Рішення № 95608284, 17.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 17 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/418/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Безеги А.А.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Пироженко О.М.

представника відповідача - Сиромятнікової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

21 січня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхованого стажу позивача періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684;

зобов`язати відповідача зарахувати період роботи позивача з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 до загального трудового стажу;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 та здійснити виплату недоплаченої частини пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала на те, що з 2019 року є пенсіонером та отримує пенсію за віком. Будучи зацікавленою в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 позивач звернулась до відповідача із відповідною заявою довільної форми. За результатами розгляду вищевказаної заяви відповідач листом від 04 січня 2021 року повідомив про неможливість зарахування до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 з огляду на те, що відомості її трудової книжки в частині спірного періоду містять виправлення, а довідка на підтвердження періоду роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 позивачем не надавалась. Вважаючи вищевказаний лист формою відмови суб`єкта владних повноважень у зарахуванні до страхованого стажу позивача періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

08 лютого 2021 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що правові підстави для зарахування до страхованого стажу позивача періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 відсутні у зв`язку із тим, що основний документ, який підтверджує страховий стаж - трудова книжка містить виправлення. Оскільки вищевказані недоліки в установленому законом порядку не усунуті шляхом надання довідки про підтвердження страхового стажу, орган Пенсійного фонду повідомив позивача про неможливість зарахування спірного періоду до її страхового стажу, чим у повному обсязі задовольнив сформульовані в заяві вимоги.

У запереченнях на відзив позивач наполягав на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позов.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою довільної форми в порядку Закону України "Про звернення громадян", у якій просила письмово підтвердити факт незарахування до трудового стажу позивача періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 у зв`язку із наявністю виправлень у трудовій книжці. У цій заяві позивач принагідно повідомила, що її звернення до архівних установ з метою підтвердження періоду роботи ОСОБА_1 з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 не мали позитивного результату /а.с. 38, зворот/.

За результатами розгляду вищевказаної заяви в порядку Закону України "Про звернення громадян" відповідач листом від 04 січня 2021 року підтвердив факт незарахування періоду роботи позивача з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 у зв`язку із наявністю в трудовій книжці виправлень та ненаданням уточнюючої періоди роботи ОСОБА_1 у військторзі № 684 довідки.

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхованого стажу позивача періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. У свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах. Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку. Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод. При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Реалізуючи право на судовий захист, позивач виказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право, охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір по суті вимог, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Тобто, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення для позивача, тобто впливати на його обсяг прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків. Наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача.

Однак, на переконання суду, складений за результатами розгляду звернення позивача у порядку Закону України "Про звернення громадян" лист від 04 січня 2021 року не створює для позивача жодного обов`язку та правових наслідків, а відтак не має ні юридичного значення, ні статусу акта індивідуальної дії у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами частини першої статті 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

За змістом частини першої статті 20 зазначеного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Проаналізувавши вищевикладене, лист відповідача складений за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 з дотриманням порядку та строків, передбачених Законом України "Про звернення громадян".

Крім того, на переконання суду вищевказаний лист за своїм змістом в повному обсязі задовольняє сформульовані позивачем вимоги звернення.

Що стосується вимог про зарахуванні до страхованого стажу позивача періоду її роботи з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684, суд виходить з такого.

За приписами статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У розумінні статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України /ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення"/.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено Постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року (надалі - Порядок № 637).

За приписами частин першої, другої та третьої зазначеного Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як встановлено судом та не заперечувалось позивачем у судовому засіданні її трудова книжка містить виправлення в частині зазначення періодів роботи у військторзі № 684.

При цьому надання уточнюючих спірний період роботи довідок позивач не забезпечила, а лише повідомила про неможливість їх надання.

У своїй заяві від 17 грудня 2020 року позивач не ініціювала перед відповідачем питання щодо підтвердження трудового стажу з 09 червня 1987 року по 21 листопада 1989 року у військторзі № 684 із застосуванням альтернативних методів його підтвердження як то показання свідків, а лише просила підтвердити факт незарахування органом Пенсійного фонду зазначеного періоду роботи до її трудового стажу, що відповідачем і було здійснено.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 березня 2021 року.

Суддя А.О. Чеснокова