Рішення № 9570077, 21.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/12321.04.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Менеджмент груп» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромм Сіті»

Про           стягнення 741139,76 грн.                                                                                

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача           Куцай О.С. –по дов. № 04-24 від 19.01.2010

від відповідача           не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Менеджмент груп»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромм Сіті»217797,07 грн. боргу по орендній платі, 172372,98 грн. неустойки за прострочення оплати орендної плати, 1416,77 грн. –3% річних та 830,05 грн. індексу інфляції внаслідок прострочення сплати орендної плати, 62178,47 грн. боргу по оплаті сервісних послуг, 28344,92 грн. штрафу за несплату сервісних послуг, 431,17 грн. індексу інфляції, 415,85 грн. –3% річних внаслідок несплати сервісних послуг та 257352,48 грн. штрафу за дострокове припинення дії договору суборенди № 961 від 17.03.2009 внаслідок порушення відповідачем своїх зобов‘язань.

Відповідач в судове засідання 21.04.2010 не з‘явився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 17.03.2010 та ухвалі від 30.03.2010.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресами зазначеними в позовній заяві, а саме за юридичною –м. Київ, вул. Азербайджанська, 8-А згідно витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 09.04.2010, та за адресою об‘єкта оренди - м. Київ, вул. М.Пимоненка, 13, корпус 1.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 21.04.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представника позивача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

17.03.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Форум-Менеджмент Груп»(орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ромм Сіті» (суборендар) було укладено договір суборенди № 961 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендар передав в оперативну суборенду, а суборендар прийняв, згідно умов цього договору, нежитлове приміщення, розташоване у підвалі будівлі за адресою м. Київ, вул. М.Пимоненка, 13, корпус 1, загальною площею 232,10 кв. м. Право оренди на передачу приміщення в суборенду передбачено умовами укладеного з орендодавцем (власником будинку) договору оренди від 05.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 19509.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди та сервісних послуг за період з червня по вересень 2009 року, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 217797,07 грн. та відповідно 62178,47 грн., а також нараховані неустойка за прострочення оплати орендної плати –172372,98 грн., 1416,77 грн. –3% річних, 830,05 грн. індексу інфляції внаслідок прострочення сплати орендної плати, 28 344,92 грн. штрафу за несплату сервісних послуг, 431,17 грн. індексу інфляції, 415,85 грн. –3% річних внаслідок несплати сервісних послуг та 257352,48 грн. штрафу за дострокове припинення дії договору суборенди № 961 від 17.03.2009.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

При цьому відповідно до п. 2 ст. 774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Пунктом 1.2.1. договору визначено, що строк суборенди визначений сторонами з 31.03.2009 до 28.03.2012.

Однак, як вбачається з акту приймання-передачі від 30.09.2009 суборендар повернув, а орендар прийняв приміщення розташоване в корпусі 1, зазначене у п. 1.1. договору.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 1.4. договору суборендар сплачує орендарю орендну плату, яка становить 35743,40 грн., ПДВ –7148,68 грн., разом 42892,08 грн. авансом щомісяця в термін з 1 по 5 число поточного (розрахункового) місяця.

Умовами п. 2.1., 3.1. договору визначено, що суборендар окрім орендної плати зобов‘язаний сплачувати орендарю плату за сервісне обслуговування щомісячно з 1 по 5 число наступного за поточним (розрахунковим) місяцем, до вартості якої входить вартість послуг, перелік яких визначений в п. 3.4. договору.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати у період з червня по вересень 2009 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка не оспорена відповідачем, становить 217797,07 грн.

Також матеріали справи свідчать про порушення відповідачем свого обов‘язку щодо сплати позивачу сервісних послуг за вищезазначений період в розмірі 62178,47 грн., який відповідачем також не оспорений.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Пунктом 1.5.1. договору визначено, що протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору суборендар зобов‘язаний перерахувати орендарю гарантійний платіж в розмірі трьохмісячної орендної плати, зазначеної у п. 1.4. договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 14.05.2009 та 18.05.2009 було перераховано позивачу гарантій платіж в загальному розмірі 42000 грн. (платіжні доручення №№ 54, 55, 57).

Відповідно до п. 1.5.4. договору сторонами передбачено можливість покриття орендарем в односторонньому порядку простроченої заборгованості суборендаря по платежам чи штрафним санкціям, встановленим цим договором , направивши суборендарю повідомлення про проведення відрахування коштів з суми гарантійного платежу.

Суд вважає, що позивач до звернення з позовом до суду (03.12.2009) мав скористатись наданим йому умовами договору правом відрахування боргу з суми гарантійного платежу в розмірі 42000 грн., тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу по орендній платі в сумі 42000 грн. є безпідставними, а отже в позові в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 175797,07 грн. та 62178,47 грн. сервісних послуг обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди та сервісні послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов‘язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 12.2. договору передбачено, що у випадку неналежної або несвоєчасної сплати орендної плати, встановленої цим договором (п. 1.4. договору), суборендар зобов‘язаний сплатити орендарю неустойку в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення, включаючи день фактичної оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 5 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

Як вбачається з розрахунку позивач нараховує пеню на орендну плату за спірний період червень –вересень 2009 року, та за квітень і травень 2009 року.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг оренди відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, неустойку відповідно до п. 12.2. договору, розмір якої, за розрахунками суду становить 9970,64 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 9970,64 грн. неустойки обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В частині ж розміру неустойки в сумі 162402,34 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки розрахунок позивачем здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Пунктом 12.3. договору визначена відповідальність за несвоєчасну сплату суборендарем плати за сервісне обслуговування приміщення, в залежності від строку прострочення в розмірі:

А) за прострочення від 2 до 5 днів від встановленого строку –10% від суми заборгованості;

Б) за прострочення від 6 до 10 днів від встановленого строку – 20% від суми заборгованості;

В) за прострочення від 10 днів від встановленого строку –30% від суми заборгованості;

Строк прострочення обліковується в календарних днях, починаючи з дня, наступного за останнім днем строку оплати та закінчуючи днем фактичної оплати.

Позивач нараховує штраф на плату за сервісне обслуговування за спірний період червень –вересень 2009 року, та за березень - травень 2009 року.

Оскільки, матеріали справи свідчать, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих сервісних послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, штраф відповідно до п. 12.3. договору, розмір якого, за обґрунтованим розрахунком позивача, становить 28344,92 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 28344,92 грн. штрафу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати та плати за сервісне обслуговування, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь збитки від зміни індексу інфляції в сумі 830,05 грн. і 3% річних в сумі 1416,77 грн. за прострочення сплати орендної плати та 431,17 грн. збитків від зміни індексу інфляції і 3% річних в сумі 415,85 грн. за прострочення сплати сервісних послуг.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1261,22 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3 % річних в сумі 1832,62 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Пунктом 12.6. договору передбачено, що у випадку дострокового припинення дії цього договору з ініціативи суборендаря, або у випадку дострокового припинення дії цього договору внаслідок порушення суборендарем своїх зобов‘язань, встановлених цим договором, суборендар зобов‘язаний сплатити орендарю штраф в розмірі шестимісячної орендної плати по цьому договору, яка буде діяти на момент припинення дії цього договору з урахуванням п.п. 2.3., 2.5. цього договору.

Матеріали справи свідчать, що дострокове припинення договору, внаслідок чого відповідач 30.09.2009 повернув орендоване приміщення позивачу по акту, відбулось саме внаслідок неналежного виконання взятих на себе відповідачем зобов‘язань по сплаті орендної плати та плати за сервісне обслуговування, в зв‘язку з чим позивач звертався до відповідача в порядку передбаченому ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 257352,48 грн. штрафу за дострокове припинення дії договору внаслідок порушення відповідачем своїх зобов‘язань є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Менеджмент груп» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромм Сіті»(м. Київ, вул. Азербайджанська, 8-А, код ЄДРПОУ 36302042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Менеджмент груп»(м. Київ, Московський проспект, 9, код ЄДРПОУ 35847749) 175797 (сто вісімдесят п‘ять тисяч сімсот дев‘яносто сім) грн. 07 коп. основного боргу по орендній платі, 62178 (шістдесят дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 47 коп. боргу по оплаті сервісних послуг, 1261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) грн. 22 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3 % річних в сумі 1832 (одну тисячу вісімсот тридцять дві) грн. 62 коп., 9970 (дев‘ять тисяч дев‘ятсот сімдесят) грн. 64 коп. неустойки, 28344 (двадцять вісім тисяч триста сорок чотири) грн. 92 коп. штрафу, 257352 (двісті п‘ятдесят сім тисяч триста п‘ятдесят дві) грн. 48 коп. штрафу за дострокове припинення дії договору внаслідок порушення відповідачем своїх зобов‘язань, 5367 (п‘ять тисяч триста шістдесят сім) грн. 37 коп. витрат по сплаті державного мита та 170 (сто сімдесят) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 27.04.2010