Ухвала суду № 95671005, 10.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 березня 2021 р. Справа № 160/3342/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, подана через систему «Електронний суд» представником позивача - Акерманом О.М., у якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приват Банк»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приват Банк».

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернувся до суду вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в поновленні виплати пенсії та відмови у виплаті пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року у справі №160/12368/20.

Судом встановлено, що позивач 05.10.2020 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області скласти щодо ОСОБА_1 списки за формою згідно з додатком 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою КМУ № 45 від 13.02.2008р. за всіма підставами для перерахунку, починаючи з 07.10.2009р. та подати їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009р. на підставі довідок про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії та виплатити пенсію за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 в повному обсязі з 07.10.2009 р. та надалі, з нарахуванням компенсації втрати частини доходу, з проведенням всіх індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

За результатами судового розгляду вказаних вимог 05.11.2020 Дніпропетровським окружним адміністративним судом постановлено рішення в адміністративній справі №160/12368/20 про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року; відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Зазначене рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду відповідно до інформації Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 07.12.2020.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року в адміністративній справі №160/12368/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом «Про надання інформації» від 29.01.2021 №0400-010311-8/13831 повідомило представнику позивача - Акерману О.М. про те, що відповідно до статті 52 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа офіцерського складу, прапорщиків і мічманів військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсійне забезпечення згідно за цим Законом та членам їх сімей, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи ПАТ «Ощадбанк» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформлюються органом Пенсійного фонду України. В зв`язку з цим, для виплати пенсії через відділення ПАТ «Приватбанк» підстави відсутні. Враховуючи викладене, відповідач просив надати довідку ПАТ «Ощадбанк» або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ПАТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

Листом «Про надання інформації» від 24.02.2021 №0400-010311-8/27722 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 по справі №160/12368/20 вдруге просило представника позивача - Акермана О.М. надати довідку про відкриття рахунку в АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

При цьому, суд відхиляє посилання представника позивача - Акермана О.М. в адміністративному позові на те, що останній 10.02.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою здійснити запити до уповноваженого органу щодо надання довідки про розмір грошового забезпечення, виплачувати пенсію на банківський рахунок відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», за результатами розгляду якого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом 24.02.2021 №0400-010311-8/27722 відмовлено у перерахуванні пенсійних виплат на банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», оскільки лист відповідача не містить жодних посилань на заяву від 10.02.2021. Крім того, заява від 10.02.2021 не містить жодних відміток про прийняття/отримання її відповідачем, а з наданої до матеріалів позовної заяви фіскального чеку Укрпошти від 11.02.2021 у суду відсутня можливість встановити зміст вказаного відправлення.

Таким чином, представником позивача не було надано жодних доказів на підтвердження отримання відповідачем заяви представника позивача - Акермана О.М. від 10.02.2021.

Тобто, матеріали справи не містять доказів, що після прийняття Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення від 05.11.2020 року в адміністративній справі №160/12368/20 позивач або його представник звертались до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Дії відповідача щодо відмови у поновлені виплати пенсії позивача, оформлені листами «Про надання інформації» від 29.01.2021 №0400-010311-8/13831 та від 24.02.2021 №0400-010311-8/27722 вчинені на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року в адміністративній справі №160/12368/20.

Факт того, що позивач вважає протиправною бездіяльність щодо відмови в поновленні виплати пенсії та відмови у виплаті пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», не свідчить про те, що між даними сторонами виник новий спір, оскільки відмова у поновлені виплати пенсії прийнята за тією ж заявою позивача від 15.07.2020 про призначення/перерахунок пенсії, що було предметом розгляду в адміністративній справі №160/12368/20.

Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст.370 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 8 статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналіз зазначених норм свідчить, що КАС України передбачає такі види судового контролю за виконанням судового рішення: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України), оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, вчинених при примусовому виконанні рішення суду (стаття 287 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15 вказав, що зазначені правові норми КАС України (статті 382, 383) мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, установленому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення або стягнення заборгованості за іншим судовим рішенням.

В той же час, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п.40) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», від 15 березня 2001 року, заява №40758/09, п.68).

Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в іншому (новому) судовому провадженні не розглядаються.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, неодноразово наведеній у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 03.04.2019 у справі №820/4261/18, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі №640/15623/19.

Крім того, суд звертає увагу, що в постанові від 29.07.2020 у справі №580/1264/19 Верховний Суд вказав, що у разі порушення зазначеного порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду провадження у справі належить закривати з посиланням на те, що спір вирішений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спір у справі, що розглядається, є тотожним спору в адміністративній справі №160/12368/20, оскільки він виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. У спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

В той же час, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

При цьому, суд роз`яснює позивачеві, що відмова у відкритті провадження в даній справі не позбавляє його права звернутись до суду із заявою в порядку, визначеному статтями 382, 383 КАС України.

Керуючись статтями 170, 242, 248, 256, 382, 383 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно