Рішення № 95606807, 16.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 березня 2021 року Справа № 280/9463/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом адвоката ОСОБА_1

до – Державної Прикордонної служби

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – ОСОБА_2

про оскарження рішення, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень,-

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Державної Прикордонної служби України (далі по тексту – відповідач) та ОСОБА_2 (далі – третя особа), в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірної відмову Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на адвокатський запит у зв`язку з наданням правової допомоги ОСОБА_2 , щодо надання інформації про перетинання державного кордону України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з вступом останнього в права успадкування квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надати інформацію затребувану в адвокатському запити від 06.11.2020 про перетинання державного кордону України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з вступом останнього в права успадкування квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що маючи статус адвоката, звернувся до відповідача з адвокатським запитом в інтересах ОСОБА_2 , у якому з метою надання правової допомоги у справі про спадкування, просив надати інформацію чи перетинав державний кордон України ОСОБА_3 , якщо перетинав то де, коли, у яку країну прямував. На зазначений адвокатський запит отримав лист від 10.11.2020 №0.184-28938/0/15-20-Вих про відмову у наданні запитуваної інформації. На думку позивача, такі дії відповідача є порушенням права реалізація якого визначається ст.ст. 14, 19, 20 Закону «Про доступ до публічної інформації» та ч. 2 ст. 34, ст. 41 Конституції України (право вільно збирати інформацію), а також спеціальним законом - ст. 24 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в зв`язку з чим адвокат ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Ухвалою суду від 24.12.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

У встановлений ухвалою суду строк, позивачем подана заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 15.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, третій особі запропоновано надати пояснення.

Представник відповідача 09.02.2021 через канцелярію суду (вх. №7875) надав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що надати запитувану інформацію неможливо, оскільки згідно Закону України «Про інформацію» не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденціальної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 15.02.2021 у задоволенні клопотань представника Державної Прикордонної служби України про залучення до участі у справи третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 та представника секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – відмовлено.

15.02.2021 від представника третьої особи через канцелярію суду (вх. №8909) подані письмові пояснення, в яких третя особа просила позов задовольнити.

Щодо поданих пояснень суд зазначає наступне.

До пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього КАС України.

Пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк, який дасть змогу третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази і надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті (ст. 162 КАС Уукраїни).

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 162 КАС України до відзиву додаються:

2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Третьою особою до позову не додано докази направлення позову сторонам по справі. Таким чином, судом не приймаються до уваги пояснення третьої особи.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_1 звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України з адвокатським запитом від 06.11.2019 з додатками, серед яких наявні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги № 11/20 від 05.11.2020, та в якому адвокат Куртов М.В. просив надати інформацію про перетинання державного кордону України зазначеною у запиті особою ОСОБА_4 , який не є його клієнтом та адвокатом не надається останньому правова допомога.

За результатами розгляду вказаного адвокатського запиту Головним центром обробки спеціальної інформації листом від 10.11.2020 № 0.184-28938/0/15-20 було надано відповідь про неможливість надання конфіденційної інформації, яка містить персональні дані особи, щодо перетинання державного кордону України особою без її згоди, оскільки вона має статус інформації, доступ до якої обмежений, та поінформовано про порядок доступу до персональних даних. який визначений статтею 16 Закону України «Про захист персональних даних». При цьому ж відповідач послався на норми Законів України «Про інформацію», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про доступ до публічної інформації», а також на рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, відповідного до яких адвокат має право отримувати інформацію, яка є загальнодоступною.

У підсумку відповідачем зазначено, що запитувана інформація може бути надана лише за рішенням суду про витребування відповідної інформації із зазначенням даних, передбачених Положенням про Базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року №472 (далі - Положення №472).

Не погодившись з такою позицією відповідача та наданою відповіддю, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд враховує їх регулювання положеннями Конституції України, Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон №2939-VI), Указу Президента України від 05 травня 2011 року № 547 "Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації", постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 583 "Питання виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації" в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади".

Конституцією України кожному гарантовано право будь якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55), а також право на професійну правничу допомогу (частина перша статті59).

Для реалізації останнього права в Україні діє недержавний самоврядний інститут адвокатури, що забезпечує здійснення на професійній основі захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги фізичним та юридичним особам.

У свою чергу частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Натомість, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Аналогічні положення закріплені у статті 5 Закону України «Про інформацію». Разом із тим, указаним Законом також передбачені застереження, згідно з якими реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає Закон України «Про Державну прикордонну службу України» №661-ІV від 03 квітня 2003 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №661-ІV).

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону №661-ІV Державна прикордонна служба України - є правоохоронним органом спеціального призначення, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі в іноземній валюті.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес встановлені Законом №2939-VI.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 4 Закону №2939-VI передбачено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону №2939-VI забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

З огляду на пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Частиною першою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 1 статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 цього Закону.

Тобто, з аналізу наведених норм закону, вбачається, що публічна інформація, крім встановлених законом випадків, є відкритою, а доступ до неї може забезпечуватися шляхом надання розпорядником інформації, до яких належать і суб`єкти владних повноважень, у встановлені законом строки інформації за відповідними запитами, зокрема, фізичних осіб. Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується, в тому числі, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Процедуру надання доступу до публічної інформації в Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управліннях, органах охорони державного кордону, загонах морської охорони, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держприкордонслужби щодо надання або відмови у наданні публічної інформації за запитом на інформацію, регулює Інструкція про порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Державній прикордонній службі України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 03 квітня 2012 року № 222 (далі -Інструкція №222).

Пунктом 1.3 Інструкції №222 визначено, що кожен з органів Держприкордонслужби є розпорядником публічної інформації, яка отримана або створена ним у процесі здійснення своїх повноважень та перебуває в його володінні.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та пункту 2.1 Інструкції №222 доступ до інформації забезпечується, у тому числі шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Разом з тим, адвокатська діяльність в Україні регулюється спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону №5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Згідно з частинами другою та третьою статті 24 Закону №5076-VI орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копії документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Також у частині третій статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Враховуючи положення частини 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу є конфіденційною, а тому відповідно до частини першої статті 21 цього ж закону є інформацією з обмеженим доступом.

Водночас частинами першою, другою статті 32 Конституції України зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, не допускаються збирання. зберігання. використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

До конфіденційної інформації про фізичну особу відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» було віднесено дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адресу, дату і місце народження.

Цей перелік не є виключним, як про це було зазначено Конституційним Судом України у Рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України (далі - Рішення від 20.01.2012 №2-рп/2012). Відповідно до Рішення від 20.01.2012 № 2-рп/2012 під поняття конфіденційної інформації підпала інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про Фізичну особу та членів ЇЇ сім ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, враховуючи частину четверту статті 301 Цивільного кодексу України, обставини особистого життя Фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, шо підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

Як стверджує відповідач, інформацію, яку запитувала адвокат стосовно громадянина Старушкіна К.С., стосується його персональних даних, є конфіденційною, та відноситься до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №222 відповідно до пункту 22 Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2007 року за № 765/14032, інформація про особу не може бути надана третій особі або поширена будь-яким іншим чином без письмової згоди особи, відомості про яку занесено до Бази даних осіб, крім випадків, передбачених законами України.

Пошук інформації про особу в базі даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" здійснюється у порядку, визначеному в пункті 23 Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2007 року за № 765/14032.

Для подання запиту на інформацію про особу запитувач може використати форму запиту на інформацію про особу з бази даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", наведену в додатку 2 цієї Інструкції.

Отже, процедура надання інформації з бази даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" чітко передбачена Інструкцією №222 та для спрощення процедури отримання інформації навіть розроблено спеціальну форму запиту, якою може скористатися запитувач.

При цьому Інструкцією та іншими актами не віднесено інформацію стосовно перетину особами державного кордону до категорії інформації з обмеженим доступом, або для службового користування.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положенням частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, у своєму рішенні від 20 січня 2012 № 2 рп/2012 зазначив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи (персональними даними), серед іншого, є: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

З наведеного вбачається, що з огляду на динаміку розвитку сфер людського життя та їх різноманітність визначити абсолютно всі види персональних даних неможливо. Тому важливо зрозуміти, що під цю категорію підпадає будь-яка інформація про особисте та сімейне життя окремої особи, навіть та, що захищається іншими законами (наприклад, лікарська, банківська, нотаріальна таємниці тощо).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень пунктів 5.5 та 5.6 Інструкції №222 згідно статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" орган Держприкордонслужби має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

орган Держприкордонслужби не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації";

особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації" фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідь органом Держприкордонслужби про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Як встановлено матеріалами адміністративної справи, 09.11.2020 на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшов адвокатський запит адвоката Куртова М.В. від 06.11.2020 з додатками: копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги № 11/20 від 05.11.2020; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ; копія паспорта ОСОБА_2 .

В адвокатькому запиті від 06.11.2020 ОСОБА_1 просив надати інформацію про перетинання державного кордону України зазначеною у запиті особою ОСОБА_4 , який не є його клієнтом та адвокатом не надається останньому правова допомога.

За результатами розгляду вказаного адвокатського запиту Головним центром обробки спеціальної інформації листом від 10.11.2020 № 0.184-28938/0/15-20 було надано відповідь про неможливість надання конфіденційної інформації, яка містить персональні дані особи, щодо перетинання державного кордону України особою без її згоди, оскільки вона має статус інформації, доступ до якої обмежений, та поінформовано про порядок доступу до персональних даних. який визначений статтею 16 Закону України «Про захист персональних даних».

Суд зазначає, що запитувана адвокатом ОСОБА_1 інформація витребовувалась для оформлення спадщини. Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Однак, адвокатом не додано жодного документу щодо підтвердження обгрунтованості запиту в інтересах ОСОБА_4 , який не є його клієнтом та адвокатом не надається останньому правова допомога.

Водночас, положення частини 3 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» встановлюють виконання вимог режиму захисту персональних даних стороною, що поширює ці дані, та статтею 24 Закону України «Про захист персональних даних» зобов`язано володільців, розпорядників персональних даних забезпечити захист цих даних від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

Між тим, необхідно зазначити, що обсяг інформації про фізичну особу, що поширюється, має бути відповідним, адекватним та не надмірним відносно визначеної мети обробки таких даних.

Відповідно до роз`яснень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо доступу до персональних даних за адвокатськими запитами, які розміщені на офіційному сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

у випадку якщо адвокатом запитується інформація з обмеженим доступом, а саме конфіденційна інформація про клієнта (персональні дані), у тому числі персональні дані, які стосуються здоров`я, такий запит має відповідати вимогам, які передбачені Законом України «Про захист персональних даних» та містити підтвердження його повноважень на отримання такої інформації, що обумовлено, зокрема статтями 6, 7, 8, 10, 14, 16, 24 вказаного Закону.

Таким підтвердженням повноважень адвоката може бути договір про надання правової допомоги, в пунктах якого мають міститись чітко визначені повноваження адвоката щодо отримання персональних даних клієнта, додаток до договору або письмове волевиявлення клієнта у вигляді згоди.

Отже, необхідність підтвердження повноважень на отримання адвокатом інформації з обмеженим доступом обумовлена обов`язками володільця персональних даних забезпечити належний захист персональних даних від незаконного доступу до них, що прямо передбачено статтями 10 та 24 Закону України «Про захист персональних даних».

Разом з тим, твердження позивача про те, що бездіяльність Головного центру обробки спеціальної інформації є порушенням його права, реалізація якого визначається ст.ст. 14, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», спростовується постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 у справі № 640/8117/19, якою закрито провадження у справі за позовом адвоката до Адміністрації

Держприкордонслужби про зобов`язання вчинити дії у наданні інформації про перетинання державного кордону України особою в порядку доступу до публічної інформації.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27 вересня 2010 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи у наданні інфрмації по адвокатському запиті, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви адвоката ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) до Державної Прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26 код ЄДРПОУ 00034039), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , іпн НОМЕР_2 ) про оскарження рішення, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 16.03.2021.

Суддя Р.В. Сацький