Рішення № 95608283, 18.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/407/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2021 року ОСОБА_1 /надалі також позивач; ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної у м. Полтаві ради /надалі також відповідач/ в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської районної у м. Полтава ради від 27 серпня 2020 року про відмову ОСОБА_1 , що мешкає в АДРЕСА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 ,

- зобов`язати Київську районну у м. Полтава раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/407/21; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08 лютого 2021 до суду відповідачем подано відзив на позов в якому вказано, що 27 серпня 2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, зокрема, не відповідність містобудівній документації, а саме графічних матеріалів по розміщенню індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , виготовлених ФОП ОСОБА_2 /а.с. 22-24/.

11 лютого 2021 року до суду надано відповідь на відзив в якій зазначено, що відповідачем у оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтованої підстави для відмови у наданні дозволу, а лише загальною фразою зазначено, що місце розташування бажаної земельної ділянки не відповідає вимогам законів та нормативно-правовим актам /а.с. 37-44/.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 27 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність.

До вказаної заяви додано: графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки; копію паспорта та ідентифікаційного номеру, копія посвідчення учасника бойових дій, схема розміщення бажаної земельної ділянки /а.с. 29-36/.

Рішенням п`ятдесят третьої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 27 серпня 2020 відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, зокрема "Графічним матеріалам по розміщенню індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_2 ", виготовлених ФОП ОСОБА_2 /а.с. 27/.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "д" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Cуд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви позивача відповідачем рішенням 53 сесії 7 скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 27 серпня 2020 відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, зокрема "Графічним матеріалам по розміщенню індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_2 ", виготовлених ФОП ОСОБА_2 /а.с. 27/.

Однак, в оскаржуваному рішенню відповідачем не обгрунтовано та ненаведено будь-яких конкретних даних відносно того, що обрана земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону, не надано обгрунтовано чим саме бажана земельна ділянка не відповідає "Графічним матеріалам по розміщенню індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_2 ", містобудівній документації, чи схемі по розміщенню таких гаражів по АДРЕСА_2 та чому на спірній земельній ділянці розміщення індивідуального гаражу не передбачено.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача про те, що бажана земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, що не відповідає містобудівній документації для виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, адже така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не визначена відповідачем у оспорюваному рішенні Київської районної у м. Полтаві ради.

Таким чином, відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, згідно позиції Верховного Суду у справах №21-358а13, №806/3787/13-а зазначено, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл відповідно до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена рішенням 53 сесії 7 скликання Київської районної ради в м. Полтаві ради від 27 серпня 2020 року, не ґрунтується на вимогах закону.

Таким чином, оскаржуване рішення 53 сесії 7 скликання Київської районної ради в м. Полтави ради від 27 серпня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Київську районну в м. Полтаві раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути на черговій сесії Київської районної в м. Полтаві ради заяву ОСОБА_1 від 24 липня 2020 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі № 814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.

Водночас, у задоволенні вимог щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, слід відмовити.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Київської районної у м. Полтава ради (вул. Маршала Бірюзова, 1/2, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 05384703) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 53 сесії 7 скликання Київської районної у м. Полтаві ради від 27 серпня 2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 липня 2020 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.О. Удовіченко