Рішення № 95612015, 17.03.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4965/20

Провадження № 2/161/1197/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кирилюк В.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Самолюк І.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірини Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Державне підприємство «СЕТАМ», Служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування постанови, акту, свідоцтва, рішення, скасування записів про право власності,

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2020 року (згідно відмітки на конверті, в якому надійшов позов) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулися в суд з позовом до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - відповідач-1), Приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірини Володимирівни (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - відповідач-3)треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - третя особа-1), Служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області (далі - третя особа-2), про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування постанови, акту, свідоцтва, рішення, скасування записів про право власності.

Ухвалою суду від 20 серпня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів Підгайцівську сільську раду Луцького району Волинської області (далі - третя особа-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» був укладений кредитний договір, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 170 000,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитом, того ж дня між сторонами був укладений договір іпотеки, згідно якого в іпотеку був переданий належний ОСОБА_1 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652, яка знаходиться під будинком.

12 грудня 2011 року права вимоги за цими договорами були відступлені ПАТ «Укрсиббанк» до ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2014 року з позивача та її поручителів стягнуто 202 155,12 доларів США заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення суду перебувало на примусовому виконанні у відповідача-1. В ході виконавчого провадження іпотечне майно два рази виставлялося на прилюдні торги, які не відбулися. В подальшому, державний виконавець передав вказане майно стягувачу.

Позивачі не погоджуються з такими діями відповідачів та вказують, що судове рішення про стягнення предмету іпотеки не виносилося, а тому державний виконавець не мав права реалізувати його в межах виконавчого провадження.

Також вказують, що всупереч положенням ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не провів треті електронні торги, а відразу передав майно стягувачу.

Зауважують, що державний виконавець незаконно керувався приписами Закону України «Про іпотеку», оскільки рішення про стягнення на предмет іпотеки не виносилося.

Крім того вказують на відсутність рішення органу опіки та піклування на реалізацію предмету іпотеки.

З наведених вище підстав позивачі просять суд:

1) визнати незаконними дії відповідача-1, які полягають у винесені протиправною постанови від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні №47037472 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні №47037472;

2) визнати незаконною та скасувати постанову про передачу майна стягувачу у рахнок погашення боргу від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні №47037472, винесену відповідачем-1;

3) визнати незаконним та скасувати акт відповідача-1 від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні №47037472;

4) визнати незаконним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 18 квітня 2018 року №758, видане приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Іриною Володимирівною;

5) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40696363 від 18 квітня 2018 року прийняте приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Іриною Володимирівною;

6) скасувати запис про право власності №25780026 від 18 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

7) визнати незаконним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 18 квітня 2018 року №759, видане приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Іриною Володимирівною;

8) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40696798 від 18 квітня 2018 року прийняте приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Іриною Володимирівною;

9) скасувати запис про право власності №25780311 від 18 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с.16-17).

Позивачі у судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

На адресу суду 16 березня 2021 року надійшло клопотання представника позивача в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Наведені представником позивачів причини неявки не є поважними, оскільки позивачі представлені у справі ще одним представником - ОСОБА_5 , яка була присутня у судовому засіданні 03 лютого 2021 року та стосовно якої відсутні відомості про неможливість її явки до суду.

До того ж, справа перебуває у провадженні суду починаючи з 31 березня 2020 року, підготовчі та судові засідання у ній неодноразово відкладалися саме за ініціативою сторони позивача, систематичну неявку якої суд оцінює як зловживання своїми процесуальними правами спрямованими на затягування розгляду справи.

Відповідач-1 відзиву на позов не подав, в судове засідання 17.03.2021 року свого представника не направив.

Відповідач-2 відзиву на позов не подав, в судове засідання свого представника не направив.

Відповідач-3 у письмовому відзиві позов заперечив (т.1 а.с.132-143). У письмовій заяві представник відповідача-3 просить суд слухати справу за його відсутності.

Третя особа-1 у письмових поясненнях просила у задоволенні позову відмовити (т.1 а.с.95-102). Свого представника у судове засідання не направила.

Третя особа-2 письмових пояснень на позов не подала, свого представника у судове засідання 17.03.2021 року не направила.

Третя особа-3 письмових пояснень на позов не подала, але її представник у письмовій заяві просить суд слухати справу за її відсутності, у вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11342881000, згідно з яким останній було надано кредит у розмірі 170000 доларів США з розрахунку 13,00% річних (т.1 а.с.54-60).

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитом, 06 травня 2008 року між сторонами був укладений договір іпотеки, згідно якого в іпотеку був переданий належний ОСОБА_1 житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652, яка знаходиться під будинком (т.1 а.с.61-69).

12.12.2011 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» було укладено договір факторингу та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами яких ПАТ «УкрСиббанк» передало ТзОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором № 11342881000 від 06.05.2008 року та договором іпотеки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2014 року у справі №161/7351/19 постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11342881000 від 06.05.2008 року в розмірі 202 155,12 доларів США 12 центів, що в гривневому еквіваленті становить 1 614 208,63грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_7 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11342881000 від 06.05.2008 року в розмірі 202 155,12 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 1 614 208,63грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_8 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11342881000 від 06.05.2008 року в розмірі 202 155,12 доларів США 12 центів, що в гривневому еквіваленті становить 1 614 208,63грн (т.1 а.с.70-71).

На виконання вищенаведеного рішення суду, судом 20 березня 2015 року був виданий виконавчий лист стосовно боржника ОСОБА_1 , який знаходився на примусовому виконанні у відповідача-1 (ВП №47037472) (т.1 а.с.39).

В межах даного виконавчого провадження двічі, а саме 11 січня 2018 року та 21 лютого 2018 року, призначалися електронні торги з реалізації предмета іпотеки - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652, однак вони обидва рази не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Початкова ціна на перших торгах була визначена у розмірі 1 772 553,00 грн., а на других - 1 418 042,40 грн. (80 відсотків) (т.1 а.с.52-53).

Надалі, листом від 03 березня 2018 року відповідач-3 надав свою згоду на залишення за собою нереалізованого на прилюдних торгах майна за початковою ціною останніх непроведених торгів - 1 418 042,40 грн. (т.1 а.с.45).

В подальшому, постановою відповідача-1 від 06 березня 2018 року в межах виконавчого провадження ВП №47037472, відповідачу-3, як стягувачу, на підставі ч.8 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.49 Закону України «Про іпотеку», передано у власність житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652, за початковою ціною останніх торгів - 1 418 042,40 грн. (т.1 а.с.41-42).

Крім того, відповідачем-1 06 березня 2018 року складений акт про передачу майна стягувачу (т.1 а.с.43-44).

Приватним нотаріусом Дехтярук І.В. зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 305,9 кв.м; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,1170 га, кадастровий номер 0722884800:01:001:2652, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належали боржнику ОСОБА_1 , за відповідачем ТзОВ «Кей-Колект», що підтверджується свідоцтвами №758, №759 від 18.04.2018 р. (т.1 а.с.49-50).

Право власності на вказані об`єкти нерухомого майна були зареєстровані за ТОВ «Кей-Колект» 18 квітня 2018 року згідно рішень приватного нотаріуса від 18 квітня 2018 року №№40696353, 40696798, з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№25780026, 25780311 (т.1 а.с.46, 51).

Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із зазначеної норми матеріального права можливо зробити висновок, що судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване цивільне право позивача. При цьому відповідачем у такому разі має бути саме особа, яка безпосередньо порушила, не визнала або оспорює цивільні права позивача.

У розглядуваному випадку, заявляючи даний позов в порядку цивільного судочинства, позивач посилається на порушення її права власності на спірне нерухоме майно, що спричинено незаконною, на її думку, реєстрацією права власності за відповідачем - ТОВ «Кей-Колект»,

Отже, у розглядуваному цивільну спорі, належним відповідачем може бути саме новий власник нерухомого майна - ТОВ «Кей-Колект» і відповідний відділ державної виконавчої служби, який передав майно стягувачу в межах виконавчого провадження.

Приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірина Володимирівна не є та не може бути відповідачем у даному спорі, оскільки вона виконували лише функції з видачі свідоцтва про право власності на майно, а також реєстраційні дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 161/12379/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

З наведених підстав суд відмовляє у задоволенні позову до приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірини Володимирівни, оскільки вона не є належним відповідачем у цьому спорі.

Що стосується вимог до належних відповідачів - Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», суд зазначає таке.

Частиною сьомою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Статтею 49 Закону України «Про іпотеку» визначено, що протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих самих умовах других прилюдних торгів, що мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо іпотекодержатель не скористався таким правом, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах.

У разі оголошення третіх прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною третіх прилюдних торгів у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Із аналізу вищенаведених положень законодавства слідує, що під час здійснення в межах виконавчого провадження примусової реалізації предмету іпотеки державний виконавець повинен керуватися спеціальними правилами, які визначені у Законі України «Про іпотеку». Ці правила передбачають, що іпотекодержатель (стягувач у виконавчому провадженні) має право залишити за собою предмет іпотеки під час перших, других та третіх прилюдних торгів, за відповідною початковою ціною цих торгів.

В розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, відповідач-3, як стягувач у виконавчому провадженні та єдиний іпотекодержатель майна, скористався своїм правом, передбаченим у ч.2 ст.49 Закону України «Про іпотеку» та залишив за собою предмет іпотеки після визнання такими, що не відбулися, других прилюдних торгів.

Посилання позивачів на те, що державний виконавець не мав права передавати предмет іпотеки стягувачу не провівши треті електронні торги, є помилковими, адже ст.49 Закону України «Про іпотеку» чітко передбачає, що залишити за собою предмет іпотеки іпотекодержатель має право після будь-яких за рахунком прилюдних торгів.

Вказівка позивачів на приписи ч.6 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають проведення третіх електронних торгів, є помилковою, оскільки це є загальною нормою, а для процедури реалізації іпотечного майна застосовують спеціальні норми ст.49 Закону України «Про іпотеку».

Що стосується доводів позивачів про те, що на їх думку Закон України «Про іпотеку» передбачає обов`язкову наявність окремого рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд зауважує, що ні Закон України «Про іпотеку», ні Закон України «Про виконавче провадження», ні Інструкція з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція), не передбачає наявність окремого рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, як обов`язкову умову для реалізації предмету іпотеки на електронних торгах. Тому суд ці міркування позивача також відхиляє як хибні.

Стосовно доводів позивачів про те, що державним виконавцем перед реалізацією предмета іпотеки не було отримано дозволу органу опіки та піклування на примусове позбавлення проживаючих у ньому неповнолітніх дітей прав на нерухоме майно, суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

У частині четвертій статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» визначено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

А пунктом 28 Інструкції визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, а не на момент реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Така правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12.

В розгляду випадку, як слідує з матеріалів справи та підтверджується позицією самої позивача, станом на день укладання договору іпотеки будь-яких неповнолітніх осіб у спірному будинку не було зареєстроване, а тому і не вимагалося дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Також в п.1.2.9 договору іпотеки позивач ОСОБА_1 зазначила, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі права та законні інтереси інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов`язаний утримувати за законом або договором. Аналогічні за змістом положення містяться і у п.1.4 договору (т.1 а.с.62-63).

Подальша реєстрація позивачем у спірний будинок неповнолітніх осіб, не є підставою для виникнення у них будь-яких майнових прав на це майно, оскільки така реєстрація здійснена всупереч положенням п.2.4.6 договору іпотеки, яким встановлена заборона іпотекодавцю на реєстрацію будь-яких осіб у житлі без згоди на це іпотекодержателя. Оскільки такого дозволу позивач ОСОБА_1 не отримувала, тому реєстрація нею у спірному будинку неповнолітніх дітей є незаконною і дозволу органу опіки та піклування на реалізацію предмету іпотеки державний виконавець в даному випадку обґрунтовано не отримував.

До того ж, позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 народилися вже після укладення договору іпотеки, тобто на час його укладення вони не могли мати жодних майнових прав на предмет іпотеки.

Більше того, вселяючи та реєструючи неповнолітніх осіб у спірний будинок позивач, як законний представник дітей, була обізнана з правовим статусом цього майна, а саме, що воно перебуває під обтяженням іпотекою, а отже на нього може буде звернено стягнення у примусовому порядку. Будучи обізнана про такі обставини, але все одно вселяючи та реєструючи неповнолітніх дітей, вона погодилися з можливістю подальшої втрати права проживання у будинку у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року №450/2286/16-ц).

На переконання суду, позивач ОСОБА_1 реєструючи, всупереч положенням іпотечного договору та без згоди на це іпотекодержателя, місце проживання своїх дітей за адресою предмету іпотеки, вказуючи при укладенні договору іпотеки, що він не порушує права будь-яких осіб, в тому числі неповнолітніх дітей, а в подальшому посилаючись на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки порушує законні права цих дітей, діє з порушенням доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), тобто недобросовісно.

З наведених вище мотивів суд дійшов висновку, що як процедура передачі майна стягувачу, так і подальша реєстрація права власності за ним, була проведена з повним дотриманням приписів Законів України «Про виконавче провадження», «Про іпотеку», що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на вказані правовідносини не поширюється, а сам Закон не застосовувся судом під час вирішення спору, оскільки площа спірного житлового будинку становить 305,9 кв.м., що перевищує максимальну площу житлового будинку, на який не може бути звернуте стягнення у 250 кв.м.

Керуючись ст.265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачами у справі є:

1) ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

2) ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомий,

3) ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомий;

4) ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП невідомий.

Відповідачами у справі є:

1) Луцький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, м. Луцьк, вул. Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041407;

2) приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірина Володимирівна, м. Луцьк, пр. Президента Грушевського, 5/53;

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», м. Київ, вул. Кирилівська, 69, код ЄДРПОУ 37825968;

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів у справі є:

1) Державне підприємство «СЕТАМ», м. Київ, вул. Стрілецька, 4-6, код ЄДРПОУ 39958500;

2) Служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області, м. Луцьк, вул. Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 26276900.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів є Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, Волинська область, Луцький район, с. Підгайці, вул. Шкільна, 30, код ЄДРПОУ 04332331.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 березня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Ф. Кирилюк