Рішення № 95674786, 17.03.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.03.2021 Справа № 920/1229/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участю секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1229/20 у порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО - ДЕЛЬТА - КБ» (вул. Антонова, буд. 2/32, корпус 2, офіс 18, м. Київ, 03186, ідентифікаційний код 23503034),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМОДУЛЬ» (вул. Аптекарська, буд. 23, м. Ромни, Сумська область, 42000, ідентифікаційний код 37929812),

про стягнення 261 499,80 грн.,

представники учасників справи:

позивача: адвокат Іванчук М.М. згідно ордеру серії АІ № 1083820 приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon»,

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО - ДЕЛЬТА - КБ» (вул. Антонова, буд. 2/32, корпус 2, офіс 18, м. Київ, 03186, ідентифікаційний код 23503034, email: geodeltakd@gmail.com) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМОДУЛЬ» (вул. Аптекарська, буд. 23, м. Ромни, Сумська область, 42000, ідентифікаційний код 37929812, email: eyromodul2013@gmail.com), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки, укладеним між сторонами у спрощений спосіб в загальній сумі 261 499,80 грн, з них: 249 000,00 грн - сума основного боргу, 6 225,00 грн - 3 % річних та 6 274,80 грн - інфляційні втрати, а також просить суд судові витрати в загальній сумі 10 549,50 грн, з них: 3 992,50 грн - витрати по сплаті судового збору, 6 557,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено свої зобов`язання за договором поставки, укладеним між сторонами у спрощений спосіб щодо поставки оплаченого позивачем товару, а тому наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ухвали Господарського суду Сумської області від 11.12.2020 у справі № 920/1229/20 зазначену позовну заяву було залишено без руху на підставі частин першої, десятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання суду письмові пояснення щодо сплати судового збору за платіжним дорученням від 30.11.2020 № 2261 (№ 2262) та/або докази сплати судового збору в установленому законодавством порядку; та подання суду доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, сплаченого відповідно до платіжного доручення від 24.12.2020 № 2261 (№ 2262).

21.12.2020 до суду від позивача надійшла заява від 14.12.2020 № 01/14-12-20 (вх. № 11357/20 від 21.12.2020), відповідно до якої позивачем надано на усунення недоліків позовної заяви письмові пояснення щодо сплати судового збору за платіжним дорученням від 30.11.2020 № 2261 та оригінал зазначеного платіжного доручення.

Ухвалою суду від 07.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/1229/20; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засіданні на 18.02.2021, 11:00.

29.01.2021 до суду від представника позивача - адвоката Іванчук М.М. надійшла заява від 28.01.2021 б/н (вх. № 618к від 29.01.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в Системі «EasyCon» на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою www.court.gov.ua, відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 № 196.

Ухвалою суду від 29.01.2021 у справі № 920/1229/20 постановлено заяву представника позивача - адвоката Іванчук М.М. від 28.01.2021 б/н (вх. № 618к від 29.01.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити та провести підготовче судове засідання у справі № 920/1229/20, призначене на 18.02.2021, 11:00 за участю представника позивача - адвоката Іванчук М.М. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 18.02.2021 у справі № 920/1229/20 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 920/1229/20 до судового розгляду по суті в судове засідання на 17.03.2021, 12:30 за участі представника позивача - адвоката Іванчук М.М. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Представник позивача - адвокат Іванчук М.М. згідно ордеру серії АІ № 1083820 приймала участь у судовому засіданні по суті 17.03.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua) у відповідності до вимог статті 197 ГПК України.

Представник и в судове засідання по суті не з`явився. Письмових заяв чи клопотань по суті справи суду не подав, відзиву на позов не подав, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлений судом належним чином 26.02.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку та міститься в матеріалах цієї справи.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Враховуючи нез`явлення представника відповідача у судове засідання, не подання ним відзиву на позов та не повідомлення суду поважності причин неявки в судове засідання по суті, суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 ГПК України, за відсутності представників учасників справи.

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

В судовому засіданні 17.03.2021 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

22.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євромодуль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» (учасники судового процесу) досягнуто згоди щодо придбання позивачем у відповідача вагону-будинку «Лабораторія» в кількості 1 шт. за ціною 249 000,00 грн.

На підтвердження досягнутих домовленостей відповідач оформив та надав позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000043 від 19.12.2018.

Позивач згідно з платіжним дорученням № 897 від 19.12.2018 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 28 282,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 953 від 18.01.2019 позивачем перераховано відповідачу ще 220 718,00 грн.

Таким чином, позивачем відповідачу було перераховано грошові кошти в загальному розмірі 249 000,00 грн на підставі рахунку-фактури № СФ-0000043 від 19.12.2018 з призначенням платежу «За вагон-будинок згідно рахунку № СФ-0000043 від 19.12.2018».

Позивач мотивує свої вимоги тим, що товар, визначений у рахунку-фактурі № СФ-0000043 від 19.12.2019 (вагон-будинок «Лабораторія») відповідачем позивачу поставлений не був, у зв`язку з чим 20.01.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 08/01-20 щодо виконань зобов`язань за договором поставки вагону-будинку «Лабораторія» в кількості 1 шт. за ціною 249 000,00 грн, оформленого рахунком-фактурою № СФ-0000043 від 19.12.2018.

Зазначену вимогу відповідач отримав 23.01.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист трек-номер 0315803904481 та рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 29, 30).

Таким чином позивач, посилаючись на вимоги частини другої статті 530 ЦК України, зазначає, що відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару або здійснити повернення суми передоплати за товар у строк до 30.01.2020, проте відповідач вищезазначений товар позивачеві не поставив грошові кошти не повернув.

03.02.2020 відповідачем направлено позивачеві листа № 3, у якому відповідач зазначив про фактичну неможливість виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем щодо поставки товару та зобов`язався повернути позивачу суми отриманої передоплати в розмірі 249 000,00 грн, визнав суму заборгованості перед позивачем та направив на адресу позивача направив підписаний з боку відповідача акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 34).

Як зазначає позивач договір поставки, укладений між сторонами у спрощений спосіб та оформлений рахунком-фактурою № СФ-0000043 від 19.12.2018 припинив свою дію з 31.01.2020, тобто з дня, наступного за останнім днем виконання зобов`язань, строк виконання якого визначений відповідно до частини другої статті 530 ЦК України (протягом семи днів з моменту отримання вимоги позивача).

Проте відповідач вищезазначений товар позивачеві не поставив грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися з цим позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями частини першої статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Тобто, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через:

1) ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними;

2) у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Укладений між сторонами договір, оформлений рахунком-фактурою №СФ-0000043 від 19.12.2018 за своєю правовою природою є договором поставки.

Зі змісту статті 712 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 265 ГК України, вбачається, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 367/6344/16-ц.

Таким чином, для задоволення позовних вимог на підставі статті 1212 ЦК України необхідно встановити відсутність між сторонами договірних взаємовідносин та як наслідок цього безпідставне отримання відповідачем коштів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що належними доказами підтверджено перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 249 000 грн. 00 коп., припинення дії договору поставки та надання згоди відповідачем на повернення позивачеві суми передплати.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що у позивача виникло право згідно статті 1212 ЦК України вимагати у відповідача повернення коштів, оскільки відпала підстава, на якій вони були отримані.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу в сумі 249 000,00 грн чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 249 000,00 грн основного боргу (попередньої оплати) та задовольняє їх.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6 225,00 грн - 3 % річних та 6 274,80 грн інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 31.01.2020 по 30.11.2020, відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України, в якій передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно з пункту 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Згідно статті 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Судом перевірено розрахунок розміру 3 % річних та інфляційних збитків та встановлено, що штрафні санкції розраховані арифметично та логічно вірно, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 225,00 грн. - 3 % річних та 6 274,80 грн. інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 31.01.2020 по 30.11.2020.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами в розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3 992,50 грн покладається на відповідача.

Щодо покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Зі змісту частини третьої статті 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

В постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно з пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п`ята статті 126 ГПК України).

Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат позивачем надано договір № 03-2020 про надання професійної правової (правничої) допомоги від 11.01.2020, що укладений між ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» (замовник) та адвокатським бюро «Марини Іванчук» (виконавець), що діє на підставі Статуту, додаткову угоду № 1 до зазначеного договору від 05.11.2020, акт приймання-передачі наданих послуг від 30.11.2020.

Так, 11.01.2020 між адвокатським бюро «Марини Іванчук» і ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» укладено договір про надання професійної правової (правничої) допомоги № 03-2020.

Відповідно до пункту 5.1 зазначеного договору вартість послуг, які надаються виконавцем, визначається окремо за кожну дію (послугу), яку необхідно виконати. При визначенні вартості послуг (розміру гонорару) приймається погодинна ставка роботи виконавця в розмірі 650,00 гр., без ПДВ за одну годину роботи.

Зі змісту пункту 5.2 договору № 03-2020 вбачається, що оплата наданих послуг проводиться замовником на підставі рахунку виконавця та підписаного сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг. Строк проведення розрахунків - 5 банківських днів з моменту підписання відповідного акту та виставлення рахунку виконавцем. Розрахунки за даним договором проводяться в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 5.3 договору № 03-2020).

05.11.2020 між ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА-КБ» і Адвокатським бюро «Марини Іванчук» укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 03-2020, відповідно до якої замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати замовнику професійну правову (правничу) допомогу з врегулювання питань погашення дебіторської заборгованості ТОВ «Євромодуль» перед ТОВ «ГЕО-ДЕЛЬТА- КБ». А саме, замовник доручає, а виконавець зобов`язується:

- здійснити аналіз документів на підставі яких виникла дебіторська заборгованість (укладений договір поставки в спрощеній формі, здійснена передоплата в сумі 249 000,00 грн за рахунком - фактурою № СФ-0000043 від 19.12.2018, товар не поставлений, передоплата не повернута);

- надати консультації та рекомендації з питань, пов`язаних з досудовим та судовим врегулюванням взаємовідносин сторін в цьому питанні,

- підготувати необхідні документи (в тому числі, але не виключно, розрахувати ціну позову (включаючи 3 % річних та інфляційні втрати) підготувати позовну заяву, належним чином засвідчені копії документів тощо) для звернення до суду щодо примусового стягнення з ТОВ «ЄВРОМОДУЛЬ» дебіторської заборгованості у вигляді неповернутої передоплати в розмірі 249 000,00 грн.

Вартість послуг виконавця з надання правової (правничої) допомоги, обумовленої предметом даної додаткової угоди - відповідно до пункту 5.1 договору № 03-2020 про надання професійної правової (правничої) допомоги від 11.01.2020 року.

Строк проведення розрахунків - 20 банківських днів від дати підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг за даною додатковою угодою.

Додаткова угода № 1 набирає чинності з моменту підписання її сторонами та становить невід`ємну частину договору.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 1 від 05.11.2020 до договору № 03-2020 про надання професійної правової (правничої) допомоги, що підписаний сторонами, позивач прийняв послуги, надані адвокатським об`єднанням згідно з їх найменуванням, зазначеним у пункті 1 вказаного акту, на суму 6 557,00 грн., тобто позивачем підтверджено факт виконання робіт із зазначенням конкретних послуг.

Даний розрахунок судових витрат було зазначено позивачем у позовній заяві.

Саме від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 24.11.2020 № 911/4242/15.

Крім того, в постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 викладено правову позицію з приводу того, що за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих адвокатським бюро «Марини Іванчук» послуг і виконання робіт та їх вартості, а відповідачем не подано заперечень проти розміру витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6 557,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМОДУЛЬ» (вул. Аптекарська, буд. 23, м. Ромни, Сумська область, 42000, ідентифікаційний код 37929812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО - ДЕЛЬТА - КБ» (вул. Антонова, буд. 2/32, корп. 2, офіс 18, м. Київ, 03186, ідентифікаційний код 23503034) 249 000,00 грн (двісті сорок дев`ять тисяч гривень 00 коп.) основного богу (передоплати), 6 225,00 грн (шість тисяч двісті двадцять п`ять гривень 00 коп.) - 3 % річних, 6 274,80 грн (шість тисяч двісті сімдесят чотири гривні 80 коп.) інфляційних збитків, 3 992,00 грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дві гривні 00 коп.) витрат по сплаті судового збору та 6 557,00 грн. (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят сім гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22 березня 2021 року.

Суддя Ю.А. Джепа