Рішення № 9569950, 07.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/13407.04.10 За позовомПриватного підприємства «Етоіль»

До відповідачаДочірнього підприємства

Пророзірвання договору та стягнення 152292, 40 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                    Назарчук Р.В. (за дов.),

Від відповідача          Шеян І.О. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося приватне підприємство «Етоіль»з позовом про розірвання договору та стягнення грошового відшкодування з відповідача в сумі 152292,40 грн., а саме: 133000,00 грн. –відшкодування сплаченої відповідачем оплати за договором підряду, 6000,00 грн. –витрат на отримання дозвільної документації, 13292,40 грн. –пені за порушення відповідачем зобов’язання за договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач істотно порушив взяті на себе зобов’язання з виконання комплексу робіт з виготовлення, монтажу та встановлення зупинкового комплексу у м. Києві. Підставами для задоволення позову зазначив ст. 224 ГК України, ст.ст. 612, 625, 651, 852 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2009 р. позов приватного підприємства «Етоіль»до дочірнього підприємства «Завод будівельних конструкцій»про розірвання договору та стягнення 152292,40 грн. залишено без розгляду.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати. За результатами розгляду апеляційної скарги позивача постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2009 р. ухвала Господарського суду м. Києва від 07.10.2009 р. скасована, а матеріали справи № 17/134 направлено до Господарського суду м. Києва для розгляду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.01.2010 р. справу було прийнято до провадження суддею Удаловою О.Г. та призначено до розгляду на 03.02.2010 р..

Представники сторін 03.02.2010 р. у судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, у зв’язку з чим суд відклав розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України на 15.02.2010 р..

Представники сторін 15.02.2010 р. у черговий раз не з’явились на виклик суду, судовий розгляд було відкладено на 24.02.2010 р..

Сторонами було подано клопотання про продовження строку вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України. Ухвалою від 24.02.2010 р. строк вирішення спору було продовжено, а розгляд справи відкладено на 10.03.2010 р..

Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, посилаючись на повне виконання умов договору.

У судових засіданнях 10.03.2010 р. та 24.03.2010 р. оголошувалися перерви до 24.03.2010 р., 07.04.2010 р. відповідно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, встановив:

11.12.2007 р. між приватним підприємством «Етоіль»та дочірнім підприємством «Завод будівельних конструкцій»укладено підрядний договір № 23 на виготовлення та монтаж зупинкового комплексу, включаючи розроблення та узгодження дозвільної документації (далі - Договір).

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що відповідач взяв на себе зобов’язання протягом 60-90 календарних днів з моменту перерахування позивачем передплати виготовити зупинковий комплекс. Перехід права власності на зупинковий комплекс за пунктом 4.2. Договору здійснюється з моменту підписання акту прийому-передачі в цеху заводу виробника та 100% оплати. Вартість договору склала 126750,00 грн. з ПДВ.

Позивач у період з грудня 2007 р. по серпень 2008 р. частинами, шляхом внесення в касу відповідача згідно з квитанціями до прибуткових касових ордерів №№ 162, 164, 165, 166, 81, 82, 127, сплатив грошові кошти в сумі 133000,00 грн.

Відповідачем отримання коштів у вказаній сумі не заперечується.

20.12.2007 р. сторонами було підписано акт прийому-передачі дозвільної документації згідно з Договором, яким підтверджується виконання відповідачем-1 етапу робіт (розроблення та узгодження дозвільної документації) на суму 63375,00 грн. і прийняття цих робіт позивачем. Будь-яких претензій щодо якості виконаних робіт позивачем не заявлялось. Позивач не надав будь-яких доказів на спростування факту приймання першого етапу робіт.

Як підтверджується доказами, які містяться у справі, відповідач не виконав роботи другого етапу в строк, передбачений договором, у зв’язку з чим направив позивачу гарантійний лист від 16.07.2008 р. за вих. № 46, за яким зобов’язався виконати роботи з виготовлення зупинкового комплексу до 01.09.2008 р..

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Виходячи з пояснень сторін, змісту позовної заяви, позивач погодився на зміну строку виконання робіт.

Однак, відповідачем не надано доказів, які б спростовували доводи позивача щодо невиконання відповідачем у строк до 01.09.2008 р. умов Договору в повному обсязі, а саме: виконання другого етапу робіт –виготовлення зупинкового комплексу та його монтажу.

Наданий відповідачем лист від 01.09.2008 р. за вих. № 59 не беруться судом як доказ виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань з виготовлення зупинкового комплексу, у зв’язку з тим, що останнім не було надано доказів направлення і вручення даного повідомлення та/або акту приймання-передачі комплексу. Паспорт зупинкового комплексу, на який відповідач посилається як на доказ виконання другого етапу в межах строку погодженого сторонами, не доводить жодної обставини по справі, оскільки складався та посвідчувався безпосередньо відповідачем та не містить підписів представника позивача. Відповідач не надав суду інших доказів на підтвердження факту готовності зупинкового комплексу станом на погоджену сторонами дату –до 01.09.2008 р.. Навпаки, здійснюючи перерахунок пені, відповідач у відзиві не заперечує проти прострочення виконання взятих на себе зобов’язань, зокрема, протягом 152 днів.

09.07.2009 р. позивач направив відповідачу претензію, в якій пропонував відповідачу сплатити збитки та розірвати договір. Однак вказана претензія залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

За правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором підряду, умови якого не суперечать чинному законодавству.

Позивачем доведено, що в порушення умов договору, згода по яким була досягнута між сторонами, відповідач не виконав роботи з виготовлення зупинкового комплексу у встановлені строки, які були погоджені повторно, у зв’язку з відсутністю у відповідача можливості виконати взяті на себе за договором зобов’язання. Про істотне порушення відповідачем умов договору свідчить, зокрема, невиконання відповідачем зобов'язань згідно з договором, а згодом і згідно з гарантійним листом від 16.07.2007 р. № 46.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідні положення встановлені також в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2007 р. позивачем також було укладено з комунальною службою перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) інвестиційний договір № 10 на облаштування та утримання зупинок автобусних маршрутів, що працюють у режимі маршрутного таксі, зупинковими комплексами.

За даним договором позивач зобов’язався облаштувати зупинку автобусного маршруту загального користування, які працюють у режимі маршрутного таксі, зупинковим комплексом, що включало в себе виготовлення за власні кошти в заводських умовах, монтаж, підведення до електромереж тощо зупинкового комплексу. У свою чергу, інша сторона за інвестиційним договором зобов’язалась надати послуги з виготовлення пакету дозвільної документації, необхідної для встановлення та експлуатації одного зупинкового комплексу, вартістю 6 000,00 грн. з ПДВ.

31.01.2008 р. позивачем та комунальною службою було підписано акт здачі-приймання комплекту дозвільної документації, а 28.01.2008 р. позивачем була сплачена повна вартість робіт за актом, в розмірі 6 000,00 грн. (квитанція від 28.01.2008 р.).

З аналізу наданих доказів та пояснень позивача судом зроблено висновок, що вказаний вище підрядний договір на виготовлення та монтаж зупинкового комплексу укладено на виконання позивачем зобов’язань за інвестиційним договором № 10. При цьому суд враховує, що за умови виконання зобов’язань за інвестиційним договором, позивач після встановлення зупинкового комплексу, що складається безпосередньо з павільйону очікування та торгівельного кіоску, набуває останній у власність та за сприяння комунальної служби отримує в оренду земельну ділянку, необхідну для встановлення та експлуатації комплексу (п. 1.3, п.п. 2.2.2. п. 2.2. інвестиційного договору).

З огляду на невиконання відповідачем зобов’язань з виготовлення комплексу, позивач не отримав, був позбавлений того, на що розраховував при укладенні підрядного договору і замовленні за ним робіт у відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що порушення договору є істотним.

Згідно з ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Правові наслідки зміни або розірвання договору встановлені ст. 653 ЦК України, відповідно до ч. 4, ч. 5 якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, у разі припинення договору сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, при істотних порушеннях договору стороною друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Положення договору № 23 від 11.12.2007 р. не містять умов щодо розірвання договору і відшкодування збитків за наявності такого розірвання. Отже, слід керуватись положеннями чинного законодавства.

Стаття 49 ГК України встановлює загальний для всіх обов'язок - не порушувати права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання, а в разі їх порушення - нести майнову та іншу встановлену законодавством відповідальність за завдані шкоду і збитки.

В силу ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, відповідно до ч. 2 цієї норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Враховуючи встановлені обставини, про які вказувалося вище та керуючись наведеними нормами, які регулюють поняття збитків, порядок, підстави та умови їх стягнення, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у заявленому до стягнення розмірі, в зв’язку з наступним.

Грошові кошти в сумі 133000,00 грн., заявлені позивачем до стягнення з відповідача, взагалі не є збитками, в розумінні законодавчого визначення даного поняття, а є коштами, сплаченими позивачем відповідачу, частина з яких у розмірі 63375,00 грн. є платою позивача за зроблені останнім підрядні роботи по 1-му етапу (в силу ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано до моменту розірвання), а частина коштів в сумі 63375,00 грн. є різницею між вартістю фактично виконаних відповідачем робіт та сплаченим позивачем авансом, і частина –6250,00 грн., - надмірно сплаченими позивачем коштами за його власною волею без погодження з відповідачем.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 133000,00 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У той же час, суд вважає, що є підстави для задоволення вимог щодо стягнення збитків в розмірі 6000,00 грн., які були перераховані на користь комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за інвестиційним договором № 10.

Вищезазначені витрати були здійснені позивачем з розрахунку, що зупинковий комплекс буде виготовлений відповідачем і позивачем буде реалізований інвестиційний договір, на виконання якого й було замовлено зупинковий комплекс і виготовлення відповідної дозвільної документації вартістю 6000,00 грн.

Внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань і, як наслідок, розірвання договору підряду № 23, позивач втратив можливість використання дозвільної документації, за виготовлення якої сплатив 6000,00 грн., тим самим втратив грошові кошти.

Отже, суд вважає вимоги щодо стягнення збитків в розмірі 6000,00 грн. на підставі ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки у вигляді пені.

Позивач просить стягнути з відповідача 13292,40 грн. пені за період з 01.09.2008 р. по 01.02.2009 р. В обґрунтування своїх вимог в цій частині позивач посилається на те, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язань з виготовлення, монтування та встановлення зупинкового комплексу, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зупинкового комплексу за кожний день затримки виконання зобов’язання.

При цьому позивач при розрахунку пені виходить з суми 133 000,00 грн., що не відповідає дійсним обставинам справи та наданим доказам.

За умовами договору вартість зупинкового комплексу відповідає вартості робіт (п. 4.2. Договору), адже сторонами, згідно з наданими документами, окремо не погоджена вартість зупинкового комплексу і окремо вартість дозвільної документації, а перераховані кошти, в розмірі 50% є лише авансом (п. 3.2. договору). Крім того, використання зупинкового комплексу окремо від дозвільної документації не вбачається можливим, тому вартість комплексу відповідає вартості договору 126750,00 грн. На підтвердження даної позиції свідчить і той факт, що сторони не передбачили окремо відповідальності за прострочення виконання зобов’язань з виготовлення проектної документації, що свідчить про ототожнення вартості договору з вартістю комплексу в цілому.

Виходячи з викладеного пеня має бути перерахована.

сума боргу (грн.)період простроченнякількість днів простроченнярозмір облікової ставки НБУрозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньсума пені за період прострочення

12675001.09.2008 - 01.02.200915412.00 %0.066 %*12799.67

Отже, сума пені, що підлягає стягненню, становить 12799,67 грн.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в частині вимог про розірвання спірного договору, а також стягнення з відповідача 6000,00 грн. збитків, 12799,67 коп. пені. В іншій частині позовні вимоги пред’явлено необґрунтовано.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір № 23 від 11.12.2007 р., укладений між приватним підприємством «Етоіль»та дочірнім підприємством «Завод будівельних конструкцій».

Стягнути з дочірнього підприємства «Завод будівельних конструкцій»(03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 15/14, оф. 11, рахунок 26002001046411 в ОПЕРУ АКБ УКРСОЦБАНК, м. Київ, МФО 300023, код 32552064), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь приватного підприємства «Етоіль»(03110, вул. Солом’янська, 5, код 33492038) 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. збитків, 12799 (дванадцять тисяч сімсот дев’яносто дев’ять) грн. 67 коп. пені, витрати по сплаті державного мита в сумі 277 (двісті сімдесят сім) грн. 99 коп. та 14 (чотирнадцять) грн. 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя О.Г. Удалова

Рішення підписано 29.04.2010 р.