Рішення № 95675121, 10.03.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

10 березня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/1246/20

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О. М.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНОФІЛАМЕНТ",

код ЄДРПОУ 38137725, вул. Івана Мазепи, 78, м. Чернігів, 14001

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "БОСКО.",

код ЄДРПОУ 39401260, вул. Івана Мазепи, 78, м. Чернігів, 14001

Предмет спору: про стягнення 852 003,01 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Борода А. Ю., адвокат;

від відповідача: Капара В.І., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНОФІЛАМЕНТ" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСКО.", у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 852 003,01 грн, з яких 816 847,51 грн основного боргу, 18 974,47 грн пені, 4 742,51 грн - 3% річних та 11 438,52 грн інфляційних втрат.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 26.01.2021 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення підготовчого засідання, що підтверджується поштовими повідомлення про вручення.

У підготовче засідання 26.01.2021 від позивача з`явився представник Штандур Д. А. та на підтвердження своїх повноважень надав довіреність від 01.12.2020 №01/12, копію наказу від 20.05.2016 №39К та копію посадової інструкції.

Оскільки справа не є малозначною, а представник Штандур Д. А. не є адвокатом, належних документів, які підтверджують представляти інтереси позивача у суді не надав, суд у підготовчому засіданні 26.01.2021 з урахуванням висновків Верховного Суду у справі №908/592/19 не допустив до участі у справі Штандура Д. А. як представника позивача.

Відповідач у підготовче засідання 26.01.2021 не з`явився, про причини неявки не повідомив.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, підготовче засідання 26.01.2021 проводилось за відсутності сторін (їх представників).

У підготовчому засіданні 26.01.2021 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.02.2021 на 12:00.

Ухвалою суду від 26.01.2021 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 09.02.2021. Вказана ухвала була отримана представниками сторін особисто у приміщенні Господарського суду Чернігівської області.

До початку судового засідання від позивача електронною поштою надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. Вказане клопотання не підписане електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП).

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Приписами ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Оскільки надіслане позивачем електронною поштою клопотання не містить підпису ЕЦП, отже не може вважатись оригіналом електронного документа, а тому суд у судовому засіданні 09.02.2021 не прийняв його до розгляду.

У судовому засіданні 09.02.2021 представник відповідача - адвокат Капара В. І. подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки договір про надання правничої допомоги між нею та відповідачем був підписаний лише сьогодні, у зв`язку з чим вона не мала змоги ознайомитись з матеріалами справи, підготувати відзив на позовну заяву та підготуватись до судового засідання.

Як вбачається з трекінгу відправлень Укрпошти, поштове відправлення № 1400050657908 (позовна заява з додатком) було отримано особисто відповідачем 28.12.2020.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду про відкриття провадження від 29.12.2020 відповідач отримав 30.12.2020.

Отже, відповідач отримав як позовну заяву, так і ухвалу про відкриття провадження, що свідчить про те, що останній був обізнаний про розгляд відповідної справи в Господарському суді Чернігівської області, мав можливість і повинен був завчасно підготуватись до її розгляду, залучити до участі у справі адвоката або здійснювати захист своїх інтересів в порядку самопредставництва.

Залучення адвоката лише у день проведення судового засідання, тобто майже через 1,5 місяці після отримання відповідачем позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі, за відсутності будь-яких поважних причин об`єктивної неможливості подати відзив, раніше залучити до участі у справі адвоката є виключно суб`єктивною поведінкою відповідача, пов`язаною з неналежною підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За наведених обставин, суд у судовому засіданні 09.02.2021 відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 09.02.2021 представник відповідача заявила клопотання про відкладення розгляду справи для укладення мирової угоди з позивачем.

Суд задовольнив клопотання представника відповідача та у судовому засіданні 09.02.2021 оголосив перерву до 02.03.2021 до 12:30.

Ухвалою суду від 09.02.2021 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 02.03.2021. Вказана ухвала була отримана представниками сторін особисто у приміщенні Господарського суду Чернігівської області.

18.02.2021 від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 02.03.2021 о 12:30, без участі його представника.

01.03.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

У поданому відзиві відповідач просить визнати поважними причини пропуску подання відзиву і доданих до нього документів та поновити пропущений процесуальний строк.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ані директор, ані жодний із працівників ТОВ «БОСКО.» не отримували позовної заяви і доданих до неї документів, а відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвали суду від 29.12.2020, яке міститься в матеріалах справи, ухвала суду отримана особою на прізвище ОСОБА_1 , яка не є працівником відповідача.

Відповідач до відзиву додав, зокрема, відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) працівникам ТОВ «БОСКО.» за грудень 2020 року, у яких серед переліку працівників відповідача відсутня особа на прізвище ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 8, 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ознайомилась зі справою 16.02.2021, а тому за наявності доказів того, що особа на прізвище ОСОБА_1 , яка отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 29.12.2020 не є працівником відповідача, враховуючи те, що відповідачем надано докази, які не могли бути подані разом з відзивом, а саме щодо часткової оплати за спірні послуги, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача про визнання причин пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву поважними, поновити цей строк та прийняти відзив з наданими доказами до розгляду.

Беручи до уваги надані відповідачем докази здійснення платежів після відкриття провадження у справі та зважаючи на неявку позивача, суд вважає, що розгляд справи по суті, з`ясування обставин та дослідження доказів у цьому судовому засіданні не є можливим.

Враховуючи викладене, суд у судовому засіданні 02.03.2021 відмовив у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника та постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 09.03.2021 на 10:00.

Ухвалою суду від 02.03.2021 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 09.03.2021.

До початку судового засідання від позивача електронною поштою надійшли підписані ЕЦП: відповідь на відзив, заява про зменшення позовних вимог з доданими до неї документами та заява про стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, а також докази направлення цих документів відповідачу.

У судовому засіданні 09.03.2021 суд долучив до матеріалів справи відповідь на відзив та заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо заяви про зменшення позовних вимог суд зазначає наступне.

У поданій заяві про зменшення позовних вимог позивач посилається на часткове погашення відповідачем заборгованості, яке відбулось у період з 23.12.2020 по 23.02.2021.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач подав заяву про зміну предмету позову після закінчення підготовчого провадження, що не передбачено Господарським процесуальним кодексом України.

Разом з тим, як вбачається з наданих позивачем документів, відповідач сплатив частину спірної заборгованості як до відкриття провадження у справі, так і до закінчення підготовчого провадження, а отже позивач міг подати заяву про зменшення позовних вимог у строки, передбачені ч. 2 ст. 46 ГПК України.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому встановлений у п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України строк на подання заяви про зменшення позовних вимог є присічним і поновленню не підлягає, оскільки пов`язується не із встановленням судом або законом кількості днів чи певною датою, необхідними для вчинення відповідних дій, а зі стадією судового процесу (підготовчого провадження), відновлення якого після переходу до розгляду по суті ГПК України взагалі не передбачено.

Враховуючи те, що позивач подав заяву про зменшення позовних вимог після закінчення строку, встановленого для її подання, суд у судовому засіданні 09.03.2021 відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України залишив її без розгляду.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 10.03.2021 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору №1/01/18 про відшкодування витрат від 01.01.2018 в частині сплати коштів за відшкодування послуг з електропостачання об`єктів відповідача за червень-грудень 2020 року та січень 2021 року, у зв`язку з чим позивач також нарахував 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:

- позивач звернувся до суду із позовом 23.12.2020, а заборгованість просить стягнути за грудень 2020 року та за січень 2021 року, тобто за періоди, строк сплати за які ще не настав;

- сторони спірного договору відступили від умов п. 4 цього договору та змінили порядок здійснення оплати, а саме було домовлено, що відшкодування витрат на забезпечення електроенергією своїх об`єктів на підставі виставлених та підписаних з обох сторін актів наданих послуг, без обмеження в терміні оплати;

- сума компенсації за червень - жовтень 2020 року та за листопад 2020 року фактично є оплаченою, що підтверджується наданими платіжними дорученнями.

Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість за договором від 01.01.2018 №1/01/18 за спірний період у відповідача відсутня, що підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків, який був направлений позивачу.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає:

- відповідно до умов п. 10 договору №1/01/18 про відшкодування витрат від 01.01.2018 рахунок за грудень 2020 року повинен був сплачений у наступному порядку: 63 923,90 грн - до 20.11.2020, а 63 923,90 грн - до 05.12.2020, а 100 638,11 грн з рахунку за січень 2021 року відповідач повинен був сплатити до 20.12.2020. Отже, на момент подачі позовної заяви заборгованість за грудень 2020 року та січень 2021 року вже існувала;

- твердження відповідача про те, що сторони змінили порядок здійснення оплати не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БОСКО.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНОФІЛАМЕНТ» укладено договір про відшкодування витрат №1/01/18 (далі - Договір) (а. с. 12-13).

Відповідно до п. 1 Договору починаючи з 01.01.2018 ТОВ «БОСКО.» відшкодовує витрати ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» на комунальні послуги (електропостачання) об`єктів, що належать ТОВ «БОСКО» і отримують ці послуги через технологічні електричні мережі, які знаходяться у спільному використанні.

Згідно з п. 2 Договору облік спожитої електроенергії здійснюється за показаннями лічильників:

- LZQJ-XC №4541781;

- CA ЗУ-И687 №315226;

- СР ЗУ-И671 №135342;

- СА ЗУ-И687 №712417;

- СР ЗУ-И671 №137099.

Зняття показань лічильників проводиться представником ТОВ «БОСКО.» разом із представником ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» (п. 3 Договору).

ТОВ «БОСКО.» відшкодовує витрати на забезпечення електроенергією своїх об`єктів на підставі виставлених ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» рахунків в термін трьох банківських днів з дня надання такого рахунку (п. 4 Договору).

Відповідно до п. 5 Договору за несвоєчасне відшкодування витрат згідно умов даного Договору ТОВ «БОСКО.» сплачує ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, вказаної у відповідному рахунку, за кожен день затримки в оплаті.

У п. 7 Договору сторони погодили, що ТОВ «БОСКО.» зобов`язується щомісяця, до 5 числа місяця, що передує розрахунковому, подавати ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» в письмовій формі Заявку на обсяги споживання електричної енергії в розрахунковому місяці. У разі, якщо ТОВ «БОСКО.» не надало щомісячну заявку на черговий місяць поставки у встановлений термін, обсяг заявленої електроенергії визначається у відповідності з фактичним обсягом споживання попереднього місяця.

За умовами п. 8 Договору ТОВ «БОСКО.» зобов`язується погоджувати з ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» збільшення обсягу купованої електроенергії у місяці поставки не пізніше 10 числа (включно) розрахункового місяця. Збільшення обсягу придбаної електроенергії допускається лише при дотриманні наступних умов:

- ТОВ «БОСКО.» не пізніше 10 числа (включно) розрахункового місяця надало ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» у письмовій формі відкориговану Заявку на обсяг споживання електричної енергії у розрахунковому місяці;

- ТОВ «БОСКО.» не пізніше 10 числа (включно) розрахункового місяця оплатило ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» грошові кошти у сумі, що становить 100% вартості електроенергії, визначеної на підставі обсягу, зазначеного у відкоригованій Заявці на збільшення обсягу купованої електроенергії.

Відповідно до п. 10 Договору, у редакції додаткової угоди №2 від 18.04.2019 до Договору, компенсація витрат ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» за послуги постачання електроенергії здійснюється щомісяця у розмірі 50% від заявленої ТОВ «БОСКО.» кількості кВт до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, 50% від заявленої ТОВ «БОСКО.» кількості кВт до 5 числа розрахункового місяця, згідно виставлених ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» рахунків. Фактичний розмір компенсації витрат за комунальні послуги визначається ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» відповідно до показників лічильників.

Згідно з п. 11, 12 Договору даний Договір діє з 01.01.2018 по 31.12.2018 включно. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодною із Сторін за один місяць до закінчення строку дії Даного Договору не буде письмово заявлено про його припинення або зміну умов.

Письмових заяв сторін про припинення дії Договору матеріали справи не містять, а отже Договір був пролонгованим на кожний наступний рік та діяв у спірному періоді.

Доказів розірвання або визнання недійсним Договору в судовому порядку матеріали справи також не містять.

ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» виставило ТОВ «БОСКО.» рахунки на оплату компенсації комунальних послуг (а.с. 16-24), а саме:

- №656 від 14.05.2020 (за червень 2020 року) на загальну суму 92 816,56 грн, з яких 46408,28 грн необхідно сплатити до 20.05.2020, а 46408,28 грн - до 05.06.2020;

- №764 від 12.06.2020 (за липень 2020 року) на загальну суму 92 816,56 грн, з яких 46408,28 грн необхідно сплатити до 20.06.2020, а 46408,28 грн - до 05.07.2020;

- №963 від 14.07.2020 (за серпень 2020 року) на загальну суму 92 816,56 грн, з яких 46408,28 грн необхідно сплатити до 20.07.2020, а 46408,28 грн - до 05.08.2020;

- №1114 від 12.08.2020 (за вересень 2020 року) на загальну суму 92 816,56 грн, з яких 46408,28 грн необхідно сплатити до 20.08.2020, а 46408,28 грн - до 05.09.2020;

- №1271 від 14.09.2020 (за жовтень 2020 року) на загальну суму 114 235,78 грн, з яких 57117,89 грн необхідно сплатити до 20.09.2020, а 57117,89 грн - до 05.10.2020;

- №1430 від 12.10.2020 (за листопад 2020 року) на загальну суму 127 847,80 грн, з яких 63923,90 грн необхідно сплатити до 20.10.2020, а 63923,90 грн - до 05.11.2020;

- №1598 від 12.11.2020 (за грудень 2020 року) на загальну суму 127 847,80 грн, з яких 63923,90 грн необхідно сплатити до 20.11.2020, а 63923,90 грн - до 05.12.2020;

- №1711 від 10.12.2020 (дозаявка на грудень 2020 року) на загальну суму 37 880,83 грн, які необхідно сплатити до 10.12.2020;

- №1719 від 11.12.2020 (за січень 2020 року) на загальну суму 201 276,22 грн, з яких 100 638,11 грн необхідно сплатити до 20.12.2020, а 100 638,11 грн - до 05.01.2021.

Заявок ТОВ «БОСКО.» на обсяги споживання електричної енергії в розрахунковому місяці матеріали справи не містять.

Сторонами підписані акти надання послуг щодо компенсації комунальних послуг (а.с. 112-117), а саме:

- №801 від 30.06.2020 (на підставі рахунку №656 від 14.05.2020, за червень 2020 року) на суму 77 364,98 грн;

- № 944 від 31.07.2020 (на підставі рахунку №764 від 12.06.2020, за липень 2020 року) на суму 81 659,75 грн;

- № 1091 від 31.08.2020 (на підставі рахунку №963 від 14.07.2020, за серпень 2020 року) на суму 86 932,30 грн;

- № 1230 від 30.09.2020 (на підставі рахунку №1114 від 12.08.2020, за вересень 2020 року) на суму 99 387,05 грн;

- № 1376 від 31.10.2020 (на підставі рахунку №1271 від 14.09.2020, за жовтень 2020 року) на суму 97 246,73 грн;

- № 1530 від 30.11.2020 (на підставі рахунку №1430 від 12.10.2020, за листопад 2020 року) на суму 178 514,08 грн.

Позивач направив відповідачу претензію щодо сплати заборгованості від 02.12.2020 №314 (а.с. 33), у якій просив оплатити виставлені рахунки за Договором на загальну суму 589 564,87 грн.

Позивач склав і підписав акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2020 по 22.12.2020, відповідно до якого заборгованість відповідача за Договором станом на 22.12.2020 становила 550 480,77 грн (а.с. 32). У акті включена заборгованість відповідно до актів надання послуг з урахуванням проведених відповідачем оплат. Вказаний акт не підписаний відповідачем.

Відповідач склав і підписав акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 26.02.2021, відповідно до якого, без урахування виставлених рахунків за грудень 2020 року та січень 2021 року, переплата відповідача за Договором станом на 26.02.2021 становила 25 950,27 грн (а.с. 80). Вказаний акт не підписаний позивачем.

Відповідно до наданих позивачем та відповідачем актів взаємних розрахунків станом на 01.06.2020 заборгованість ТОВ «БОСКО.» за Договором становила 174 144,84 грн.

У акті звірки взаємних розрахунків позивач зазначив про сплату відповідачем коштів у період з 02.06.2020 по 22.12.2020 на загальну суму 244 768,96 грн, з яких 174 144,84 грн зарахував в рахунок погашення заборгованості, яка існувала до початку спірного періоду, а решту суми у розмірі 70 624,12 грн зарахував в рахунок часткового погашення заборгованості з відшкодування витрат за червень 2020 року згідно з актом наданих послуг №801 від 30.06.2020.

За даними позивача заборгованість відповідача за червень 2020 року становить 6 740,86 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що станом на 23.12.2020 відповідач не відшкодував йому витрати на комунальні послуги (електропостачання) на загальну суму 816 847,51 грн. Вказана сума складається з заборгованості за червень 2020 року у розмірі 6 740,86 грн, за серпень-листопад 2020 року у розмірах, вказаних у актах надання послуг, та з заборгованості за грудень 2020 року у розмірі 165 728,63 грн і січень 2021 року у розмірі 100 638,11 грн (передплата) - відповідно до виставлених рахунків.

У період з 02.06.2020 по 22.12.2020 відповідач сплатив позивачу кошти на загальну суму 269 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №597 від 02.06.2020 на суму 20 000,00 грн, №599 від 19.06.2020 на суму 50 000,00 грн, №602 від 26.06.2020 на суму 23 000,00 грн, №615 від 17.07.2020 на суму 50 000,00 грн, №409 від 30.09.2020 на суму 46 000,00 грн, №623 від 26.10.2020 на суму 30 000,00 грн, №627 від 01.12.2020 на суму 20 000,00 грн, №632 від 18.12.2020 на суму 15 000,00 грн, №633 від 22.12.2020 на суму 15 000,00 грн (а.с. 90-91, 94-95, 97-99, 101-102).

23.12.2020, тобто до подання позову (позов направлено до суду поштою лише 24.12.2021), відповідач згідно з платіжним дорученням №634 від 23.12.2020 перерахував позивачу кошти за Договором у розмірі 126 000,00 грн (а.с. 103).

Крім того, після відкриття провадження у справі відповідач перерахував позивачу кошти за Договором на загальну суму 426 200,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення №649 від 25.01.2021 на суму 34 000,00 грн, №650 від 25.01.2021 на суму 50 000,00 грн, №653 від 27.01.2021 на суму 33 000,00 грн, №654 від 01.02.2021 на суму 57 000,00 грн, №655 від 17.02.2021 на суму 50 000,00 грн, №656 від 19.02.2021 на суму 139 200,00 грн, №658 від 19.02.2021 на суму 11 000,00 грн, №663 від 23.02.2021 на суму 52 000,00 грн (а.с. 104-111).

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

За умовами п. 4, 10 Договору ТОВ «БОСКО.» відшкодовує витрати на забезпечення електроенергією своїх об`єктів на підставі виставлених ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» рахунків в термін трьох банківських днів з дня надання такого рахунку, а фактичний розмір компенсації витрат за комунальні послуги визначається ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» відповідно до показників лічильників.

Позивач виставив відповідачу рахунки на сплату компенсації за комунальні послуги (електроенергію) за червень 2020 року-грудень 2020 року, січень 2021 року (передплата у розмірі 100 638,11 грн із терміном сплати до 20.12.2020) на загальну суму 879 716,56 грн.

У подальшому сторони підписали акти надання послуг щодо фактичних обсягів споживання відповідачем електричної енергії у червні-листопаді 2020 року на загальну суму 621 104,89 грн.

Оскільки дані щодо фактичного обсягу споживання відповідачем електроенергії у грудні 2020 року та 2021 року станом на день подання позовної заяви (24.12.2020) фактично не могли бути відомими, а тому і акти надання послуг за цей період не могли бути складені і підписані сторонами.

Як встановив суд, відповідач станом на початок спірного періоду мав заборгованість за Договором у розмірі 174 144,84 грн. Наявність такої заборгованості відображена в актах звірки взаємних розрахунків, наданих позивачем і відповідачем, які підписані лише однією стороною.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Таким чином, суд дійшов висновку, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника), є доказом, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу за Договором на початок спірного періоду у розмірі 174 144,84 грн.

Крім того, у обох актах звірки відображені суми фактичного споживання відповідачем електроенергії у період з червня 2020 року по листопад 2020 року відповідно до підписаних сторонами актів надання послуг за цей період, загальний розмір такої суми становить 621 104,89 грн.

Отже, акти звірки взаємних розрахунків, з урахуванням наданих сторонами актів надання послуг, свідчать про здійснення між сторонами господарських операцій з надання послуг з електропостачання, у період з червня 2020 року по листопад 2020 року на загальну суму 621 104,89 грн.

Позивач також зазначає про наявність заборгованості у відповідача з відшкодування послуг з електропостачання за період грудень 2020 року-січень 2021 року на загальну суму 266 366,74 грн, яка виникла внаслідок неоплати відповідачем рахунків №1598 від 12.11.2020, №1711 від 10.12.2020, №1719 від 11.12.2020.

Відповідач заперечує проти наявності у нього такої заборгованості за грудень 2020 року-січень 2021 року, посилаючись на те, що сторони спірного договору відступили від умов п. 4 цього договору та змінили порядок здійснення оплати, а саме було домовлено, що відшкодування витрат на забезпечення електроенергією своїх об`єктів на підставі виставлених та підписаних з обох сторін актів наданих послуг, без обмеження в терміні оплати.

Позивач не визнає факту зміни умов п. 4 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У п. 17 Договору зазначено, що усі зміни умов Договору мають бути виконані в письмовій формі, за підписами представників обох Сторін, скріпленими печатками.

Отже, оскільки спірний договір укладений у письмовій формі, зміни до нього повинні вноситись також у письмовій формі, проте відповідач не надав суду доказів укладення у письмовій формі та підписання сторонами договору або додаткової угоди щодо внесення змін у п. 4 Договору, а відтак і не довів зміни порядку здійснення оплати, у зв`язку з чим відповідні доводи відповідача відхиляються судом.

Таким чином, враховуючи умови п. 4 Договору, відповідач повинен відшкодовувати витрати на забезпечення електроенергією своїх об`єктів на підставі виставлених ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» рахунків в термін трьох банківських днів з дня надання такого рахунку.

Разом з тим, згідно з п. 7 Договору ТОВ «БОСКО.» зобов`язалось щомісяця, до 5 числа місяця, що передує розрахунковому, подавати ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» в письмовій формі Заявку на обсяги споживання електричної енергії в розрахунковому місяці, а у разі неподання такої Заявки у встановлений термін, обсяг заявленої електроенергії визначається у відповідності з фактичним обсягом споживання попереднього місяця.

Відповідних заявок ТОВ «БОСКО.» на обсяги споживання електричної енергії в розрахунковому місяці позивачем суду не надано, а відповідач взагалі заперечує факт їх надання, тому обсяги електроенергії у рахунках за грудень 2020 року та січень 2021 року повинні були визначатись відповідно до фактичного обсягу споживання попереднього місяця з урахуванням п. 7 Договору.

Враховуючи те, що рахунок на оплату компенсації комунальних послуг за грудень 2020 року виставлений відповідачу у листопаді 2020 року, сума компенсації у ньому повинна бути визначена відповідно до фактичного обсягу споживання попереднього місяця, тобто жовтня 2020 року, розмір якої становить 97 246,73 грн.

Сума компенсації за січень 2021 року визначається аналогічно, відповідно до фактичного обсягу споживання попереднього місяця, тобто листопада 2020 року, розмір якої становить 178 514,08 грн.

У наданих позивачем рахунках на оплату №1598 від 12.11.2020, від №1711 від 10.12.2020 загальний розмір компенсації витрат за грудень 2020 року становить 165 728,63 грн, а у рахунку №1719 від 11.12.2020 за січень 2021 року - 201 276,22 грн.

Жодних обґрунтувань і доказів щодо порядку визначення вказаних сум компенсації за грудень 2020 року і січень 2021 року позивач суду не надав, а відтак і не довів виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати компенсації послуг з електропостачання за цей період саме у таких розмірах.

Відповідно до п. 10 Договору, у редакції додаткової угоди №2 від 18.04.2019 до Договору, компенсація витрат ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» за послуги постачання електроенергії здійснюється щомісяця у розмірі 50% від заявленої ТОВ «БОСКО.» кількості кВт до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, 50% від заявленої ТОВ «БОСКО.» кількості кВт до 5 числа розрахункового місяця, згідно виставлених ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» рахунків.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням наведених судом висновків щодо розміру компенсації за грудень 2020 року та січень 2021 року, умов п. 10 Договору, у якому визначений порядок та терміни здійснення оплати такої компенсації, та положень ст. 253, 254 Цивільного кодексу України щодо порядку обчислення строків, відшкодуванню відповідачем за грудень 2020 року підлягали кошти у розмірі 97 246,73 грн, з яких 48 623,37 грн - до 20.11.2020 та 48 623,36 грн - до 07.12.2020, а за січень 2021 року - кошти у розмірі 178 514,08 грн, з яких 89 257,04 грн - до 21.12.2020 та 89 257,04 грн - до 05.01.2021 грн.

Станом на момент подання позову строк сплати компенсації за січень 2021 року настав лише щодо суми у розмірі 89 257,04 грн.

Зважаючи на викладене, загальний розмір компенсації відповідача позивачу за послуги з електропостачання за період червень 2020 року-січень 2021 року становить 807 608,66 грн (621 104,89 грн +97 246,73 + 89 257,04).

У період з 02.06.2020 по 23.12.2020, тобто до подання позову до суду та відкриття провадження у справі, відповідач сплатив позивачу кошти за Договором на загальну суму 395 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №597 від 02.06.2020, №599 від 19.06.2020, №602 від 26.06.2020, №615 від 17.07.2020, №409 від 30.09.2020, №623 від 26.10.2020, №627 від 01.12.2020, №632 від 18.12.2020, №633 від 22.12.2020, №634 від 23.12.2020.

У акті звірки взаємних розрахунків позивач зазначив про сплату відповідачем коштів у період з 02.06.2020 по 22.12.2020 на загальну суму 244 768,96 грн. Так, позивач здійснив зарахування сплачених відповідачем коштів 30.09.2020 та 18.12.2020 у меншому розмірі, а саме замість 46 000,00 грн вказано 45 942,48 грн, замість 15 000,00 грн вказано 10 826,48 грн, відповідно, та взагалі не врахував кошти, перераховані відповідачем 01.12.2020 у розмірі 20 000,00 грн.

При цьому жодних обґрунтувань і доказів щодо зазначення і врахування меншої суми, ніж сплачена відповідачем за цим Договором, позивач суду не надав.

Кошти, сплачені відповідачем 23.12.2020 у розмірі 126 000,00 грн, в акті не були враховані, оскільки дані у цьому акті вказані по 22.12.2020, однак ця сума також не була врахована позивачем при визначенні загального розміру основного боргу.

Враховуючи наявність заборгованості відповідача за Договором на початок спірного періоду у розмірі 174 144,84 грн, суму компенсації, яка підлягала сплаті відповідачем, у спірний період у розмірі 807 608,66 грн та суму коштів, сплачених відповідачем за Договором, у розмірі 395 000,00 грн, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором на момент подання позову до суду становила 586 753,50 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу кошти за Договором у загальному розмірі 426 200,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення №649 від 25.01.2021, №650 від 25.01.2021, №653 від 27.01.2021, №654 від 01.02.2021, №655 від 17.02.2021, №656 від 19.02.2021, №658 від 19.02.2021, №663 від 23.02.2021.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є заборгованість за Договором, щодо якої виник спір.

Враховуючи те, що предмет спору в частині стягнення 426 200,00 грн заборгованості, у зв`язку з її оплатою відповідачем, припинив своє існування після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, на момент винесення судом рішення розмір заборгованості відповідача за Договором становить 160 553,50 грн.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не відшкодував позивачу кошти за послуги з електропостачання у встановлений у Договорі строк, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача підлягають кошти у розмірі 160 553,50 грн, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 18 974,47 грн пені за період з 06.06.2020 по 23.12.2020.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як встановив суд, сторони у п. 5 Договору погодили, що за несвоєчасне відшкодування витрат згідно умов даного Договору ТОВ «БОСКО.» сплачує ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, вказаної у відповідному рахунку, за кожен день затримки в оплаті.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявленої до стягнення пені, дійшов висновку про неправильне її нарахування, з огляду наступне.

Як вбачається з наданого розрахунку, позивач здійснив нарахування пені за зобов`язаннями червня 2020 року - листопада 2020 року на суми, вказані у актах надання послуг, а за зобов`язаннями грудня 2020 року - січня 2021 року на суми, вказані у рахунках на оплату.

По-перше, як вже встановив суд, позивач здійснив зарахування перерахованих відповідачем коштів у меншому розмірі, ніж було сплачено.

По-друге, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Умовами Договору не передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, а відтак нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені за зобов`язаннями червня 2020 року повинно здійснюватися з 06.06.2020 по 06.12.2020.

По-третє, відповідно до наведених вище висновків суду щодо розміру компенсації послуг за грудень 2020 року та січень 2021 року пені за зобов`язаннями грудня 2020 року повинна нараховуватись на суму 97 246,73 грн, а за зобов`язаннями січня 2021 року на суму 89 257,04 грн.

По-четверте, відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Отже, в період часу, за який здійснюється стягнення пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості.

Це стосується і нарахування процентів річних, яке, також, здійснюється за кожен день прострочення зобов`язання.

Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов`язання на періоди у зв`язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до наступного періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.

По-п`яте, позивач неправильно визначив початок періодів, за які нараховується пеня, оскільки не врахував правило обчислення строків, визначене ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Загальний розмір перерахованої судом пені, яка підлягає стягненню з відповідача, у тому числі зважаючи на зазначений судом принцип диспозитивності у призмі наведених вище висновків суду щодо розмірів та періодів заборгованості за Договором, становить 18 280,51 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 18 280,51 грн.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 4 742,51 грн - 3% річних за період з 06.06.2020 по 23.12.2020.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 3% річних нараховані позивачем на ті ж самі суми та за ті ж самі періоди, за які була нарахована пеня.

Отже, позивач невірно здійснив нарахування 3% річних через неправильне визначення сум та періоду, за який підлягає нарахування 3% річних, про що суд зазначав вище.

При цьому нарахування 3% річних за зобов`язаннями червня 2020 року підлягає нарахуванню за період з 06.06.2020 по 22.12.2020 у зв`язку з відсутністю законодавчо встановленого обмеження шестимісячним строком нарахування таких процентів.

За перерахунком суду загальний розмір 3% річних становить 4 577,87 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 577,87 грн.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 11 438,52 грн інфляційних втрат за червень-листопад 2020 року.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат, дійшов висновку про правильне їх нарахування, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 11 438,52 грн.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 12 780,05 грн (852 003,01 грн *1,5%).

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача без урахування сплати ним основної заборгованості у розмірі 426 200,00 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якій зазначив, що позивач поніс витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 914,68 грн.

Представник позивача до закінчення судових дебатів подав заяву про стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у якій навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), загальний розмір яких становить 5 000,00 грн, а саме:

1. Участь у судовому розгляді справи - 2 000,00 грн;

2. Ознайомлення з документами та матеріалами справи - 500,00 грн;

3. Супровід та підготовка процесуальних документів - 2 000,00 грн;

4. Участь у судовому засіданні - по 500,00 грн кожне.

У поданій заяві зазначено, що ухвалами суду від 26.01.2021 та 09.02.2021 явка представника позивача у судові засіданні обов`язковою не визнавалась, а тому позивач не мав представника; ухвалою суду від 02.03.2021 така явка визнана судом обов`язковою, у зв`язку з чим у позивача виникла необхідність залучити до участі у справі адвоката та понести додаткові витрати, які не планував понести при зверненні до суду із позовною заявою.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 124 ГПК України).

Аналіз частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Передбачене частиною 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України поняття «істотне перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку» є оціночним і залежить від конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 та від 26.01.2021 у справі №922/3812/19.

Враховуючи викладене та наведені позивачем причини незазначення у позовній заяві попереднього розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за можливе розглянути заяву позивача про стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Як докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копії договору про надання правової допомоги від 03.03.2021, укладеного з адвокатським об`єднанням «Північна фортеця»; ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 03.03.2021, виданого адвокату адвокатського об`єднання «Північна фортеця» Бороді А. В.; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.05.2018, виданого Бороді А. В.; рахунку-фактури №03/03/21-1Р від 03.03.2021 на суму 5 000,00 грн; платіжного доручення №123 від 04.03.2021 про сплату коштів за надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно з п. 1 договору про надання правової допомоги від 03.03.2021 (далі - Договір від 03.03.2021) Адвокатське об`єднання «Північна фортеця» (Виконавець) надає ТОВ «МОНОФІЛАМЕНТ» (Замовник) юридичну (правову) допомогу (послуги), пов`язану з питаннями представництва інтересів Замовника у Господарському суді Чернігівської області у справі №927/1246/20.

Відповідно до п. 5 Договору від 03.03.2021 вартість юридичних послуг складає 5 000,00 грн.

Платіжним дорученням №123 від 04.03.2021 позивач сплатив адвокатському об`єднанню кошти за надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні частково заперечила проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає, що п. 1 наведеного у заяві орієнтовного розрахунку фактично включає в себе п. 2-4 цього розрахунку.

Розглянувши подану позивачем заяву та заперечення відповідача, суд зазначає наступне.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У поданій заяві про стягнення судових витрат наведено перелік виконаних адвокатом робіт, який включає в себе участь у судовому розгляді справи; ознайомлення з документами та матеріалами справи; супровід та підготовка процесуальних документів; участь у судовому засіданні.

З правового аналізу норм Господарського процесуального кодексу України, зокрема ст. 41, 42, 46, 56, 58 цього Кодексу, випливає, що участь представника у судовому розгляді справі передбачає ознайомлення з матеріалами справи, подання доказів, участь у судових засіданнях, подання заяв та клопотань, надання пояснень, доводів, міркувань, заперечень суду та ін.

Тобто пункти 2-4 переліку виконаних адвокатом робіт фактично конкретизують та дублюють пункт 1 цього переліку.

Таким чином, суд доходить висновку, що витрати позивача у розмірі 2 000,00 грн (участь у судовому розгляді справи) не були фактично понесені позивачем, не відповідають критерію реальності та не підлягають відшкодуванню відповідачем.

Щодо витрат на супровід та підготовка процесуальних документів у розмірі 2 000,00 грн суд зазначає наступне.

Адвокатом позивача Бородою А. В. до суду подано такі заяви: відповідь на відзив, заяву про зменшення розміру позовних вимог та заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 09.03.2021 суд залишив заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог без розгляду у зв`язку з тим, що вона була подана після закінчення строку, встановленого для її подання.

Відповідно до приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може займатись адвокатською діяльністю за умов наявності стажу роботи в галузі права не менше двох років, складання кваліфікаційного іспиту, проходження стажування, що свідчить про наявність у нього необхідних професійних знань у галузі права для здійснення такої діяльності, у тому числі щодо вимог, які висуваються до підготовки та подання позовної заяви.

Таким чином, адвокат Борода А. В. повинен бути обізнаний із порядком та строками подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, встановлених ст. 46 ГПК України, а не дотримання цих вимог викликані лише неналежною підготовкою адвоката позивача, пов`язаною із розглядом справи.

Враховуючи наведене, суд вважає, що витрати, пов`язані із супроводом та підготовкою процесуальних документів, підлягають частковому відшкодуванню відповідачем у розмірі 1 000,00 грн, тобто 50% заявленого розміру.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, доведеними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторін лише у розмірі 2 000,00 грн, з яких: ознайомлення з документами та матеріалами справи - 500,00 грн; супровід та підготовка процесуальних документів -1 000,00 грн; участь у судовому засіданні - 500,00 грн.

При цьому суд зазначає про те, що перевищення суми витрат на професійну правничу допомогу, яке допустив позивач, не є істотним в розумінні частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки становить лише 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, якого позивач не мав наміру залучати до участі у справі.

Оскільки позов задоволено частково, судові витрати позивача покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Усього загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить 10 773,62 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСКО." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОФІЛАМЕНТ» основної заборгованості у розмірі 426 200,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСКО." (код ЄДРПОУ 39401260, вул. Івана Мазепи, 78, м. Чернігів, 14001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОФІЛАМЕНТ" (код ЄДРПОУ 38137725, вул. Івана Мазепи, 78, м. Чернігів, 14001) 160 553,50 грн основної заборгованості, 18 280,51 грн пені, 4 577,87 грн - 3% річних, 11 438,52 грн інфляційних втрат та 10 773,62 грн судових витрат.

4. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 22.03.2021.

Суддя В. В. Шморгун