Рішення № 95621753, 17.03.2021, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/413/21

Провадження №:2/138/316/21

РІШЕННЯ

Іменем України

17 березня 2021 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Холодової Т.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Коняги В.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2021 позивач звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті залишилась спадкова маса, яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . На день смерті батька разом з ним проживала та була зареєстрована його дружина та матір позивача ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину після померлого чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_3 . Після її смерті залишилась спадкова маса, яка складається з земельної ділянки (паю), що розташована на території Серебринецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері та звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку (пай). На даний час позивач має бажання оформити спадщину на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів, оскільки батько за життя не отримав на вказаний будинок свідоцтва про право власності. З цих підстав позивач просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 10.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, надано відповідачу строк для подання відзиву, призначено підготовче засідання та витребувано докази.

17.03.2021 позивач у підготовче засідання не з`явилась, подала до суду заяву, в якій позов підтримала повністю, просила його задовольнити та розглядати справу у її відсутність.

У підготовче засідання уповноважений представник відповідача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав, не заперечував проти задоволення позову.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.

Частина 4 ст. 206 ЦПК України визначає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 7). Крім того ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

Батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 6). Зміна позивачем прізвища підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 6).

Згідно з експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 02.12.2020 № 056/682-n записи прізвища ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_2 ) і ОСОБА_6 (свідоцтво про народження, записи ОСОБА_7 , батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 ; свідоцтво про укладення шлюбу, запис ОСОБА_8 ; свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_3 ) є ідентичними у документах (а.с. 28).

З вказаного слідує, що у свідоцтві про смерть батька ОСОБА_2 мали місце неточності при написанні прізвища.

Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), (заповіти/спадкові договори) № 63609402, № 63609433, № 63609454 від 18.02.2021 наданих державним нотаріусом, вбачається, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась.

Як вбачається з довідки Серебринецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 483 від 03.11.2020 останнім місцем реєстрації та проживання померлого ОСОБА_2 була АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_2 за вказаною вище адресою була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_3 (а.с. 20).

За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 прийняла спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини проживала із спадкодавцем ОСОБА_4 і протягом шестимісячного строку не заявила про відмову від спадщини і така спадщина належала їй з моменту відкриття спадщини згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України.

Як вбачається з копії довідки Серебринецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 131 останнім місцем реєстрації та проживання померлої ОСОБА_3 була АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 за вказаною вище адресою були зареєстровані та проживали її дочка ОСОБА_1 та зять ОСОБА_9 (а.с. 53).

Таким чином позивач прийняла спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини проживала із спадкодавцем ОСОБА_3 і протягом шестимісячного строку не заявила про відмову від спадщини, про що свідчать матеріали спадкової справи до майна померлої ОСОБА_3

27.04.2015 з метою оформлення спадщини позивач звернулась до Могилів-Подільської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 (а.с. 46). Також з матеріалів спадкової справи вбачається, що інші спадкоємці відсутні та крім позивача із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину ніхто не звертався.

27.04.2015 позивачу видано Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,5886 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Серебринецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 9).

Разом з тим, позивач не може оформити спадщину на належний їй після смерті батька та матері житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , через відсутність правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.

Відповідно до довідки Комунального підприємства Могилів-Подільського міжрайонного бюро технічної інвентаризації № 907 від 06.10.2020 проведена інвентаризація житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою АДРЕСА_1 та згідно архівних даних, станом на 31.12.2012 правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними будівлями за вказаною вище адресою не зареєстровані (а.с. 15).

Разом з тим, згідно довідки Серебринецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 482 від 03.11.2020, виписки із погосподарської книги за 1974-1976 роки власником домогосподарства АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 . Разом з ним за вказаною адресою була зареєстрована дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_7 (а.с. 21, 22). Крім того, з вказаної виписки з погосподарської книги вбачається, що головою двору був батько позивача - ОСОБА_4 .

Також з копії технічного паспорту на домоволодіння та характеристики садибного типу з господарськими будівлями та спорудами вбачається, що роком спорудження спадкового житлового будинку значиться 1975 рік (а.с.11-14).

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За нормами статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено статтею 1217 ЦК України.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексам України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Таким чином, з аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»). До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналізуючи дані норми закону та враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 у передбачений законом спосіб набув права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , проте за життя не встиг оформити та зареєструвати своє право власності, то після його смерті таке право перейшло до його дружини ОСОБА_3 . За таких підстав, враховуючи, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом після померлої ОСОБА_3 , з урахуванням визнання відповідачем позову, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 16, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1297 ЦК України, ст. 58 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 76-81, 200 ч. 3, 4, 206 ч. 4, 247 ч. 2, 259 ч. 1, 2, 263-265, 273 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Представник позивача: адвокат Середюк Олена Василівна, місце знаходження: вул. Стависька, 24/11, м. Могилів-Подільський, Вінницька область.

Відповідач: Вендичанськаселищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області, місцезнаходження: вул. Соборна, 55, смт Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04326589.

Суддя: Т.Ю. Холодова