вересня 2018 року - 25 квітня 2019 року - 18,0%;

з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року - 17,5%;

з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року - 17,0%;

з 06 вересня 2019 по 25 жовтня 2019 року - 16,5%;

з 26 жовтня 2019 року по 30 грудня 2019 року - 13,5%;

з 31 грудня 2019 року по 26 квітня 2020 року - 10%;

з 27 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8%;

з 12 червня 2020 року по 17 липня 2020 року - 6%.

Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (4838,25 грн.) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 4098,60 грн., тобто:

- 14% річних / 365 днів року = 0,038% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,038%) х 110 днів = 202,20 грн.;

13% річних /365 днів року = 0,036% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,036%) х 42 днів = 73,00 грн.;

- 12,5% річних / 365 днів року = 0,034% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,034%) х 154 днів = 252,60 грн.;

- 13,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,04%) х 48 днів = 93,00 грн.;

- 14,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,04%) х 42 дні = 81,30 грн.;

- 16,0% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,04%) х 35 днів = 68,00 грн.;

- 17,0% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,05%) х 133 дні = 322,00 грн.;

- 17,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,05%) х 56 днів = 135,50 грн.;

- 18,0% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,05%) х 229 днів = 554,00 грн.;

- 17,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,05%) х 84 дні = 203,20 грн.;

- 17,0% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,05%) х 49 днів = 118,50 грн.;

- 16,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,05%) х 50 днів = 121,00 грн.;

- 13,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,04%) х 66 днів = 128,00 грн.;

- 10,0% річних / 365 днів року = 0,034% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,03%) х 1148 днів = 1666,30 грн.;

- 8% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,02%) х 46 днів = 45,00 грн.;

- 6% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 4838,25 грн. х 0,02%) х 36 днів = 35,00 грн.;

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 202,20 грн. + 73,00 грн. 252,60 грн. + 93,00 грн. + 81,30 грн. + 68,00 грн. + 322,00 грн. + 135,50 грн. + 554,00 грн. 203,20 грн. + 118,50 грн. + 121,00 грн. + 128,00 грн. + 1666,30 грн. + 45,00 грн. + 35,00 грн. = 4098,60 грн.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 4098,60 грн.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

В той же час, не підлягає задоволенню позовна вимога в частині виплати зазначеного середнього заробітку з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44 (далі - Порядок), з огляду на наступне.

Так, п. 1 Порядку передбачено, що такий визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до п. 2 Порядку, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Разом з тим, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, винагородою або іншою виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, натомість носить компенсаційний характер та має на меті відшкодувати працівнику майнові втрати за несвоєчасний розрахунок з боку роботодавця.

Суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву щодо залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем місячного строку для звернення до суду із даним позовом, та зазначає наступне.

Частиною першою ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 3 вказаної статті КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Указані норми пов`язують початок перебігу строку звернення до суду з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Одночасно суд враховує, що спір у даній справі стосуються виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

За своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.

Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, перебіг строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинається з дня виплати суми щодо якої виникла заборгованість, за умови, якщо роботодавцем добровільно не сплачено середній заробіток відповідно до ст.117 КЗпП України.

Судом встановлено, що грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки нараховано позивачу 17 липня 2020 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача.

Отож, перебіг строку встановленого ч. 1 ст.233 КЗпП України розпочався 17 липня 2020 року. Позовна заява подана до суду 25 серпня 2020 року, тобто у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно достатті 90 КАС України,суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, доступність, достовірність кожного доказу окремо, на достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупність, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, які підлягають до часткового задоволення, з вище визначених судом підстав.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 229, 242-246, 255 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, Львівська область, м. Львів, Франківський район, вул. Княгині Ольги, буд. 105, код ЄДРПОУ - 08682683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24 грудня 2016 року по 17 липня 2020 року у сумі 4098,60 грн. (чотири тисячі дев`яносто вісім гривень шістдесят коп.)

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

СуддяС.А. Гебеш