Ухвала суду № 95679393, 22.03.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

в частині позовних вимог

22 березня 2021 р. м. Чернівці справа №824/389/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув матеріали за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області, Садгірського районного суду м. Чернівці, Третього відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про визнання протиправними та незаконними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Сорочан В.Г. та Мельник В.О.,Садгірського районного суду міста Чернівці в особі судді Байцар Л.В. та Третього Відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області в особі державного виконавця Федоряк О.В.;

- стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь три мільйони сімсот п`ятдесят тисяч гривень нуль копійок моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень в повному обсязі;

- зобов`язати відповідні служби видалити з усіх можливих публічних реєстрів всю незаконно та неправомірно внесену інформацію, щодо нього в адміністративній справі Національної поліції України Департаменту патрульної поліції УПП в Чернівецькій області № 2607, в справі Садгірського районного суду м. Чернівці № 726/1488/19 від 30.08.2019 р. та у виконавчому провадженні ВП № 59812836 від 28.08.2019 р. як незаконну та підриваючу його морально-психологічну стійкість та авторитет у світлі суспільства.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.03.2020 р. у позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області, Садгірського районного суду м. Чернівці, Третього відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, - повернуто позивачу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 р. у справі №824/12/19-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року - без змін.

Постановою Верхового Суду від 04.02.2021 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.03.2020 р. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 р. у справі №824/12/19-а скасовано. Справу № 824/389/20-а за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області, Садгірського районного суду м. Чернівці, Третього відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про відшкодування моральної шкоди направлено до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.02.2021 р. позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії ухвали.

На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та копії позовних заяв відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 171 КАС України).

Перевіривши наявність передумов та існування правових підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, визначених ст. 171 КАС України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви позивач, серед іншого, просить:

- визнати протиправними та незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Садгірського районного суду міста Чернівці в особі судді Байцар Л.В.;

- стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь (з відповідачів солідарно) три мільйони сімсот п`ятдесят тисяч гривень нуль копійок моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктами владних повноважень, в тому числі Садгірським районним судом м. Чернівці;

- зобов`язати відповідні служби, в т.ч. Садгірський районний суд міста Чернівці видалити з усіх можливих публічних реєстрів всю незаконно та неправомірно внесену інформацію щодо нього в справі Садгірського районного суду м. Чернівці № 726/1488/19 від 30.08.2019 р., як незаконну та підриваючу його морально-психологічну стійкість та авторитет у світлі суспільства.

Як видно із змісту позову, його предметом є, зокрема, дії (бездіяльність) судді Садгірського районного суду м. Чернівці щодо неповідомлення позивача про час, місце та дату судового засідання у справі № 726/1488/19 несвоєчасного направлення позивачу копії постанови у справі № 726/1488/19, порушення строків оприлюднення постанови у справі № 726/1488/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Отже, позивачем оскаржується процесуальні порушення, що їх, на думку позивача, допустив суддя Садгірського районного суду м. Чернівці при розгляді справи № 726/1488/19 та ухваленні у ній рішення.

Таким чином, щодо позовних вимог в частині оскарження дій та бездіяльності судді Садгірського районного суду м. Чернівці, зобов`язання вчинити певні дії Садгірський районний суд м. Чернівці та стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу з Садгірського районного суду м. Чернівці солідарно три мільйони сімсот п`ятдесят тисяч гривень нуль копійок моральної шкоди, завданої протиправними діями та бездіяльністю, суд перевіряє наявність підстав для відкриття позовного провадження, зокрема, щодо, відповідності п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України.

За правилами п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями і покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

На підставі ч. 2 та 6 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді, рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У розумінні ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1). При цьому, обов`язковими ознаками такого спору є те, що у ньому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1). До суб`єктів владних повноважень законодавець у розумінні КАС України відніс орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1).

Разом з тим, суд звертає увагу, що за правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами ч. 3 ст. 27 КАС України підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що приписи п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» визначають, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У постанові від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц Велика Палата Верховного Суду в аналогічних за змістом правовідносинах підкреслила, що Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Приписами ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Викладене, з урахуванням згаданої правої позиції Великої Палати Верховного Суду, дає підстави для висновку, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарженням їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку N11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права/ на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку N 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

На переконання суду, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Наводячи відповідне обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц сформулювала правовий висновок, згідно якого позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Крім того, у постанові від 26.02.2020 року у справі № 280/1334/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вище вимог ОСОБА_1 необхідно тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині оскарження дій та бездіяльності судді Садгірського районного суду м. Чернівці, зобов`язання Садгірський районний суд м. Чернівці вчинити певні дії стосуються позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь позивача моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктами владних повноважень, в тому числі Садгірським районним судом м. Чернівці, суд зазначає наступне.

Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб`єктів, зокрема, суду.

Тому приписи статті 1176 ЦК України є спеціальними щодо приписів статей 22, 23, 1166 і 1167 цього кодексу та визначають випадки, в яких може бути заявлена позовна вимога про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Шкода, завдана, зокрема, фізичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц дійшла висновку про те, що оскільки позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/ бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, відтак вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд зазначає, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями і покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

На думку суду, такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановлення у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Оскільки, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині оскарження дій та бездіяльності судді Садгірського районного суду м. Чернівці, зобов`язання Садгірський районний суд м. Чернівці вчинити певні дії не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, відтак вимога про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь позивача моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктами владних повноважень, в тому числі Садгірським районним судом м. Чернівці, може бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у відкриті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та незаконними дії та бездіяльності посадових осіб Садгірського районного суду міста Чернівці в особі судді Байцар Л.В., стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктами владних повноважень, в тому числі Садгірським районним судом м. Чернівці, зобов`язання відповідні служби, в т.ч. Садгірський районний суд міста Чернівці, видалити з усіх можливих публічних реєстрів всю незаконно та неправомірно внесену інформацію щодо ОСОБА_1 в справі Садгірського районного суду м. Чернівці № 726/1488/19 від 30.08.2019 р., як незаконну та підриваючу його морально-психологічну стійкість та авторитет у світлі суспільства.

Перевіривши наявність передумов та існування правових підстав для відкриття провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Сорочан В.Г. та Мельник В.О. , стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь три мільйони сімсот п`ятдесят тисяч гривень нуль копійок моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, в т.ч. Садгірським відділенням поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, зобов`язання відповідні служби, в т.ч. Садгірський відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, видалити з усіх можливих публічних реєстрів всю незаконно та неправомірно внесену інформацію щодо нього в адміністративній справі Національної поліції України Департаменту патрульної поліції УПП в Чернівецькій області № 2607, як незаконну та підриваючу його морально-психологічну стійкість та авторитет у світлі суспільства, суд зазначає наступне.

Верховним Судом у постанові від 04.02.2021 р. у справі № 824/389/20-а зроблено висновок, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду даної справи, прийшли до помилкового висновку щодо підсудності наведеної вище частини позовних вимог місцевому загальному суду, як адміністративному.

З урахуванням вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах, застосовує висновки Верховного Суду наведеного у постанові у постанові від 04.02.2021 р. у справі № 824/389/20-а.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що в прохальній частині позовної заяви позивач, серед іншого, просить визнати протиправними та незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Сорочан В.Г. та Мельник В.О., які, як зазначає позивач в позовній заяві, виразилися у порушенні зазначеними посадовими особами розділів ІІ, ІІІ, VI "Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції", затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 № 1376, а саме у протоколі про адміністративне правопорушення серії ГП № 301089 від 30.05.2019 наявні виправлення, пропуски, закреслення, відсутні паспортні дані позивача та його підпис. В графі "потерпілі" не зазначено жодного потерпілого. В протоколі відсутні дата та час коли мала розглядатися адміністративна справи. Також протокол містить виправлення в часі затримання позивача. В графі "про роз`яснення прав та обов`язків" відсутній підпис позивача. Крім того у протоколі наявні й інші порушення. Незаконними діями, як вказує позивач, є вилучення його посвідчення "постраждалого учасника Революції Гідності" при здійсненні працівниками патрульної поліції його адміністративного затримання. За твердженнями позивача копія протоколу серії ГП № 301089 від 30.05.2019 р. йому не надавалася. Натомість, за запитом позивача 05.06.2019 р. йому було повідомлено, що справу закрито. Разом з тим, з матеріалів справи № 726/1488/19 слідує, що Садгірським відділенням поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області матеріали справи про адміністративне правопорушення були направлені до Садгірського районного суду м. Чернівці 03.06.2019 р. Вказані порушення при складенні протоколів та процесуальних дій працівників патрульної поліції при адміністративному затриманні позивача, на його думку, свідчать про його протиправне затримання та порушення проти нього адміністративної справи, незаконність протоколів про адміністративне затримання та про адміністративне правопорушення від 30.05.2019 р., а також навмисне зловживання держслужбовцями правоохоронних органів процесуальними строками та свідомий не допуск позивача до матеріалів адміністративної справи.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (ч. 5 ст. 5 КАС України).

За приписами п.1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому за визначенням, закріпленим у п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС, публічно-правовий спір - це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У свою чергу, ч. 1 ст. 221 КУпАП визначено, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені, серед інших, ст. 173 (Дрібне хуліганство) зазначеного Кодексу, віднесено до компетенції суддів районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Суд констатує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Разом з тим, складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, доводи позивача з приводу незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Сорочан В.Г. та Мельник В.О. зводяться до процесуальних дій відповідачів, пов`язаних зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП № 301089 від 30.05.2019 р.

Суд також зауважує, що розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.

При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання протиправними та незаконними дії відповідачів при складанні протоколу, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд зазначає, що дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, відтак вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.

Аналогічні правові підстави викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду у від 13.03.2019 року у справі № 712/7385/17 та від 19.06.2019 року у справі № 638/3490/18.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що спір у частині позовних вимог пред`явлений до Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області та його посадових осіб не є адміністративним, оскільки відповідачі при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, вилученні посвідчення, адміністративному затриманні, порушенні адміністративної справи проти позивача, порушенні процесуальних строків здійснювали не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Оскільки вказані позовні вимоги про визнання протиправними та незаконними дій відповідачів не пов`язані з вирішенням публічно-правового спору, суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, в т.ч. Садгірським відділенням поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 21 КАС України, має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у відкриті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та незаконними дії та бездіяльності посадових осіб Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Сорочан В.Г. та Мельник В.О. , стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь моральну шкоду, завдану йому протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, в т.ч. Садгірським відділенням поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, зобов`язання відповідні служби, в т.ч. Садгірське відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, видалити з усіх можливих публічних реєстрів всю незаконно та неправомірно внесену інформацію щодо нього в адміністративній справі Національної поліції України Департаменту патрульної поліції УПП в Чернівецькій області № 2607, як незаконну та підриваючу його морально-психологічну стійкість та авторитет у світлі суспільства.

На підставі вищенаведеного, та керуючись ч. 1 ст. 170, 242, 256 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Садгірського районного суду міста Чернівці в особі судді Байцар Л.В., посадових осіб Садгірського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області в особі Сорочан В.Г. та Мельник В.О., стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої протиправними діями та бездіяльністю суб`єктами владних повноважень, в тому числі Садгірським районним судом м. Чернівці, Садгірським відділенням поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, зобов`язання відповідні служби, в т.ч. Садгірський районний суд міста Чернівці, Садгірське відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, видалити з усіх можливих публічних реєстрів всю незаконно та неправомірно внесену інформацію щодо ОСОБА_1 в справі Садгірського районного суду м. Чернівці № 726/1488/19 від 30.08.2019 р., в адміністративній справі Національної поліції України Департаменту патрульної поліції УПП в Чернівецькій області № 2607, як незаконну та підриваючу його морально-психологічну стійкість та авторитет у світлі суспільства.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.

Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя В.К. Левицький