Рішення № 95709604, 22.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 березня 2021 р. Справа № 120/232/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку

в с т а н о в и в :

13.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскільки у день звільнення зі служби відповідач не виплатив йому всі суми, які належали до виплати, він має право, відповідно до ст.117 КЗпП України, на стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 18.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою витребувано у відповідача інформацію із відображенням в ній дати та суми виплати доплати за службу в нічний час ОСОБА_1 за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року, на виконання рішення суду у справі № 120/3087/20-а; інформацію із відображенням в ній дати та суми виплати індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 30.10.2017 року, на виконання рішення суду у справі № 120/3087/20-а; - довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) станом на день звільнення зі служби. Також, витребувано у позивача розрахунок середнього заробітку за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

25.01.2021 року на виконання вимог ухвали суду позивачем надано розрахунок середнього заробітку за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

08.02.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року по справі №120/3087/20-а позивачу виплачено доплату за службу в нічний час в сумі 4099,93 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення в сумі 1732 грн.

На переконання представника відповідача, стягнення з Департаменту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є незаконним, необґрунтованим, з навмисним затягуванням, що призвело до штучного накопичення суми середнього заробітку при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

22.03.2021 року представником відповідача долучено до матеріалів справи витяг з наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про звільнення позивача зі служби в поліції.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №120/3087/20-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення грошових коштів.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі №120/3087/20-а адміністративний позов задоволено частково. Рішення суду набрало законної сили 02.12.2020 року.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини встановлені рішенням суду від 29.09.2020 року у справі №120/3087/20-а не доказуються при розгляду даної справи.

Судом у адміністративний справі №120/3087/20-а встановлено, що ОСОБА_1 в період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на посаді інспектора роти № 1 батальйону УПП.

За період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року включно ОСОБА_1 відпрацював 100 нічних змін, однак доплату за службу в нічний час та індексація грошового забезпечення за вказаний період нарахована та виплачена не була, що зумовило його звернення з адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративно суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі №120/3087/20-а, стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 4099,93 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 1732 грн.

На виконання зазначеного рішення, 16.12.2020 року відповідачем перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 , доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, в сумі 5831,93 грн.

На переконання позивача, вищевикладені обставини дають йому право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим він звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України урегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон від 02.07.2015 № 580-VIII).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

В той же час, статтею 116 КЗпП України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що 13.07.2017 року позивач звільнений зі служби в поліції, а остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено 16.12.2020 року, суд вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.

Метою встановлення передбаченої нормами ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Так, суд враховує, що позивача звільнено зі служби в поліції 13.07.2017 року, а 16.12.2020 року відповідачем перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 , доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, в сумі 5831,93 грн.

Отже, період затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції охоплюється з 14.07.2017 року (наступний день після звільнення) по 16.12.2020 року (дата остаточного розрахунку), що становить 1252 дні.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 20.05.2020 року №656, середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням зі служби (травень - червень 2017 року) складав 16446,70 грн. (по місячно: 8223,35 грн.).

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 269,62 грн. (16446,70 грн. (заробіток за два останніх місяці) : 61 день. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 337564,24 грн. (269,62 грн. х 1252 день).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченої доплати за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, в сумі 5831,93 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 337564,24 грн., що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 337564,24 грн., при розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації в сумі 5831,93 грн. було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 14.07.2017 року по 16.12.2020 року становить 1,7 % (5831,93 : 337564,24 грн. х 100).

При цьому, сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 1,7 % розраховується наступним чином: 269,62 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 1,7 % = 4,58 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 4,58 грн. х 1252 ( днів затримки розрахунку) = 5734,16 грн.

З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 5734,16 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Крім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

В цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо доплати за службу в нічний час та проведення індексації грошового забезпечення. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи №120/3087/20-а.

Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні сум не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення необмежені, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд наголошує, що позивач звільнений зі служби 13.07.2017 року, а з позовом про доплату за службу в нічний час та проведення індексації грошового забезпечення звернувся лише в липні 2020 року.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність суми 5734,16 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 14.07.2017 року по 16.12.2020 року у розмірі 5734,16 грн.

Аналогічних правових висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04.03.2021 року у справі 120/2469/20-а.

Згідно ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 14.07.2017 року по 16.12.2020 року включно у розмірі 5734,16 грн. (п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні шістнадцять копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108646).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Департамент патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108646).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 22.03.2021 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович