Рішення № 95647349, 19.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року Справа № 160/417/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини Т0120 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини Т0120, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини Т0120 (ЄДРПОУ 33248535, місцезнаходження: 49035, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Криворізьке шосе, будинок 2) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/6482/20 від 07.10.2020р., за період з 26.04.2018 року по 27.11.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки №13/13-320 від 04.05.2020 року, що надана відповідачем;

- зобов`язати Військову частину Т0120 (ЄДРПОУ 33248535, місцезнаходження: 49035, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Криворізьке шосе, будинок 2) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/6482/20 від 07.10.2020р., за період з 26.04.2018 року по 27.11.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки №13/13-320 від 04.05.2020 року, що надана відповідачем.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі №160/6482/20 було проведено виплату позивачу грошової компенсації за затримку грошових коштів за невикористані додаткові дні оплачуваної відпустки. Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, за рішенням суду у справі №160/6482/20, а не в день звільнення з військової служби, відповідачем було допущено у даному випадку протиправну бездіяльність, порушено приписи ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП) в частині строків виплати позивачу грошової компенсації та порушило право на соціальний захист, зокрема, на своєчасне отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки. На думку позивача, оскаржувана бездіяльність є протиправною, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.01.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

05.02.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що спеціальним законодавством України не врегульовано та не передбачено (щодо військовослужбовців Держспецтрансслужби) питання виплати грошової компенсації за затримку у виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в т.ч. учаснику бойових дії. Грошова компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку не входить до складу грошового забезпечення , тому у відповідача не має обов`язку щодо її виплати саме в день звільнення військовослужбовця зі служби.

12.02.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, слід застосовувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби.

25.02.2021 року від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, в яких зазначено, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарюванні, а проходять військову службу. Крім того, згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 від 04.11.1996р., має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 12.10.2015, військовий квиток серії НОМЕР_3 від 03.05.2018р.

Згідно Витягу із Наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 17.04.2018р. №17, відповідно статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підполковника ОСОБА_1 , начальника зв`язку штабу управління 26 об`єднаного загону звільнено з військової служби у запас збройних сил України за підпунктом «Ї» пункту 1 частини 8 (військовослужбовці, які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився та не висловили бажання продовжувати військову службу.

Наказом командира військової частини Т0120 (по стройовій частині) від 26 квітня 2018 року, №80 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини Т0120, знято з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Новокодацького РВК міста Дніпра, про що свідчить витяг з наказу командира військової частини Т0120.

15.03.2020 року позивач звернувся до відповідача щодо надання йому додаткової відпустки за період проходження військової служби у військовій частині Т0120 за кожен рік проходження військової служби з моменту отримання ним статусу учасника бойових дій. Також просив надати довідку чи виплачувалась грошова компенсація за додаткову відпустку за цей період.

19.03.2020 року позивачу надано відповідь, оформлену листом за вих. № 9/13-215, в якій зазначено, що згідно даних фінансово економічної служби частини в фінансового економічній службі частини відсутній рапорт (у рік звільнення з військової служби) про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, в томучислі за минулі роки. Виплату компенсації в таких випадках, можливо здійснити на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили.

28.04.2020 року позивач звернувся до командування військової частини Т0120 з запитом на інформацію та отримання, зокрема:

- довідки про середньоденне грошове забезпечення підполковника ОСОБА_1 , начальника служби зв`язку військової частини Т0120, за останні 12 місяців, що передують даті закінчення проходження останнім військової служби за контрактом;

- довідки про середньоденне грошове забезпечення підполковника ОСОБА_1 , начальника служби зв`язку військової частини Т0120, за останні 2 місяці, що передують даті закінчення проходження останнім військової служби за контрактом.

За результатами розгляду запиту відповідачем 20.04.2020 року № юр/877 надано позивачу відповідь.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі № 160/6482/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини Т0120 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі №160/6482/20, позивачем у позовній заяві зазначено, що виплата за вищезазначеним рішенням була проведена.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо невиплати в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Між тим, згідно з ч. 1ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Згідно з приписами наведених норм ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом.

За наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа № 810/1543/17).

В даному випадку у справі №160/6482/20 мав місце спір щодо належних позивачеві сум виплати складових грошового забезпечення при звільненні.

У рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі № 160/6482/20 вже надавалась правова оцінка бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, норми ст. 117 КЗпП України на спірні правовідносини, вирішені цим судовим рішенням, не поширюються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 2статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати учасниками справи не здійснювались.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини Т0120 (49035, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Криворізьке шосе, будинок 2, код ЄДРПОУ 33248535) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко