Ухвала суду № 95630314, 15.03.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/7609/19

н/п 2/766/6722/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Романенко І.О.,

представника позивача Шевцова О.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Дубової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області про звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року відкрито провадження за справою та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Від відповідача 16.10.2020 року до суду надійшло клопотання про закриття провадження за справою, в якому відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2019 року у справі №911/1247/18 (провадження №12-99гс19), вважає, що фактично спір виник між юридичними особами банком і контролюючим органом суб`єктом владних повноважень, є спором між позивачем та третьою особою щодо прав на майно, а тому даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. А факт порушення боржником основного зобов`язання за кредитним договором не пов`язаний із порушенням прав іпотекодержателя через накладення арешту на предмет іпотеки. Крім того, відповідач зазначає, що чинним Податковим кодексом України передбачено способи та порядок припинення адміністративного арешту, однак у справі відсутні докази їх застосування. Порядок припинення податкової застави чітко врегульований Порядком застосування податкової застави контролюючими органами, затвердженим наказом №586 від 16.06.2017 року Міністерства фінансів України.

27.10.2020 року представник позивача надав до суду заперечення на клопотання про закриття провадження, в якому вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, справа повинна розглядатися у порядку, передбаченому ЦПК України, тому позов пред`явлено вірно, з урахуванням усталеної практики та законодавства України, порушення юрисдикції в даному випадку немає, оскільки стороною відповідача не надано доказів того, що спірну квартиру, на яку накладено арешт, виведено з житлового фонду до моменту арешту і там провадиться будь-яка підприємницька діяльність. Сторона позивача вважає, що арешт, вчинений у 2017 році, підлягає скасуванню, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі №910/4772/17, а тому у задоволенні клопотання просить відмовити.

15.03.2021 року відповідач надав до суду уточнення клопотання про закриття провадження у справі, в якому уточнив прохальну частину клопотання, не змінюючи підстав, просив прийняти до уваги наведені у клопотанні доводи та закрити провадження у справі.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали заявлене клопотання про закриття провадження за справою, просили задовольнити його з підстав, зазначених у клопотанні.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення даного клопотання, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у запереченнях на клопотання, поданих до суду 27.10.2020 року.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) спори про цивільне право, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

27.10.2020 року відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2019 року у справі №911/1247/18 (провадження №12-99гс19), подав до суду клопотання про закриття провадження за справою, в якому вважає, що фактично спір виник між юридичними особами банком і контролюючим органом суб`єктом владних повноважень, який є спором між позивачем та третьою особою щодо прав на майно, а тому даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. А факт порушення боржником основного зобов`язання за кредитним договором не пов`язаний із порушенням прав іпотекодержателя через накладення арешту на предмет іпотеки.

Проте, згідно п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 року, в якій зроблено узагальнення практики розгляду цивільних справ про виключення майна з-під арешту, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно п.2 постанови Пленуму позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VІ).

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України. У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі.

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Згідно п.3 постанови Пленуму позови про зняття арешту з майна можуть бути пред`явлені, зокрема, коли накладено арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна. Разом із тим, згідно зі статтею 465 Митного кодексу України конфіскація майна, яке є безпосереднім об`єктом порушення митних правил, застосовується незалежно від того, чи є це майно власністю особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Згідно п.4 постанови Пленуму у разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК України, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов`язаний з їх підприємницькою діяльністю.

Згідно п.6 постанови Пленуму відповідно до частини другої статті 114 ЦПК України позови про зняття арешту з нерухомого майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (виключна підсудність). Якщо майно розташоване або знаходиться у різних районах міста чи в різних містах, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини майна, вартість якої перевищує вартість тих, що знаходяться в інших районах чи місцевостях. У разі недотримання правил підсудності заява повертається судом позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду (пункт 4 частини третьої, частина п`ята статті 121 ЦПК постанови Пленуму). Якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті - стаття 173 ЦПК постанови Пленуму) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил виключної підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (пункт 2 частини першої статті 116 ЦПК постанови Пленуму).

Згідно п.7 постанови Пленуму суд не вправі відмовити у відкритті провадження у справі про зняття арешту з майна, якщо справа, у зв`язку з якою накладено арешт на майно, не вирішена, оскільки зазначене, зокрема, впливає на перебіг позовної давності. У разі неможливості розгляду такого позову до вирішення іншої справи суд відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України зупиняє провадження у справі про зняття арешту з майна.

Згідно п.8 постанови Пленуму оскільки згідно зі статтею 126 ЦПК України позивач вправі об`єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов`язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна. При цьому якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, яке виникло, наприклад, із договору про спільну власність або таке його право не визнається чи оспорюється співвласником, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно.

Згідно п.10 постанови Пленуму відповідно до статті 130 ЦПК України при проведенні попереднього судового засідання, а якщо воно не проводиться, то при підготовці справи до судового розгляду, суд має визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору, з`ясувати, які докази подані чи подаються кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень, а також з яких правовідносин виник спір, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зокрема, у матеріалах справи залежно від предмета та підстави позову мають бути належним чином завірені копи акта опису та арешту, постанови про арешт коштів чи майна боржника, вироку, рішення суду або іншого органу, на виконання яких проводився опис і арешт, матеріали, що є в кримінальній справі щодо належності описаного майна і джерел коштів на його придбання, документи про право власності на майно, кредитні зобов`язання, реєстраційні посвідчення, паспорти та інші документи, що видаються на це майно. З урахуванням положень Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у разі неможливості надання суду зазначених документів розгляд справи здійснюється за документами і матеріалами (доказами), поданими учасниками судового процесу, якщо вони є достатніми для прийняття відповідного судового рішення.

Згідно п.11 постанови Пленуму при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з`ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України). У разі виникнення у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, труднощів у витребуванні доказів суд з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК України сприяє їм у цьому за наявності відповідного клопотання. Також за необхідності судам слід використовувати матеріали кримінального провадження про належність описаного майна і джерела коштів на його придбання.

Згідно п.12 постанови Пленуму на позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна поширюється передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт (опис) належного їй майна.

Згідно п.13 при розгляді справ судам належить звертати увагу на те, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис та арешт майна, зокрема, чи перелічено в акті опису інше майно, у тому числі те, що знаходиться у спільній власності боржника з іншими особами, яке не описувалось, а також чи не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернене лише в передбачених законодавством випадках.

Згідно п. 14 постанови Пленуму вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, суди повинні керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист.

Згідно п.19 постанови Пленуму ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, на які посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підстави (обставини, якими обґрунтовувались вимоги) та зміст позовних вимог (стаття 119 ЦПК України). У резолютивній частині рішення у цій категорії справ суду належить зазначати конкретне майно, з якого знімається арешт, його вартість, на користь кого знято арешт і за ким визнається право власності чи кому це майно передається у володіння.

Згідно п.20 постанови Пленуму, виявивши факти невжиття чи несвоєчасного вжиття передбачених законом заходів для забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, порушення правил опису та арешту майна або якщо описане майно було розтрачене, відчужене або приховане особами, яким воно передано на зберігання, судам з метою їх усунення і запобігання слід постановляти з цього приводу окремі ухвали.

Оскільки позивач обґрунтовує позов тим, що накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна та зазначеним арештом порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі ст.255 ЦПК України, справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Разом з цим, враховуючи правові позиці, викладені в постанові Великої палати Верховного суду від 22 серпня 2018 року по справі №658/715/16-ц (провадження №14-299цс18), постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі №910/4772/17, суд прийшов до висновку, що посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2019 року у справі №911/1247/18 (провадження №12-99гс19), як на підставу для закриття провадження за справою, є помилковим, так як правова позиція не стосується аналогічних правовідносин.

Керуючись ст.ст.255, 260, 353 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження за цивільною справою за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області про звільнення майна з-під арешту відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя: С.І.Майдан

Повний текст ухвали суду виготовлений 17.03.2021 року.

Суддя: С.І.Майдан