Рішення № 9567787, 11.05.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.10 Справа № 17/104/10

Суддя

за позовною заявою: приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача: приватного підприємства “Есперанс”, 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, б. Гайдара, 12, кв. 150

про стягнення 10625,91 грн.

суддя Корсун В.Л.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 26.03.10 б/н

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

03.03.10 до господарського суду Запорізької області звернувся приватний підприємець ОСОБА_1 (ПП ОСОБА_1) з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Есперанс” про стягнення з відповідача 10625,91 грн., з яких: 7 842,00 грн. основного боргу та 2 783,91 грн. штрафу за договором від 20.12.08 № 12А.

Ухвалою від 03.03.10 судом порушено провадження в справі № 17/104/10, у сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 01.04.10.

Ухвалою від 03.03.10 судом заяву позивача про прийняття заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача залишено без задоволення через необґрунтованість.

Ухвалою від 01.04.10, відповідно до ст. 24 ГПК України, судом здійснено заміну первісного відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю “Есперанс” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, б. Гайдара, 12, кв. 150) на належного відповідача - приватне підприємство “Есперанс” (або ПП “Есперанс”, 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, б. Гайдара, 12, кв. 150), розгляд справи призначено на 11.05.10.

За заявою представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 11.05.10, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач свої вимоги обґрунтовує ст. ст. 173, 174, 175, 216, 218, 222, 231, 234 Господарського кодексу України, зазначивши у позовній заяві наступне. 20.12.08 між сторонами у справі був укладений договір № 12/А, за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає та оплачує товар окремими партіями. За видатковими накладними позивачем поставлено товару на загальну суму 20 058,00 грн. Зобовязання щодо оплати поставленого товару відповідач виконав частково у розмірі 12 216,00 грн. У звязку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 7 842,00 грн. основного боргу. Крім того, на підставі п. 6.4 договору відповідачу нараховано штраф у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за період з 20.12.09 по 01.03.10 в сумі 2 783,91 грн. Враховуючи викладене, просить суд позов задовольнити.

Відповідач в засідання суду 11.05.10 не зявився, 07.05.10 надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково в розмірі 7 842,00 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 2 783,91 грн. позов не визнав, оскільки вважає розрахунок штрафу з урахуванням тривалості прострочення є безпідставним. При цьому, відповідач посилається на ст. ст. 175, 230 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.08 між приватним підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) і приватним підприємством “Есперанс” (Покупець) укладено договір № 12/А, за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобовязався передати у власність Покупцю визначений цим договором товар, а Покупець зобовязався прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

Предметом даного договору є товари медичного призначення (п.1.2.).

Пунктом 5.1. договору сторони обумовили, що ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених Продавцем на момент отримання заявки Покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі).

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, п. п. 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного договору ПП ОСОБА_1 передано, а ПП “Есперанс” прийнято товар на загальну суму 20 058,00 грн., про що свідчать видаткові накладні та довіреності, які видані уповноваженій особі відповідача (копії залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 5.2. цього договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Покупець сплачує на протязі календарних 30 днів з дня отримання товару 100 % вартості товару.

Однак, відповідач договірних зобовязань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар здійснив частково в сумі 12 216,00 грн., у звязку з чим ПП ОСОБА_1 направив відповідачу претензію від 11.01.10, яка останнім отримана 18.01.10. Проте, претензія відповідачем залишена без реагування.

Решта вартості товару відповідачем не сплачена, внаслідок чого, станом на час розгляду справи в суді, заборгованість за поставлений товар на підставі спірного договору складає 7 842,00 грн. Факт наявності заборгованості у розмірі 7 842,00 грн. підтверджується матеріалами справи, зокрема, довіреностями серії ЯМС за № 979591 від 26.06.09, № 979592 від 07.07.09, № 979600 від 18.08.09, видатковими накладними від 26.06.09 №№ ТК-000570-ТК-000576, від 23.07.09 №№ ТК-000680 - ТК-000684, від 18.08.09 №№ ТК-000791 - ТК-000796, від 20.08.09 №№ ТК-000803 ТК- 000807 та визнанням самим відповідачем суми заборгованості в розмірі 7 842,00 грн., про що зазначено у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати суми заборгованості, суд вважає, що вимоги про стягнення 7 842,00 грн. основного боргу на підставі договору від 20.12.08 № 12/А є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими доданими документами та, у звязку з чим, є такими, що підлягають задоволенню у вказаній частині.

Також, позивачем заявлено вимога про стягнення з відповідача 2 783,91 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, одним з наслідків порушення зобовязання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобовязаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобовязання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з п. 6.4. договору, сторони встановили, що якщо заборгованість триває більше 2-х місяців Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Так, позивачем надано суду розрахунок штрафу на підставі цього пункту договору у розмірі 2 783,91 грн. за період з 20.12.09 по 01.03.10 (7 842,00 грн. х 0,5% х 71 день = 2 783,91 грн.).

Однак, виходячи з аналізу норм діючого законодавства, суд дійшов висновку, що сторони не досягли згоди щодо розміру штрафу, оскільки, визначення розміру штрафу у спірному договорі суперечить як ч. 2 ст. 549 ЦК України, так і п. 4 ст. 231 ГК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 2 783,91 грн. задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.93 № 7-93, державне мито із позовних заяв майнового характеру сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна заявленого позову складає 10 625,91 грн., тобто державне мито повинно складати 106,26 грн. Додане до позовної заяви платіжне доручення від 26.02.10 № 57 свідчить про оплату державного мита в сумі 120,00 грн. Отже, мито внесено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до ст. 47 ГПК України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Статтею 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку, зокрема, внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, держане мито в розмірі 13,74 грн. підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі - 78,42 грн. державного мита та 174,17 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - відносяться на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 22, 49, 66, 67, 75, 82 - 85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства “Есперанс” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, б. Гайдара, 12, кв. 150, код ЄДРПОУ 13629998, р/р 26007330496091 в ЗОФ АКБ “Укрсиббанк”, МФО 313010) на користь приватного підприємця ОСОБА_3 (71100, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в КБ “Приватбанк”, МФО 313399, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 7 842 (сім тисяч вісімсот сорок дві) грн. 00 коп. основного боргу, 78 (сімдесят вісім) грн. 42 коп. витрат з державного мита та 174 (сто сімдесят чотири) грн. 17 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути приватному підприємцю ОСОБА_3 (71100, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в КБ “Приватбанк”, МФО 313399, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) надмірно сплачене державне мито у розмірі 13 (тринадцять) грн. 74 коп.

Видати довідку на одержання з державного бюджету державного мита в сумі 13,74 грн.

Суддя В.Л. Корсун

Рішення суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано згідно з вимогами ст. 84 ГПК України 15.05.2010