Рішення № 95670996, 11.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року Справа № 160/14356/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3054 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини 3054, з позовними вимогами про :

- визнання протиправною бездіяльність військової частини 3054 щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 , грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена позивачу відповідно до рішення Дніпровського окружного адміністративного суду по справі № 160/4799/20 від 15.06.2020 року, за період з 27.05.2019 року по 14.07.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення Позивача та у відповідності до довідки № 28 від 27.02.2020, що надана відповідачем;

- зобов`язати військову частину 3054, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена Позивачу відповідно до рішення Дніпровського окружного адміністративного суду по справі № 160/4799/20 від 15.06.2020 року, за період з 27.05.2019 року по 14.07.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення Позивача та у відповідності до довідки № 28 від 27.02.2020, що надана Відповідачем.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, відповідно до вимог статті 6-12 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», 30.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом. Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду по справі № 160/4799/20 від 15.06.2020 адміністративний позов було задоволено, визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій. На підставі вищезазначеного рішення було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку 14.07.2020р., грошова компенсація за затримку у виплаті грошової компенсації, за період з 27.05.2019 року по 14.07.2020 року виплачена останньому не була. Позивач вважає, що відповідач виходить з хибного тлумачення норм законодавства, оскільки право працюючої особи на своєчасне одержання винагороди за працю закріплено Конституцією України. Ст.43 Конституції України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Позивач дійшов висновку, що сума грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації складає 105 465 грн. 18 коп., виходячи з наступного розрахунку: 373,99*282=105 465,18 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у вказаній в адміністративній справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.

18.12.2020 року на адресу суду прийшов відзив на адміністративний позов по справі № 160/14356/20, в якій відповідач заперечує проти позиції позивача. Відповідач зазначає, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшаков проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, та вважає, що немає обґрунтованих підстав стверджувати що наведені Позивачем положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відповідач просить суд відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини 3054 Національної гвардії України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 06.01.2021, що припадає на період перебування судді у відпустці, у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 11.01.2021р.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, проаналізувавши чинне законодавство суд встановив наступне.

Згідно довідки, виданої Головним управлінням Національної гвардії України серії НОМЕР_2, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та згідно довідки №352, виданої командиром військової частини 3054 брав участь в антитерористичній операції.

27.05.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується наказом №116 від 27.05.2019 командира військової частини 3054 І. В. Каліновським.

Як вбачається з листа №6/54/33-198 від 10.02.2020 року, при знятті позивача з усіх видів забезпечення та виключенні зі списків особового складу Відповідача, позивач мав невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, за весь період проходження військової служби ОСОБА_1 з 2017 по 2019 роки, компенсація за яку виплачена не була. Станом на дату зняття позивача з усіх видів забезпечення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 мав 42 календарних дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки.

У зв`язку з неотриманням грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, позивач у квітні 2020 року звернувся до суду з позовом щодо виплати.

Рішенням від 15 червня 2020 року у справі №160/4799/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд адміністративний позов позивача задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність військової частини 3054 щодо невиплати під час звільнення зі служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язав військову частину 3054 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 160/4799/20 військова частина 3054 нарахувала позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та виплатила 14.07.2020 року, що підтверджується позовом від 11.20.20.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини 3054 щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 27.05.2019 року по 14.07.2020 рік шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995року № 100.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Наслідки невиплати працівнику при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України та залежать від наявності вини підприємства, установи, організації, з якими такий працівник перебував у трудових відносинах, і безспірності сум, що підлягають до виплати.

Зокрема, підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір.

Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

У зазначеній постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду також вказала, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 766/9584/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 27.05.2019 року по 14.07.2020 рік шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, у відповідності до положень статей 116, 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, суд враховує таке:

на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (27.05.2019) між ним та військовою частиною 3054 не існувало спору щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими;

заяву про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивач подав 30 квітня 2020 року, через 11 місяців після звільнення;

спір щодо нарахування та виплати компенсації виник після отримання позивачем відповіді військової частини 3054 з відмовою щодо нарахування та виплати у зв`язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації;

право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 160/4799/20. Цим рішенням суд зобов`язав військову частину 3054 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за усі невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі №160/4799/20, яке набрало законної сили 15.07.2020 року, відповідач добровільно виконав, нарахувавши та виплативши позивачу компенсацію.

Оскільки відповідач виплатив компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, належну позивачу на день звільнення, то підстави для застосування судом до військової частини 3054 наслідків, передбачених частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки відсутні.

Спір щодо виплати зазначеної компенсації, який виник між позивачем та відповідачем після звільнення позивача, вирішений рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 160/4799/20. Обов`язок військової частини 3054 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації виник у відповідача 15.07.2020 року (після набрання рішенням суду законної сили).

За змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України у разі вирішення спору щодо виплати працівнику сум при звільненні, власник або уповноважений орган зобов`язані нарахувати та виплатити належні такому працівнику суми після набрання рішенням законної сили у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким вирішений спір щодо права позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки набрало законної сили 15.07.2020 року, то саме з цієї дати у відповідача виникає обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, право на яке визнане рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 160/4799/20, до набрання цим рішенням законної сили (15.07.2020), 14.07.2020р., що зазначає сам позивач згідно поданого позову. Отже, затримки щодо виплати цих коштів позивачу не було.

За змістом статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та відповідно до правових позицій Верховного Суду, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних працівнику безспірних сум. Тому, виплата позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, яка була предметом судового спору, до набрання рішенням суду законної сили (до настання дати, з якої така виплата стає обов`язком відповідача) звільняє відповідача від негативних наслідків, передбачених зазначеними вище нормами Кодексу законів про працю України.

Крім того, суд зазначає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, у вигляді сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини 3054 (49008, м.Дніпро, вул.Надії Алексєєнко, 46, ЄДРПОУ 25575569) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова