Ухвала суду № 95607456, 16.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1583/21

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

16 березня 2021 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Грень Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про встановлення факту травмування, встановлення належних страхових виплат,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради “Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи”, в якій позивач просить суд:

- встановити факт травмування шийно-грудного відділу хребта під час виконання службових обов`язків 30.12.2002 згідно Акту №1 «Про нещасний випадок на роботі» від 03.01.2002 року, виданого адміністрацією Львівського регіонального фтизіопульмологічного центру;

- забезпечити ортопедично-травматологічну експертизу нещасного випадку від 30.12.02;

- рішенням суду встановити належні страхові виплат з цього питання відповідно до Наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 19.03.2008 року № 188 (додаток 9 підпункт 6).

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що під час виконання службових обов`язків 30.12.2002 ОСОБА_1 впала на території лікарні на обледенілій проїжджій частині дороги, вдарившись підборіддям об бордюр пішохідної доріжки. Негайно виник різкий біль в шиї, судоми, неможливість перебувати в стоячому положенні, «бо мені дуже погано», але без чіткої орієнтації саме в чому зміст цих слів. За рішенням невропатолога ЛРФПЦ і лікаря швидкої допомоги після ПХО рани з діагнозом травми шийного відділу хребта з дотриманням всіх вимог щадячого транспортування позивача було доставлено в травмпункт №3 ЛМШМД, де без будь-яких суттєвих дообслідувань (навіть без Rg) черговим лікарем 1 нейро-хірургічного відділу початково відмовлено в госпіталізації з причини «уточненої» ним «лише забійної рани підборіддя». Але після різкого погіршення стану здоров`я після вставання на рентгендослідження (на вимогу ОСОБА_1 згідно попередження невропатолога ЛРФПЦ) погодився госпіталізувати з діагнозом «забійна рана підборіддя» з доповненим в стаціонарі «істеричним трансом» та анулюванням-з історії хвороби консультації терапевта, скерування швидкої допомоги по виробничій травмі та консультації лікуючого лікаря з 2-го нейрохірургічного відділу ЛМШМД, яку визвав у відділ після надання інформації про післятравматичну кисту головного мозку випадково діагностовану в 1990 році.

Позивач зазначає, що в жодному медичному документі незважаючи на наявність юридично законного Акту №1 від 03.01.2002, діагностованого в 2004 році незарощеного перелому І шийного хребця немає згадки про забійну рану підборіддя з конверсійним станом за винятком експертів тим більше, що сам незарощений перелом І шийного хребця характерний для травми підборіддя як ускладнення.

Вказує, що відділом МСЕК при МОЗ України роз`яснено, що саме 15% встановлено за наслідками травми 30.12.2002 без врахування травми хребта, оскільки остання не може бути розглянута в зв`язку з відсутністю в акті №1 про нещасний випадок інформації, що отримано позивачем саме травму хребта. Роз`яснено, що при пред`явленні ухвали суду про факт травми хребта та медичних документів про наявні наслідки даної травми МСЕ розгляне питання про розмір відсотків втрати працездатності внаслідок цієї травми та їх залік з моменту встановлення факту травми у документах.

Позивач вважає, що згідно Додатку №9 п.5, 6 наказу Фонду ССНВ № 1745 доцільно провести судові засідання на предмет факту травмування 30.12.2002 саме шийно-грудного відділу хребта та окремо по визначенню належних страхових виплат на підставі експертного заключення обласної спеціалізованої ортопедично-травматологічної комісії на вимогу суду.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки встановлення факту травмування не відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У п. 2 ч. 4 КАС України встановлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:

-хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з п. 7 ч. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Суд встановив, що спір виник у зв`язку тим, що у медичних документах незважаючи на наявність юридично законного Акту №1 від 03.01.2002 року, діагностованого в 2004 році незарощеного перелому І шийного хребця немає згадки про забійну рану підборіддя з конверсійним станом. Позивач вказує, що в 2007 році відділом МСЕК при МОЗ України роз`яснено, що саме 15% встановлено за наслідками травми 30.12.2002 без врахування травми хребта, оскільки остання не може бути розглянута у зв`язку з відсутністю в акті №1 про нещасний випадок інформації, що позивачем отримано саме травму хребта. Роз`яснено, що при пред`явленні ухвали суду про факт травми хребта та медичних документів про наявні наслідки даної травми МСЕ розгляне питання про розмір відсотків втрати працездатності внаслідок цієї травми та їх залік з моменту встановлення факту травми у зазначених вище документах.

Суд зазначає, що ст. 49 Конституції України встановлює, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право на охорону здоров`я є одним із видів особистих немайнових прав.

У статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я, охорона здоров`я - система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров`я, фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об`єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 вказаного Кодексу, одним із яких, як зазначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на викладене, суд вважає, що правовідносини, що склалися між сторонами, за своєю природою є цивільно-правовими, а відповідач у справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки не виконує владних управлінських функцій та не належать до органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а також не наділені делегованими повноваженнями на виконання владних функцій таких суб`єктів.

Тому, враховуючи приписи КАС України, такі спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі необхідно закрити.

Суд зазначає, що частиною другою статті 19 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.11.2020 у справі №463/8854/20 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Комунальний заклад Львівського обласної ради «Львівський обласний центр Медико-соціальної експертизи», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, Головне управління Держпраці у Львівській області, Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» про встановлення факту, що має юридичне значення в порядку ст. 293 ЦПК України (окремого провадження) та роз`яснено ОСОБА_1 , що вона вправі подати позов на загальних підставах в позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст. 238 вказаного Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З огляду на вказане положення, суд зазначає, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

клопотання представника відповідача задовольнити.

Закрити провадження у адміністративній справі №380/1583/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради “Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи” про встановлення факту травмування, встановлення належних страхових виплат.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цього спору має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Львівський окружний адміністративний суд.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Грень Н.М.