Рішення № 95670997, 18.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 160/11976/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2020 року № 0400-0319-8/73691 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1980 р. по 06.08.1998 р. на Павлоградському пивзаводі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до заяви про призначення пенсії від 20.08.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.08.2020р. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком разом з всіма наявними документами згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення оформлене листом № 0400-0319-8/73691 від 28.08.2020 року "Про відмову в пизначенні пенсії", яким відмовлено останній у призначенні пенсії за віком. У зазначеному рішенні вказано, що до страхового стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 01.04.1980 р. по 06.08.1998 р. на Павлоградському пивзаводі, оскільки в записі №9 трудової книжки позивача зазначено дату звільнення 07.04.1997р., а в наказі про звільнення №114-К зазначено дату 06.08.1998р., що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58. Враховуючи зазначене страховий стаж роботи позивача становить 13 років 11 місяців та 27 днів, що не дає права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки вказаний вище період його роботи внесено у трудову книжку з посиланнями на підстави їх внесення. Записи містять усі необхідні відомості щодо прийому, переведення та звільнення його з роботи, як цього вимагає чинне законодавство.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що оскільки в записі №9 трудової книжки позивача зазначено дату звільнення 07.04.1997р., а в наказі про звільнення №114-К зазначено дату 06.08.1998р., що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, зарахувати період роботи позивача з 01.04.1980 р. по 06.08.1998 р. на Павлоградському пивзаводі, відповідач не має підстав. Таким чином, на дату звернення 20.08.2020р. за призначенням пенсії за віком страховий стаж позивача складає - 13 років 11 місяців та 27 днів. Зазначене не дає права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим, оскаржуване рішення № 0400-0319-8/73691 від 28.08.2020 року "Про відмову в пизначенні пенсії" є правомірним.

Від позивача 30 грудня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти доводів відповідача та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 17.11.2020 року вказану справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження у справі, згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 17.01.2021 - вихідний день (неділя), у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 18.01.2021р.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно копії паспорту громадянина України НОМЕР_1 виданого 30.10.1996р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення для призначення пенсії досягла 59 років 6 місяців.

У трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 03.05.1979р., наявні наступні записи, зокрема, у період з 01.04.1980 року по 06.08.1998 рік працювала варщиком 3 розряду по направленню Лохвицького технікуму харчової промисловості на Павлоградському пивзаводі.

Позивачем 20.08.2020р подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 0400-0319-8/73691 від 28.08.2020 року "Про відмову в пизначенні пенсії", яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії. Відповідачем не зараховано до стажу позивача спірний період роботи у зв`язку з тим, що в записі №9 трудової книжки позивача зазначено дату звільнення 07.04.1997р., а в наказі про звільнення №114-К зазначено дату 06.08.1998р., що суперечить вимогам п.2.4 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58. Таким чином страховий стаж роботи позивача становить 13 років 11 місяців та 27 днів на дату звернення, в зв`язку з цим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області неможливо призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

За правилами частини 1статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертоїстатті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку, які народилися у період з 01.10.1960 року по 31.03.1961 рік, у 59 років 6 місяців при за наявності страхового стажу не менше 27 років з 01.01.2020 року по 31 грудня 2020 року.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» , встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Судом досліджено копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 03.05.1979р, в якій зазначено, що з 01.04.1980 р. по 06.08.1998 р. (згідно Наказу про звільнення №114-К) працювала на посаді варщика 3 розряду по направленню Лохвицького технікуму харчової промисловості на Павлоградському пивзаводі.

Додатковими довідками та іншими доказами вказане не підтверджено, оскільки згідно наданих позивачем архівних довідок документи з кадрових питань Павлоградського пивзаводу на довгострокове зберігання до архівної установи не надходили.

Таким чином, належними документами, а саме трудовою книжкою, підтверджено, що позивач дійсно в спірний період, працювала в Павлоградському пивзаводі.

Щодо питання незарахування спірного періоду роботи позивача в Павлоградському пивзаводі до страхового стажу для призначення пенсії, суд зазначає наступне.

В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, означених періодів трудової діяльності позивача відповідачем у листі № 0400-0319-8/73691 від 28.08.2020 року та у відзиві зазначено, що період в записі №9 трудової книжки позивача зазначено дату звільнення 07.04.1997р., а в наказі про звільнення №114-К зазначено дату 06.08.1998р.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, з оголяду на наступне.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на нихпонад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови,що вонипідлягаютьдержавному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників`відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Проте, суд не може врахувати період роботи позивача в Павлоградському пивзаводі з 07.04.1997р. по 06.08.1998р., з наступних причин.

Оскільки в трудовій книжці позивача дійсно наявна розбіжність між датою внесення запису про звільнення 07.04.1997р. та датою наказу про звільнення №114-К зазначено дату 06.08.1998р., а позивачем не підтверджено жодним доказом факт звільнення саме датою 06.08.1998р., більше того позивач зверталася до відділу виконавчого комітету Павлоградської міської ради на що отримала відповідь архівного відділу щодо спірного періоду роботи із посиланням на період саме з 01.04.1980р. по 07.04.1997р.

Отже, суд не може посилатися на дату вказаного наказу, з огляду на вищезазначене в цій частині позовних вимог слід відмовити.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не було зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу спірний період роботи в Павлоградському пивзаводі, що на переконання суду, є безумною підставою для зобов`язання відповідача зарахувати до стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1980 р. по 07.04.1997 р. в Павлоградському пивзаводі та призначити пенсію за віком із зарахуванням до страхового стажу спірного періоду роботи з дати виникнення права на призначення пенсії, тобто з 20.08.2020 р.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним і скасування та зобов`язання вчинити певні дії - підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № ПН 1770741 від 10.11.2020 року.

На підставі ст.139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 840,80грн.

Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, яке оформлене у формі листа № 0400-0319-8/73691 від 28.08.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 01.04.1980 р. по 07.04.1997 р. в Павлоградському пивзаводі та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу спірного періоду роботи в Павлоградському пивзаводі, з 20.08.2020 р.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивнучастини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова